Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Плачемо ми, о Прометей,
Смуток і жаль — доля твоя!..
Лицями вам струмені сліз,
400] Мов з джерела, в ніжних очей
Буйно біжать... Нині-бо Зевс,
Повен злоби, власну пиху
За керівний взявши закон, богам прадавнім
405] Згорда списом грозить могутнім.
Антистрофа 1
Стогін і зойк чути кругом —
Повна ридань ціла земля:
Давніх часів велич твою,
Долю і честь кревних твоїх
410] Славлять гірким смертні плачем,-
Всі, що живуть на цілині
Азійській, всі зойком в один злилися стогін —
Жаль за твої страждання люті.
Строфа 2
415] Діви-верхівні з Колхіди,
У боях неполохливі,
Скіфів юрми, що далеко
За болотом Меотіди
Край посідають дикий;
Антистрофа 2
420] Арабійці — квіт Ареїв,
Стрімковерхого краяни
Города біля Кавказу,-
Враже військо в брязкотінні
Гострокінчастих ратищ. [40]
Епод
425] Тільки одного раніше ми знали
Титана в сталевокайданових муках,-
Бога Атланта, й понині —
Сила і міць — він хребтом підпирає потужним
Неба важке склепіння...
430] Ревуть прибоєм, стогнуть буруни,
Ридає моря глибочінь,
Аїду чорна загула безодня,
Журно журкочуть прозорі струмки,-
435] Джерела рік жалем спливають.
ПРОМЕТЕЙ
Не думайте, що то з сваволі й гордощів
Мовчу я,— в грудях серце розривається,
Коли погляну на оцю ганьбу свою!
Хто, як не я, новітнім божествам оцим
440] Розподілив почесної судьби дари?
Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-
Ось про недолю смертних ви послухайте:
То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,
Я наділив їх мудрою розважністю.
445] Не для докору людям це розказую,-
Лише щоб силу показать дарів моїх.
Вони раніше й дивлячись не бачили
І слухавши не чули, в соннім маренні
Ціле життя без просвітку блукаючи.
450] Не знали ні теслярства, ні підсонячних
Домів із цегли, а в землі селилися,
Мов комашня моторна, десь у темряві
Печер глибоких, сонцем не осяяних.
І певної ще не було прикмети в них
455] Для зим холодних, і весни квітучої,
І золотого літа плодоносного.
Весь труд їх був без тями. Таємничий схід
І захід зір небесних пояснив я їм.
З усіх наук найвидатпішу винайшов
460] Науку чисел, ще й письмен сполучення
І творчу дав їм пам'ять — цю праматір муз.
І в ярма перший уярмив тварини я,
Щоб у важкій роботі, приневолені,
Людей своїми заступили спинами. [41]
465] Я віжколюбних коней в колісниці впріг —
Забагатілих розкошів оздоблення.
Хто, як не я, для мореплавців вигадав
Між хвиль летючі льнянокрилі повози?
Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,
470] Собі ж, бездольний, не знайду я способу,
Як із біди своєї увільнитися.
ХОР
Вже й розум губиш у гапебних муках ти!
Немов поганий лікар недосвідчений,
Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,
475] Собі самому ліків не знаходячи.
ПРОМЕТЕЙ
Та вислухайте далі, і здивуєтесь,
Які я мудрі винайшов умілості
Й мистецтва,— з них найважливіші ось які:
Хто занедужав, ні пиття цілющого
480] З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,
Без допомоги загибав лікарської,-
Я їх навчив вигойні ліки змішувать,
Щоб цим перемагати всякі хворості.
Для них я різні віщування способи
485] Установив, і перший сни я визначив,
Що справджуються; роз'яснив я значення
Прикмет дорожніх, і таємних висловів,
І льоту хижих, кривопазуристих птиць —
Яка на добре чи на зле провісниця;
490] Усі пташині з'ясував я звичаї —
І як живе з них кожна й чим годується,
Яка в них ворожнеча і любов яка.
Я показав, якими мають нутрощі
У жертви бути, щоб богам подобатись,
495] Якими — жовчі і печінок кольори.
Товстенні стегна попаливши й тельбухи
Тварин жертовних, викрив перед смертними
Я потаємну вмілість передбачення
В огнистих знаках, ще ніким не бачених.
500] Це все — від мене. Хто посміє мовити,
Що глибоко попід землею сховані
Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —
Він па вигоду людям, а не я, знайшов?
Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає. [42]
505] А коротко сказати, то довідайтесь:
Від Прометея — всі в людей умілості.
ХОР
Про смертних не турбуйся понад міру ти.
І не занедбуй у нещасті сам себе,-
Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,
510] Ти перед Зевсом міццю не поступишся.
ПРОМЕТЕЙ
Всевладна Доля вирок не такий дала,-
Ще безліч муки й катувань ще тисячі
Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:
Безсила вмілість перед Неминучістю.
ХОР
515] А хто стерничий тої Неминучості?
ПРОМЕТЕЙ
Три Мойри і всепам'ятні Еріннії,
ХОР
Невже сам Зевс їм силою поступиться? —
ПРОМЕТЕЙ
Йому своєї долі не уникнути.
ХОР
Хіба Кронід не завжди царюватиме?
ПРОМЕТЕЙ
520] Про це вам не дізнатись — не випитуйте.
ХОР
Велику, видно, криєш таємницю ти.
ПРОМЕТЕЙ
Зверніть на інше мову, — розголошувать —
Про це не час, це мушу якнайглибше я
Ховати,— таємниці як дотримаю,
525] То з мук ганебних і кайданів визволюсь. [43]
Стасим другий
ХОР
Строфа 1
Зевс можновладний на нас
Хай свою міць не насилає ніколи!
Хай богам ми в жертву благальну принести
530] Не баримося биків
Там, де хвиль Океана-отця невгавний шум!
Й словом не схибити нам —
535] Це бажання завжди плекаймо в серці своїм.
Антистрофа 1
Солодко бавити нам
Довгий свій вік в радісно-буйних надіях,
Світлих мрій мед серцю в поживу давати —
Та. від жалю тремтимо,
540] Зрячи в лютих без ліку муках тебе...
Зевса-бо не боячись,
Ти свавільно смертних шануєш, о Прометей!
Строфа 2
Сподівайся подяки невдячної,
545] Друже! Поміч яка,
Порятунок який — від тих недовгоденних!
Чи не знав ти — безсиллям кволим, наче мрія,
Рід сліпий людства бездольного спутано.
550] Смертних водіння ніколи
Вічного ладу не зрушить —
Волі Зевса не здолає.
Антистрофа 2
Від недолі твоєї ми навчені
Цього, о Прометей.
555] Чи такими тебе піснями всі вітали
Ми навколо купелі шлюбної і ложа
В світлий час радості — втіхи весільної,
В час, як, дарами схиливши, [44]
Нашу сестру Гесіону
За свою ти взяв дружину?
Вбігає божевільна Іо, — в неї на лобі коров'ячі роги.
ІО
Що за край? Що за люди? І хто це стоїть,
Обмаяний бурями; в Путах міцних
На скелі стрімчастій? За злочин який
Він терпить цю кару? Повідай, куди
565] Я, нещасна, тепер заблукала?
А-а-а!
Знов овід цей жалить мене, бездольну,
Жахає знов пастух тисячоокий —
Аргоса привид, сина Землі!
570] Зором лукавий — мчить по світах,
Його земля й по смерті не приймає.
І, знедолену, мене гонить він,
Схудлу з голоду, понад рінь морську!
Строфа
575] Десь дуда гуде восколіплена,
Смутен сон навіваючи...
Ой куди, куди та й завів мене
Блукань довгий шлях?
І за що, Кроніде, за який гріх
На мене наслав ти оцих мук гіркий біль?
О-ой!..
580] І, оводом жахаючи,
Нещасну діву мучиш божевільну?..
Попали вогнем, під землею скрий,
Морським звірам дай
Мене в поживу, о царю, благань
Не зневаж моїх!
Доволі я блуканнями
Намучилась, а як із муки вимкнути —
І досі я не знаю.
Почуй діви-телиці жальний зойк!
ПРОМЕТЕЙ
Як не почути гнаної злим оводом
590] Іпаха доньки, що, опікши Зевсові
Коханням серце, Гери гнів накликала
І от — блукає гонами безкраїми. [45]
ІО
Антистрофа
Звідки батькове ім'я знаєш ти?
Хто ж ти сам, безталаннику,
595] Що біду мою оповів мені,
Безталанниці?
Назвав ти недугу, що велінням
Богівським жалить-сушить мій мозок весь час.
О-ой!..
600] І скоками шаленими
Сюди я в муках голоду примчала,
Гнана ревністю Гери гнівної.
Чи страждає хто,
О нещасливий, так, як мучусь я?
Та скажи мені,
605] Що далі перетерпіти
Я ще повинна,— ліками цілющими
Порадь мене, як знаєш.
Озвись! Діві блуденній скажи все,
ПРОМЕТЕЙ
Все розповім я, що почути хочеш ти,
610] В прості слова загадок не вплітаючи,
Як личить перед другом відкривать уста,-
Вогнеподавця Прометея бачиш ти.
О ти, що смертним спільну користь виявив,
Бездольний Прометею, за що терпиш так?
ПРОМЕТЕЙ
916 Над муками своїми щойно плакав я.
ІО
Тож і для мене ласки не відмовиш ти?
ПРОМЕТЕЙ
Спитай — якої, і про все дізнаєшся.
ІО
Скажи, хто до бескету прикував тебе?
ПРОМЕТЕЙ
Веління Зевса, а рука Гефестова. [46]
ІО
620] А за який ти злочин терпиш кару цю?
ПРОМЕТЕЙ
І того досить, що тобі вже мовив я.
ІО
Скажи одно лиш: чи коли настане край
. Блукань оцих для мене, нещасливої?
ПРОМЕТЕЙ
Не знати цього краще, ніж довідатись.
ІО
625] О, не ховай, що маю-перетерпіти!
ПРОМЕТЕЙ
Тобі цієї не відмовлю послуги.
ІО
Чому ж із відповіддю ти загаявся?
ПРОМЕТЕЙ
Я б рад, та дух боюся твій стривожити.
ІО
Не дбай про мене більше, аніж я сама.
ПРОМЕТЕЙ
630] Сама ти побажала — ну, то вислухай.
ХОР
Стривай! Частина втіхи хай дістанеться
. І нам. Раніш довідаймось од неї ми,
Як саме ця недуга з нею сталася,
Від тебе ж хай почує про кінець біди.
ПРОМЕТЕЙ
635] Іо, вчинити ласку їм повинна ти,
Вони ж до того й сестри твому батькові.
Тож радісно і плакать, і жалітися
На долю перед тими, хто, вчуваючи
Жалі твої, сльозами й сам умиється.
ІО
640] Не знаю, як вас можна не послухати, —
Про все ви в простій повісті почуєте,
Дарма що я крізь сльози повідатиму
Про бурю богонаслану й спотворення [47]
Мені, нещасній, і людського образу.
645] Не раз у пітьмі ночі сонні видива,
Світлицею витаючи дівочою,
Мені шептали: "О щаслива дівчино,
Пощо дівуєш довго? Шлюб величний ти
Могла б узяти, сам-бо Зевс — опалений
680] Жаги стрілою і Кіпріди радощі
З тобою хтів би розділить. Божистого
Не відкидайся ложа,— до Лернейських лук,
Де батькові кошари і стада, приходь
Очей жадобу вдовольнити Зевсові".
655] Щоночі цими снами опанована,
Я мучилась, нещасна, доки батькові-
Розповіла я про вночішні видива.
Провісників в Додону і до Піфії
Він посилав численних, щоб довідались,
660] Як словом чи ділами догодить богам.
Вони вертались і в неясних висловах
Двозначну, темну відповідь приносили.
Діждав Інах ясної врешті провісті:
Було йому виразно оповіщено —
665] Мене із дому і з вітчизни вигнати,
Щоб безнастанно по світах блукала я,
А не схотів би, то вогниста блискавка
Спаде від Зевса і попалить рід увесь.
Провіщенню Локсієвому вірячи,
670] Отець мій з хати рідної прогнав мене.
Обом було нам важко, але Зевсова
Узда його до того приневолила.
І враз я розум і подобу втратила
Й, жалистим гнана оводом, як бачите —
675] Рогата — мчала скоками шаленими
До джерела Керхнеї добропитної,
До пагір Лернських, і землепароджений
Пастух, гнівоневтомний Аргос гнав мене
І скрізь очима стежив незліченними.
680] Життя від нього нагла відібрала смерть,
Мене, ж і далі, жалену злим оводом,
Цей з краю в край ганяє божественний бич.
Ти чув усе. Скажи, як можеш, чим моє
Скінчиться лихо. Та, в біді жаліючи,
685] Мене словами не втішай облудними,-
Нещиру мову слухать — то найгірший біль. [43]