Привид Шекспіра

Сторінка 43 з 51

Гужва Валерій

Була п'ята година. Перш ніж поспішити в гримерку, Гардеман подався шукати адміністраторку, аби нагадати про запрошене ним подружжя Бобирів: не дай, Господи, прийдуть і піймають облизня — тоді хоч на край світу тікай.

Голос адміністраторки Олег почув здалеку, лунав він із першої ложі і не віщував нічого доброго для того, хто його мав слухати.

Гардеман побачив, як двоє робітників сцени викочують з ложі щось схоже на старовинну тумбочку на коліщатах, а за нею випливла і адміністраторка.

— До директора в кабінет, і не здумайте відчиняти дверцята — усе там на списку!

— Щось сталося? — спитав Олег і випустив на обличчя одну із найчарівніших своїх усмішок.

Адміністраторка, щойно сувора і набурмосена, як шкільний завгосп, заусміхалася у відповідь.

— Я пам'ятаю, Олеже, про твоїх гостей. Ти, певне, за цим забіг?

— І за цим, і за іншим. Хотілося на вас глянути — ви сьогодні як орхідея.

Погляд Олега красномовно пройшовся деталями пишної фігури, і адміністраторка вдала, що майже фізично відчуває чоловічу увагу.

— Скажете таке, голубчику… Візьму й повірю твоїм компліментам — як тоді бути самотній жінці, не підкажеш?

Ризиковано це було, але Олег вирішив дограти сценку до кінця.

— Самотня жінка — це найбільша несправедливість природи.

Адміністраторка ступила крок вперед, і Гардеман з висоти свого зросту побачив у вирізі блузки переконливі принади, здається, без обладунків цивілізації. Трохи збентежений побаченим, Олег, однак, не знітився.

— Все-таки жінка одна з найкращих фантазій Творця, — сказав він, підвівши очі.

— Фантазій? Ти, Олеже, поет. Жінки — істоти з плоті і крові. Хіба не знаєш? Це легко перевірити.

Розмова ставала небезпечно конкретною. "Ну й нехай, — подумав Гардеман. — Зрештою, я вільний козак, тільки й світла, що в Ніниному віконці? Натерпівся. Досить".

— Тільки де? — пішов він напрямки. — Я ж квартирант; хазяї — люди високих моральних принципів. Та й ти, здається, при чоловікові.

Адміністраторка всміхнулася.

— Оце точно. При.

Вона пригладила комір Олегової сорочки.

— Якщо я правильно зрозуміла, ти не проти виправити несправедливість природи?

— Не проти.

— Тоді я дам тобі адресу і телефон. Завтра.

"Де я буду завтра?" — подумав Олег, але схвально схилив голову. Він пішов до гримерки, приміряючи вже іншу маску, маску Едгара: "Як ведеться, брате Едмунде? Які поважні думи ти думаєш?"

Полковник Пальченко підвіз дружину до театру на початку шостої, пообіцявши не запізнюватись на спектакль.

Новини, що з ними прибув чоловік із столиці, були несподівані і означали — в тому разі, якщо підтвердяться, — повну переміну в їхньому житті з наслідками, які неможливо було передбачити. Чоловіку запропонували посаду в генеральному штабі — неабиякий ривок у його кар'єрі, — і з дня на день мав прийти відповідний наказ міністра.

Пальченко не міг приберегти цю новину до вечора, через те розшукав дружину у скверику біля театру і привіз додому.

— Розумієш, Ніно, генеральська посада, столиця, перспективи!

Чоловік ходив по кімнаті, інколи трохи смішно змахуючи в повітрі правицею.

— Звичайно, це армія, що завгодно може статися: передумають, знайдеться хтось інший, але треба бути готовим.

— Ти завжди готовий, Сергію. Мені складніше. Що я робитиму в Києві?

— Як що? Там же повно театрів. У тебе звання. Нема чого голову сушити! Будеш і там на висоті!

— Це тобі так здається. Театр не армія, тут накази не діють. До всього це ж тільки розмова, ти сам кажеш, що все може статися.

Сергій Михайлович зупинився посеред вітальні, дивився кудись за вікна. Ніна тим часом пішла на кухню, аби розігріти чоловікові обід.

Вона постаралася зранку, аби ніщо не навело Сергія на думку, що не ночувала вдома: легкий безлад у спальні, халатик на бильці стільця, капці, покинуті у передпокої, каструлька на плиті.

Якщо справді Сергія переведуть, це для неї означатиме стрибок у невідомість. Звання — та нічого воно не важить для столиці. Доведеться починати з нуля, якщо дивитися правді у вічі. Вона не хотіла загодя питати чоловіка про житло — ще ж нічого не ясно до кінця, а сама собі думала: певний час поживу одна. Вчорашня ніч згадалася їй в усіх подробицях, і на секунду їй навіть стало шкода чоловіка, який не витримував конкуренції.

Аби вона зайшла в театр на пять хвилин раніше, то, можливо, стала б свідком розмови між адміністраторкою і Олегом та навіть якщо б таке відбулося, це мало б її зачепило. Ніна вирішила для себе остаточно винести за дужки всю цю історію, викреслити її так ретельно зі свого життя, щоб не лишилося й сліду, навіть мимолітної згадки про цей тривіальний, як тепер було очевидно, роман.

У просторій гримвбиральні звично пахло помадою, тоном, гримом, невигойними дешевими парфумами, що ними користувалися актриси у часи, коли про справжню косметику і парфумерію можна було тільки мріяти.

Вбрання Корнелії, дбайливо випрасуване, висіло на плечиках. Присівши до дзеркала й прилаштувавши бокові його стулки під потрібним кутом, Ніна подумки гортала текст ролі: "Нещасна я — мої уста не вміють мойого серця висловити голос…"

Вона змушувала себе потроху ставати Корнелією, що нею вийде незабаром на сцену.

Гардеман побачив світло у вузькій смужці шкла над дверима гримвбиральні, постукав у двері і, не почувши відповіді, відчинив. Раніше він такого собі не дозволяв, і Ніна, крутнувшись на кріслі, зустріла його поглядом, що не віщував нічого доброго.

— Що вам треба?

Це "ви" мало не сказило Олега, але він стримався.

— Просто зайшов. Весь день полюю за… вами.

— Полюю? Чого б то?

— Я хочу сказати, Ніно… Андріївно, що їду в Київ на проби. До кіностудії.

— Що ж, вітаю. Бажаю успіху. Щось іще?

Олег остаточно впевнився: це кінець.

— Нічого більше. Бачу, вам не цікаво.

— Мене цікавить прем'єра. І тільки.

Вона крутнулася в кріслі і взяла до рук пуховку.

Гардеман постояв і вийшов, лунко причинивши двері. Почувався зніченим і приниженим. "Не найкращий стан перед виходом на сцену, — майнуло йому механічно. — Що ж, я обітниці вірності не давав". Він подумав про пишні форми адміністраторки, як про екзотичну страву, що її незабаром скуштує, і хоча думка була паскуднувата, вона трохи притишила щойно відчуту зневагу й приниження його чоловічої гідності.