А може, не треба?! Може, якось обійдеться? Невже не переглянуть його справу? Адже його засудили ні-защо!..
З пам’яті виринули події недавнього минулого. Злиденне дитинство в трущобах Мадрида. Бліде обличчя матері… Воно не має чітких обрисів, те рідне, приємне, ніби легкий сон, обличчя. Занадто рано померла вона — жінка робітника, напівжебрачка, вічна мучениця. Ніби марево, ніби золота тінь, згадки про матір… А більше нічого…
Похмурий і часто п’яний батько, залишившись удівцем, зовсім занедбав сина. Він не цікавився, де Алес-сандро буває, якими інтересами живе, як навчається в школі. Не звертав батько уваги й на те, що син частенько бував напідпитку, пропадав ночами…
А Алессандро владно затягнула вулиця. Зграя метких хлопців, які обчищали кишені обивателів, прийня-ла його до себе, навчила "майстерності". Алессандро щастило. Жодного разу він не попав до рук поліції. Зло-дійське ремесло ставало звичкою, і Лосс майже не думав про якийсь інший шлях.
Але випадок послав йому несподівану зустріч, яка різко змінила все життя. Алессандро й тепер, мов на-яву, бачить той чудовий ранок. То було воскресіння…
…Лосс під’їхав до ринку на півночі міста. Ходив між рядами спекулянтів, сільських торговців, великих і дрібних баришників, видивлявся "жертву". Дійшовши до рядів, де продавалися овочі, Алессандро остовпів. За овочевим столиком, поряд з крикливими бабами-перекупками, стояла дівчина. Але яка дівчина! Нікого подібного Алессандро зроду не бачив!
Вбрання на ній було дуже просте, навіть скромне. Та не на вбрання Лосс дивився! Дівчина ковзнула по-глядом по обличчю незнайомця і ледве посміхнулася. Баби-перекупки зашепотіли, захихикали. Та Лосс нічого не бачив і не чув. Приязнь, ніжність, доброта струменіли з синіх очей дівчини, вони огортали хлопця гіпнотич-ним туманом, не давали зрушити з місця.
— Ось тобі й жених, Катрен! — їдко крикнула сусідка дівчини.
Перекупки засміялися, дівчина почервоніла, сердито блимнула очима на Алессандро.
Хлопець розгублено переступив з ноги на ногу й, озираючись, пішов геть. Серце його співало від надмі-рних почуттів. Що це було, хлопець не знав. Він відчував тільки одне — віднині в його життя, в його помисли, серце й душу вступило щось хвилююче, велике, таємниче.
Катрен! її звати Катрен! Ім’я те звучить, ніби музика. Катрен! Треба ще зустрітися з нею! І не тільки зу-стрітись, а й познайомитися. Щоб говорити з дівчиною, дивитися в її сяючі очі й називати її ім’я. Без кінця по-вторювати: Катрен, Катрен, Катрен…
Алессандро забув, для чого приїхав на ринок. Безтямно блукав між покупцями, здалека поглядаючи на високу постать дівчини. Тільки тепер Лосс розгледів, що вона продає помідори й моркву. Хто ж вона така? Се-лянка? Де живе? Треба обов’язково дізнатися про все.
Наступав вечір. Ринок опустів. Дівчина зібрала в кошики залишки овочів і рушила до передмістя. Алес-сандро помітив, як вона, відходячи, провела поглядом навколо, ніби виглядаючи когось. Кого ж вона чекала? Ось очі дівчини зупинилися на постаті Лосса — й теплі сині іскорки загорілися в них. Чи то, може, здалося Алессандро?
Чи здалося чи ні, а хлопець не витримав і рушив навздогін за Катрен. Недалеко від зупинки автобусів він наздогнав її і завів розмову. Дівчина рішуче зупинилася, поставила кошики на землю і, серйозно дивлячись на Лосса, промовила:
— Чого ви йдете за мною?
Вона хотіла бути сердитою, але не могла. Збентежене обличчя хлопця — бліде, з великими сірими очима — викликало приязнь. Облизнувши пересохлі губи, Алессандро прошепотів:
— Я хочу познайомитися з вами, Катрен!
— О, та ви вже й ім’я моє знаєте? — засміялася дівчина.
— Вас так назвала сусідка, — розвів руками хлопець.
Ніяковість, збентеження раптом розвіялись. І Катрен, і Алессандро зрозуміли, що їх штовхають назустріч одне одному людяні, хвилюючі почуття, які неждано проснулися в юнацьких серцях.
Отож, знайомство відбулося. Катрен не дозволила проводжати себе, але сказала, що вона буває на базарі через день.
…Минуло кілька тижнів. Алессандро й Катрен покохали одне одного. Дівчина приворожила хлопця не тільки своєю красою, а й незвичайною сердечністю, принциповістю, світлими поглядами на життя. Вона була сиротою, жила в містечку Аравака, недалеко від Мадрида, де мала стареньку хатину й невеликий город.
Алессандро довго страждав, бо не міг зважитися на те, щоб розповісти дівчині про свою "професію". Та зрештою насмілився… Здавалося, ніби він стрибає в крижану воду. Опустивши голову, Лосс розкрив Катрен свою таємницю, якої навіть батько не знав.
Катрен довго плакала, цілий вечір сиділа мовчки, дивлячись, як за вікном кривавим багрянцем налива-ється обрій. У Алессандро впало серце. Кінець! Хіба буде ця чудова дівчина любити злодія?.. От і втратив він свою першу і найдорожчу любов!
Та Лосс помилився. Катрен не одвернулася від нього. Вона пристрасно, гаряче переконувала його в гане-бності злочинного шляху, обіцяла підтримку, якщо він кине своє "ремесло". Алессандро вирішив назавжди по-рвати з минулим. Він вступить до університету, як хотіла його покійна мати. Шанси на успіх були, бо Лосс учився в школі краще від інших учнів. Особливу схильність він мав до математики й фізики.
Алессандро витримав екзамен. Той день перетворився у свято для закоханих. Згодом вони одружилися. Батько хлопця не був присутній на весіллі — незадовго до того він помер.
Алессандро продав свою халупу і перейшов до Катрен. Майже щодня їздив до університету, інколи після навчання заскакував на вантажну станцію, щоб заробити кілька песет.
Але переважно молодята жили на прибутки від городу Катрен. Ледве зводили кінці з кінцями, та все ж терпіли. Мріяли про те, як Алессандро одержить вчену ступінь, як вони щасливо заживуть у новому будинку, як будуть роз’їжджати по світу, і згадка про важке минуле стане прозорою хмаркою суму на сонці радості.
Та сталося не так, як гадалося. Закінчилися гроші, які Алессандро виручив за батьківську халупу. У мо-лодої дружини незабаром мала народитися дитина, вона вже не могла ходити на базар або поратися по госпо-дарству. Алессандро став пропускати лекції в університеті, пропадав на станції, щоб знайти якусь роботу. Але заробити щастило все менше й менше. Настали довгі голодні дні.