— Слухаю.
— Що чути в місті?
— На жаль, в газети проникли повідомлення про злочинця. Візьміть, прочитайте самі.
Офіцер подав газету "Інформасьонес". Міністрові зразу кинулися в очі велетенські заголовки:
НАДЗВИЧАЙНЕ ЯВИЩЕ НАШОГО ВІКУ!
Людина-привид на вулицях Мадрида!
Потім повідомлялося про те, що на майдані Пуерта-дель-Соль з’явилася людина, переслідувана поліцією. На неї наскочила машина, але не заподіяла ніякої шкоди. Машина розбилася, шофер поранений, загинув один пасажир. Постріли також не вражали тіла людини-привида… Газета сподівається, що вчені дадуть пояснення загадкового явища.
Шліссер полегшено зітхнув. Слава богу, газетярі більше нічого не пронюхали. Треба діяти якнайшвидше. Він кивнув офіцерові.
— Від мого імені скличте прес-конференцію. Повідомте, що стаття в "Інформасьонес" — абсурд і фаль-сифікація. Ніякої людини-привида нема.
— Але ж… — хотів щось сказати офіцер.
— Ніяких "але" Знаю, що завтра або післязавтра знову з’являться такі інформації, але нам потрібно, щоб сьогодні пристрасті згасли. Розумієте?
— Слухаю!
— Виконуйте.
Міністр важко повернувся і пішов до виходу. Події подіями, а пообідати треба.
О сьомій годині вечора Шліссер повернувся до резиденції. Його чекав начальник таємної служби Бурс — маленький, круглий чоловічок з лисячими очицями.
— Сеньйоре Хуано, — сказав він. — Ваше завдання виконано!
— Чудесно, — потер долоні Шліссер. — Прошу…
Міністр і Бурс пройшли в кабінет. Шліссер важко плюхнувся в крісло. Начальник таємної служби поклав перед ним листок і завмер з улесливою посмішкою.
— Так, так, — бурмотів Шліссер, пробігаючи очима надрукований текст донесення. — Професор Тенк… Шістдесяти років. Цікаво. Алессандро Лосс. Двадцяти дев’яти років. Хм,.. Виглядає на більше. Судився за кра-діжку, десять років каторги. Тікав. Судився спеціальною колегією… Санта-Пенья. Вмер від запалення легенів… Ідіоти! А далі… Невідомо звідки з’явився знову… Хм. Невідомо звідки! Ну а це що? Ага. Моріс Потр! Ну, цьо-го голубчика ми знаємо… О, я так і знав… Виявляється, він був асистентом у професора Тенка, окрім того за-ймався політичною діяльністю, спрямованою на повалення влади каудильйо. Це відомо. Пощастило довідатися, що професор Тенк працював разом із Потром над невідомими проблемами…
Шліссер відкинувся назад і зареготав, аж сльози виступили на очах. Витершись хустиною, він зневажли-во ткнув листок Бурсу під ніс.
— Це ваші Холмси, Бурс? Нездари! Ви тільки прочитайте. Пощастило довідатися, що Тенк працював не-відомо над чим. Нічого не взнали, й раді. Кроти, сліпі кроти! Що тут далі? Ага, оце щось нове. Давно працював в університеті, за молодих років займався проблемами оптики, ядерної фізики й проникливості твердої речовини… Що? Проникливості?
— Ну, це вже нецікаво, — озвався Бурс. — Головне те, що Потра нема, він зник, виїхав за кордон. Лосс має дружину, вона живе недалеко, в Аравака…
Міністр іронічно посміхнувся. Нікчема! Він нічого не розуміє. Якраз оця фраза — найважливіша. Пра-цював над проникливістю твердої речовини.
— Ви помиляєтесь, Бурс. Це якраз те, що я хотів знати, оця невинна фраза.
Бурс заблимав голими повіками, розвів руками.
— Слухайте мене уважно, — сказав міністр. — Негайно послати агентів до Тенка. Заарештувати його й Лосса. Будинок оточіть. І щоб жодний папірець або прилад не зник з лабораторії. Чуєте? Жодний!
Полювання за привидом
Відчував себе Лосс не так бадьоро, як він це вдавав при розмові з міністром поліції. Для цього було без-ліч причин. Уже вийшовши з кабінету Шліссера, Алессандро зрозумів, що він зопалу зайшов надто далеко, що на цьому слизькому шляху його підстерігає страшна катастрофа. Ще трохи — і він опиниться перед проваллям!
Але тепер Лосс намагався не думати про наслідки своєї авантюри, не аналізувати те, що він натворив. Він хотів тільки одного — будь-що вирватися з кільця поліцаїв і спочити від страшного, нелюдського напру-ження всього організму.
Лосс проник крізь стіну й опинився на тротуарі вузенької вулички за міністерством. Його зразу ж помі-тили. Кілька полісменів помчали назустріч. Залунали крики, різка команда.
Алессандро перебіг вулицю. Куди податися? Йти прямо на стіну? Він потрапить усередину квартир, за-блудиться, витратить багато часу. Ага! Ось недалеко прохідний двір. Туди!
Лосс прожогом кинувся в чорний отвір. Піт котився градом по обличчю, ноги підгиналися.
— Стій! Будемо стріляти! — прозвучала ззаду команда. Лосс ие обернувся.
— Можеш стріляти, скільки влізе, — зловтішно прошепотів він на ходу.
Раптом попереду з’явилися постаті. Вони були в поліцейській формі, з автоматами. Шлях відрізано.
Тоді Алессандро стишив біг, перейшов на розмірений крок. Полісмени, побачивши це, підняли зброю, вишикувалися густою лавою. Але втікач несхитно йшов прямо на них.
— Схопити його! — почувся різкий голос офіцера позаду. Кілька поліцаїв накинулося на Лосса, капрал приготував наручники.
— Тепер уже не втече! — переможно крикнув він. Але торжествувати було рано. Руки переслідувачів не відчули ніякого опору. Вони вільно пройшли в тіло Лосса й зіткнулися десь всередині. Злочинець пройшов че-рез гурт полісменів, ніби вони не існували зовсім, і продовжував свій шлях.
Крики жаху й здивування залунали навкруги. Деякі поліцаї покидали зброю.
— Привид! Привид! — лунало позаду.
Лосс прискорив крок. Швидше, швидше від цих нажаханих людей, до спокійного місця, де можна було б розібратися в складних незвичайних обставинах! Проклятий Шліссер! Він не захотів прийняти його пропозиції. Або не вірить, або хоче вислужитись перед каудільйо. Вийшло по-дуриому. З ким хотів укласти спілку? З ка-том? Даремна надія! Ось його відповідь — орда переслідувачів, постріли ззаду… О, якби вийти з цієї веремії! Він уже не буде шукати спілки з такими нікчемами, як Шліссер. Чому б не поговорити з професором… Довести йому, що шлях до влади — найвірніший шлях. Переконати його, що треба пустити винахід у дію. І найголовні-ше… щоб він допоміг звільнитися від неймовірного тягаря проникливості. Як він не подумав про це? Чому по-спішив?
Провулок вивів до невеликого сквера. З горішніх поверхів навколишніх будинків виглядали зацікавлені лиця обивателів. Далеко позаду почулася команда.