Районна газета писала, що маршрути Хоми і шансоньєтки в Америці ні разу не перетнулись, проте буржуазна преса, схильна до брудних наклепів та інсинуацій, цю безсумнівну істину подавала дуже дивно. Так, наприклад, одна з газет у курортному місті Майамі-Біч писала: "У нас немає доказів на користь версії, що вони зустрічались інкогніто в одному з готелів нашого міста, але ж немає доказів, які спростували б цю версію, отже, є всі підстави стверджувати, що не можна відкидати жодну з версій, котрі або допускають можливість зустрічі, або ж заперечують". Даруйте неоковирність цитованої тут фрази, перекладеної дослівно і. зі збереженням усіх знаків пунктуації, проте вона яскраво свідчить про казуїстичне мислення й лукаве фарисейство тих прес-королів, які на газетній кухні варять отаке вариво, присмачуючи його пошлістю, еротикою, штампами дезінформації і брехні.
Французька шансоньєтка, закінчивши бліц-гастролі, відбула на береги Сени, так ніде і не здибавшись із Хомою й не потиснувши йому чесної руки. І що ж? Якийсь брудний газетний листок, що виходить у столиці розваг Лас-Вегасі, у цьому центрі наркоманії, розпутства і злочинності, вийшов із заголовком на першій сторінці: "Тепер між ними не океан розлуки, а океан любові!" Гаразд, що саме цей номер не потрапив до рук рідної жінки Мартохи, котра, звичайно, уважно стежила за буржуазною пресою, інакше б вона щось та вдіяла: чи з собою, чи з поясом цнотливості, дарованим невірним і лукавим Хомою, а чи з лебедем, що, очунявши, не думав кидати їхнє обійстя.
РОЗДІЛ П'ЯТДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ,
у якому йдеться про те, як яблунівські колгоспники готуються до повернення в рідні пенати старшого куди пошлють
Ще той Хома по світах блукав та дива споглядав, десь там без горілки не затівав говірки, а як випивав із бізнесменами варенухи, то й починали густи гуртом, як осінні мухи... Ще той старший куди пошлють, далеко будучи і від Попівки, де хліб по півкопійки, і від Перекопу, де хліб по копі, із білими та чорними своїми приятелями сповідав мудру істину: пий, їж, поки рот свіж, а як зав’яне, то й пить перестане... Ще той грибок маслючок накидав лукавим оком на заокеанських секс-бомб, уболіваючи за їхнє майбутнє, коли постаріють і стануть беззубими бабами, про яких молодесенькі секс-бомбочки найновішого призову казатимуть: "Стара секс-бомба з воза — кобилі легше!.."
Значить, іще теє й онеє, цеє і сеє, а вже Яблунівка бралась готуватись до зустрічі Хоми з-за океану. Звісно, роботи в колгоспі ніхто не запускав, урожай у полях колосився, але ж був усім на умі народний улюбленець і звитяжець Хома, котрий гідно представляв колгосп "Барвінок" за океаном і якого годилося зустріти на батьківщині так, як він заслужив перед світом.
Шкільний хор, що складався з піонерів та комсомольців, розучував нові пісні задля такої нагоди, щоб дитячим хоровим співом вітати старшого куди пошлють на рідній землі. Учасники клубної самодіяльності до пізньої години шліфували народні танці, вдосконалювали майстерність в опануванні таких колінець, які не могли приснитись і професіоналам. Декламатори заучували вірші, де йшлось про колгоспні здобутки. Діодор Дормидонтович Кастальський, директор школи, несподівано захопився мистецтвом аплікацій, різав кольоровий папір, клеїв химерні фігурки, які надумав піднести в дар грибку маслючку. Старші й молодші яблунівські вишивальниці, не криючись од своїх чоловіків, стали раптом вишивати сорочки, які вони мріяли подарувати позиченому чоловікові, коли той повернеться з-за океану. Готував— ся спеціальний випуск стінної газети в приміщенні контори.
Не пасли задніх і сільські фізкультурники, які надумали провести спортивні змагання на честь Хоми. Аматори легкої атлетики вдосконалювали своє вміння з бігу на короткі дистанції й на довгі, а також у стипль-чезі. Задля занять у стипль-чезі на стадіоні бульдозером вирито глибоку яму й налито води — цю перепону декому доводилось долати вплав. Дужі механізатори вечорами кидали спис, гранату, диск. Популярною серед людей похилого віку стала гра в скраклі. Від потужних ударів гримів футбольний м’яч, стогнав волейбольний м’яч, дзвенів баскетбольний м’яч. Висувались пропозиції організувати змагання з хокею, на які запросити такі знамениті команди, як ЦСКА, "Нью-Йорк рейнджерс", "Філадельфія флайєрз", "Монреаль Канадієнс" та інші. На жаль, цю пропозицію висунуто пізно, й на шляху до її здійснення стояла маса непереборних труднощів: по-перше, Яблунівка ще не мала свого зимового стадіону, котрий би відповідав усім міжнародним вимогам до таких манежів, по-друге, колгосп іще не сформував свою хокейну дружину "Хрещатий барвінок із Яблунівки", котра могла б на рівних конкурувати з визнаними асами. Як завжди, готуючись до зустрічі Хоми, грали в шахи, шашки, доміно і в карти, проте згодьтесь, що ці інтелектуальні та азартні ігри не рівноцінні ідеї проведення хокейного турніру.
Повертаючись додому з колгоспного поля пізно ввечері, а то й пізно вночі, яблунівські хлопці та дівчата до чого додумались? Замість самим співати пісень чи слухати їх по транзистору, вони догадались тренувати "ура!". Мовляв, коли, нарешті, старший куди пошлють ступить у Яблунівку, зустріти його не стихійним неорганізованим "ура!", а могутнім і злагодженим. Отже, щоб домогтись цього могуття й злагодженості, хлопці та дівчата й кричали поночі в полях або ж у вербах над ставом, а старі інваліди минулої Вітчизняної війни злякано прокидались у ліжках, бо їм, либонь, здавалось: частини наші громлять ворогів, у полон беруть, а вони відстали від атаки, лежать, поранені...
Оте панно трудової слави бородатий художник теж, либонь, хотів приурочити до приїзду Хоми... Тоді, після нашої останньої зустрічі, коли митець звірявся у невдачах з колективним образом яблунівського сучасника, із фойє Будинку культури я подався не в знахарчину хату, а в просторий зал для глядачів. Ще не переступивши порога, побачив сотні порожніх стільців, що, покриті темним дерматином, нагадували велетенську зграю заснулих кажанів із розчепіреними крилами. І саме на порозі мене змусив зупинитись могутній голос, що канонадним громом бився під високою стелею та по кутках. У голосі відчувалась така гостра драматична сила, що я відчув миттєвий дрож у всьому тілі. Зіщулено ввібравши голову в плечі, я сховався за колоною, а вже тоді поглянув на сцену.