— Слава богу, себто, слава мені самому! — вигукнув Осіріс. — Тепер, принаймні, немає сумніву, що це підлота чистої води!
—О! Але не тільки підлота,— спокійно відказала Мудрість,— бо ж при тім усім він виявив менше глузду, ніж його має верблюжий міхур. Вчинки його були похмурі, але сам він був дурень дурнем, і глупота його була тим більшою, що він мав себе за мудрого. Він був не годен зрозуміти, що там, де треба великої і творчої політики, шахрайством не відбудешся,— і шахраював, шахраював без упину.
— Свята правда! Ти, як завжди, маєш слушність. І тільки такі доладні терези, як мої, можуть нам сказати, що з ним належить учинити.
— Я мушу додати ще кілька слів, о Всеохопний! Псунабуд кпив собі з фараона, не дбав за Єгипет, завжди думав тільки за себе, тож слід вважати, що він був більше негідником. Однак зваж, владико, якби Псунабуд урядував мудро й сумлінно, то Єгипет із цього мав би пожиток, а сам він не тільки не втратив би щось, а й став би ще могутнішим, і суд історії над ним був би інакшим.
— Отже, ти хочеш сказати, що віслюк у ньому переважав над харцизякою?
— Піднеси, о Справедливий, терези і ми все побачимо.
Осіріс підніс терези й тримав їх перед собою, доки шальки не заспокоїлись. По чім глянув на них і на його божому обличчі відбився подив. А заразом і розгубленість.
— Присягаю святим хвостом Апіса! — згукнув він. — Глупота й Підлота не переважають навзаєм ані на одну волосину з моєї бороди. Що ж тепер робити? Що ж робити?
Яструбоокий відкинув терези, обхопив голову руками й заплющив очі. А по хвилі його обличчя заясніло променистим усміхом. Він повернувся до Псунабуда й заговорив поважно й урочисто:
— Ваша превелебність! Жоден з богів грецьких, фінікійських чи тутешніх не второпав би, що з тобою діяти. Бо ж бачиш, навіть Мудрість у цю хвилину почухує голову.
Та недаремно боги й люди називають мене Всемогутнім, бо оце ж своєю всемогуттю, як мечем фараона, я розтинаю всілякі труднощі. І ось тобі мій вирок:
— Повернися до життя й повернися на землю. До кінця світу будь міністром фараонів розмаїтих народів,— клопочися, крутися, запроваджуй, керуй, урядуй...
А коли минуть віки, врешті-решт муситимеш показати, хто ти більший — харцизяка чи віслюк...
І тоді я знатиму, яких із цих двох духів має приготувати тобі резиденцію.
Мовив це, повернув Псунабуда обличчям до небесних сходів і наглим розмахом божественної ступні пришвидшив його повернення на землю.
У безоднях вічності запала глибока тиша; тим часом Єгипет вочевидь підготував воскреслому Його Превелебності овації, бо аж до небесних брам почали долинати хоральні голоси радісного співу:
— Псунабуде! О Псунабуде!..
А Мудрість почала тихо сміятись.