Приказки

Сторінка 4 з 20

Руданський Степан

МОШКО І СУРА

"Щоб ти мені, Сура,
Здоровенька була!.."
"А ти ж, Мошку, як?"
"Я вже буду й так!.."

ДВА РАБИНИ

Два рабини на коршомці
Зашабашували,
Одправили борухати,
За стіл посідали.
На кождому лапсардаки,
Шапка шабашкова,
Сидять собі коло столу,
Жоден — ані слова.
Аж приходить чоловік наш,
Кварту набирає.
"А хто то в вас, орендарю?" —
Шинкаря питає.
"І то рабин, і то рабин!" —
Шинкар обізвався.
"Чому ж вони не говорять?" —
Чоловік спитався.
"Ет, Іванцю,— жидок каже,-
Нащо то питати!
Що розумні такі люди
Мають розмовляти?
Що один з них добре знає,
То і другий знає,
А чого один не знає —
І другий не знає".

БОРОДАТИЙ ХУСИТ

На підсінні в малій хаті
Сидить старий хусит,
Вопівночі над талмудом
Бородою трусить.
І, як рабин, зачитався,
Читає, читає!..
А з підсіння запорожець
В вікно заглядає…
Заглядає та гадає,
Чим би поживитись;
Але в жида всюди голо,
Куди подивитись.
Тілько сам він бородатий,
Борода до пупа,
Та книжок його поганих
Кругом ціла купа…
Замишляє запорожець
Жида підголити
І що раз, то голосніше
Почав говорити:
"Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!"
Чує хусит бородатий,
Перестав читати…
А тут йому голосніше
Хтось почав казати:
"Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!.."
Подивився жид на себе,
Бородою трусить:
"Гирсти? Як то? То я дурень?
Дурень старий хусит?"
І до свічки бородою!..
Спалив половину…
Але знов він чує голос
В ту ж саму годину!..
Знов борода над свічкою
Запалахкотіла
І в минуті щезла з димом
До самого тіла!..
Засміявся запорожець,
Пішов собі спати…
Але хусит сидить, бідний,
Та й став розважати:
"Правду воно говорило,
Правду пак казало,
Бо й я з своїм бородою
Розуму не мало!..
Борода такого мати,
Так його любити…
І над свічком, над тим свічком
До губа спалити!..
Ах, веймир! Що Сура скаже?
Що всі люди скажуть?..
Ото дурень старий хусит!
Ще й з руком покажуть…"

АРШИН

Іде Мошко через ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко скочив на пеньок,
Аршин підіймає.
І аршином навісний
До вовка цілиться —
Аж тут — трах! — із-за корчів
Бахнула рушниця.
Бідний Мошко як стояв,
Так і затрусився
Та із пеньку сторчака
В рів і покотився.
От ті вовка потягли,
Покинули жида…
Але якось у рові
Одійшла огида.
І зводиться стихача,
Аршин підіймає,
Оглядає здалеки
Та й сам промовляє:
"Вісім,— каже,— літ ходив
Я з тобою шити,
А все-таки я не знав,
Що ти був набитий".

МАСЛО

Вивіз Лейба горщик масла
В місто продавати
Та й пішов собі на ринок
Купця відпитати.
А чоловік коло воза
Чекає, чекає.
Далі випив півкватирки,
Масло добуває…
Добув масла, достав хліба,
Засів та й балує.
Де побачить христянина —
Просить та й годує.
З’їли масло добрі люди,
Що тоді робити?..
Б’є він горщик коло воза,
А сам іде пити.
Підпив собі, як годиться,
Назад повертає.
Коли гляне — коло воза
Лейба умліває.
Умліває, ломить руки
І плечима ниже,
А собачка невеличка
Черепочки лиже.
"Лихо мамі твому, гицлю!
Де ся масло діло?"
"Лихо мамі!.. Таже бачиш,
Що песеня з’їло!"
"Брешеш, гицлю, десять фунтів
Було в масла мого.
Гицлю ти!.. Й само собачку
Не заважить того!"
І пійняв жид ту собачку,
На ваги чіпляє,
А собачка десять фунтів
Ледве дотягає.
"Видиш, гицлю? То собачка!
Де ж ся масло діло?"
"Де ж ся масло його діло?
Таж песеня з’їло!"
"Ну нехай собачку — масло!..
Де ж собачку буде?.."
"Де ж собачка — таже онде!
Видять добрі люди!"
"Ну нехай воно собачку!
Де ж ся масло діло?"
"Все де масло та де масло!
Таж песеня з’їло!.."
"Що з тобою говорити?
Лихо мамі твому!
Сідай уже, сідай, гицлю,
Та вези додому!.."

КУЦИЙ

Ходить піп коло крамниці
Та й чогось питає.
Аж до нього такий хитрий
Жидок підбігає:
"Добродзею, добродзею!" —
Просить почекати
Та й новому ножикові
Ім’я яке дати.
А той, довго не гадавши,
Казав ножик дати,
Зламав його та й каже:
"Куцим будеш звати!.."

ЦИГАН З ХРОНОМ

З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.
Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Продає жидівка.
Мнявся бідний циганчук,
Далі, що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!
До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.
От удома циганчук
Свіжий хрін смакує,
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.
А все-таки неборак
Хрону не кидає,
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:
"Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!..
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!.."

А НЕ ХАЛАСУЙ!

"Ото, тату, маєм воду,-
Каже циганчук,-
А якби нам іще сиру
Та муки до рук —
Наварили б вареників,
Сіли край стола…"
Тут старому вже по горлі
Слинка потекла…
"А якби нам іще масла,
Отоді балуй!"
Тут старий його фандою:
"А не халасуй!"

МІСЯЦЬ

Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.
"Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця грій!.."
Стоїть бідне циганятко,
Холод каменить,
А старий пішов до хати
Людей туманить.
Витуманив кусок сала,
Хліба бохунець,
Вийшов з хати та до сина —
Син як камінець.
"Ой місяцю! — циган каже.
Жаль твої краси!
Ти лиш світиш, а не грієш,
Дармо хліб їси".