Приказки

Сторінка 15 з 20

Руданський Степан

"Чом не хочу?" — каже той,
"То дай десять грошей,
Будеш такий мати хрест
Хороший-хороший!"

Дав десятничка мужик,
А циган на штуки:
Гугуп наознак у сніг
I розкинув руки.

I легенько устає,
Устав та й регоче.
"Ото,— каже,— тoбi хрест,
На cнігy, панотче!"

ЦИГАН-ПАСІЧНИК

Раз бaгатi хазяї
Цигана приймали
I тут йому, на біду,
Щільник меду дали.

Розсмакував бiciв син
То все, було, ходить,
Стане, шельма, під вшікном
Та й "меду" заводить.

Що не гнали хазяї —
Ніяк відігнати,
Ото його до джмелів
Здумали післати.

Питається сам хазяй:
"Хочеш меду, враже?"
"Чом не хочу, тату мій,
Хочу",— циган каже.

"То возьми ж coбi дупло
3 медом i пчолами".
Циган його ухватив
Руками й ногами.

"А де ж, тату, то дупло?.."
"Отам серед ліса!
Гляди ж, мухи не дрочи
Та не згадуй бica!"

Побіг циган, такий рад,
Що мед буде їсти.
Серед лісу стоїть дуб —
Давай по нім лізти.

Прилізаеє до дупла,
Моститься, небора,
А в дуплi джмелі-джмелі
Гудуть, аж говорять.

Тілько руку до дупла —
Вони й забришніли
I, як чорнеє рядно,
Цигана обсіли.

I шпигнув його їден.
"Господь,— каже,— з вами!"
Шпигнув другий. "Та піди ж
До божої мами!"

Далі кілька вже ураз
Цигана кусає.
"Та ідіть-бо до святих!" —
Циган промовляє.

Далі видить неборак,
Що вже й пухне губа.
"Тепер,— каже,— к чорту йдіть!"
Та шелеп iз дуба!

ХОЛОДНО

Сидить голий циганчук,
Аж мало не плаче,
"Тату,— каже,— холодно!
Зуб до зуба скаче".

А той йому поясок:
"Та на! Не журися!
Коли тoбi холодно,
То підпережися".

ЦИГАНСЬКИЙ НАЙМИТ

Оддавав у наймити
Циган свого сина.
"Та він,— каже,— буде в вас
Предобра дитина!..

А як коли зноровить
Та їсти не схоче —
Не жалуйте, прошу вас,
Нагаєм, панотче!

Та все йому говоріть:
"А їж-таки, враже!"
А робити — чорт iз ним! —
Не силуйте!" — каже.

ДУДКА

Сидить бідне циганя,
Попхинькує стиха.
А сопляк йому під носом
Аж замерз, до лиха,

А другеє циганя
Біду потішає:
"Ото,— каже,— наш Роман
Яку дудку має!"

ЦИГАНСЬКА СМЕРТЬ

Розказував циган раз
За смерть свого сина:
"Щеніхтo так не вмирав,
Як моя дитина.

Тільки-то вже смерть прийшла,
А він на всю хату:
"Люльки, люльки! — закричав.-
Люльки,— каже,— тату!"

Приніс йому таки сам,
А синок, небога,
Тілько раз coбi пакнув
Та й пішов до бога!"

ВАРЕНА СОКИРА

Прийшов москаль на постій,
Заглядає в очi:
"Свари, бабка, што-нибудь!"
А бабка не хоче.

"Нема!" — каже. — "Как не быть?"
"А нема нічого!"
"Та ну, бабка, не шути!"
"Та нема ж, їй-богу!"

"Так и нет суда на нет!..
А тапор имееш?"
"Та сокира десь була!"
"А вады нагрееш?"

"Та нaгpiю; що ж з води?"
"Ничаво, паладим,
Лиш бы тапор та вада,
Что-нибудь да сладим!"

Горить вогонь у печі,
Окріп закипає,
Москаль бере у окріп
Сокиру кидає.

"Теперь, бабка, если б так
Хоть крупы немного...
Энто было б знаешь что?
Ану-ка, ей-богу!"

Гішла баба до сіней,
Пригорщу приносить,
Але москаль, бiciв син,
Сальця iщe просить.

Внесла баба i сальця,
А далі до юшки
Підкинула i сама
Солі та петрушки.

I все її на yмi
Варена сокира,
А сокиру вже давно
Витягнув псявіра.

Укипіло — їв москаль,
Баба помагала,
Москаль ранець натягав,
Баба доїдала.

Москаль ранець натягнув
Та й пішов, псявіра,
Баба ж сидить та хвалить,
Що добра сокира.

СВІЧКА

Купив свічку раз купець,
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
"Сергею святому".
А наш собі не дочув —
Подає другому
Та й говорить з-за плечей?
"Андрею святому".
Пішла свічка по руках,
А той поглядає.
Ото староста вперед
3 нею наступає.
До Андрея просто йде,
А той не звинеться:
Поміж люди наперед
Собакою рветься!
"Да какому,— закричав,-
Лєпіш дуралєю?
Нє ентому, гаварят!
Гаварят, Сергею!"
19 июня

СКАЧИ, МИКАЛАЙ! [27]

Видить москаль коня в полі.
Красти замишляє,
3-за пазухи Миколая
Свого витягає.

Давай йому примовляти:
"Микола-утеха!
Да памаги украсть лошадь —
Верхом будешь ехать".

Помолився, повзе полем,
Де шкапа стояла...
Але якось збіглись люди,
Москаля нагнали.

Тогді москаль Миколая
На шнурочок в’яже,
Волоче його іззаду
Та й до нього каже:

"Насил тебя, как добраво.
Теперь — черт с табою!
Не памог мне верхом ехать —
Так скачи за мною!"
20 июня

ВАРВАРА

Перепродав раз маляр
Усе серед Бару [28]
I на продаж тілько мав
Їдную Варвару.

Аж приходить наш мужик,
Шапку поправляє.
"Чи є у вас Миколай?" —
Маляра питає.

"Нету, братец,— каже той,-
Тольки зараз буде".
Та Варвару живо зняв
Та й до халабуди.

І кісткою раз мазнув —
I чаша закрилась,
Мазнув iщe кілька раз —
I митра вродилась.

Мазнув ще раз — i обруч
Обвів наокола
І бігцем до мужика:
"Вот тебе Микола".

Але мужик coбi став,
Під боки узявся,
Як поглянув на лице —
Так i засміявся.

"Що Микола, то Микола!
Правдива Микола!..
Щоби тoбi волосок!..
Вся борода гола!"

"Нешто хочешь барады?
И барада буде!"
I з Варварою мерщій
Знов до халабуди.

Bn6irae, кругом глип —
Мужика й нi пари!
А тут баба, як на злість,
Питає Варвари.

Прокляв маляр мужика
I бабу, до лиха;
Ставить образ на стілець
Та й промовив стиха:

"Не требуй он барады,
Энтакая харя! —
И еще бы была раз
С Миколы Варвара".

CZY TYM KONIEM

Сидить москаль на стільці,
Аж куриться, бреше,
А ляхва кругом стоїть,
Тілько вогню креше.
"Вот,— прибріхує москаль,-
Раз была потеха:
В адни сутки пятьсот вёрст
Я верхом проехал..."
"Ale to nie moze być!" —
Якийсь обізвався.-
"Как не может?.. Нешто лгу? —
Москаль обізвався.-
Да знаете ль, что в Москве
Адин мне не верил,
Так за это я ему
Рожу перемерил".
Toгдi ляшок позадгузь:
"А powiedz ranie, panie,
Czy tym koniem jechal pan,
Ze stoje na stani?"
"Этим самым!" А ляшок:
"Niech ze pan przebacze,
Bo ten kon nie to piecć set,
A tysiac przeskacze!"