Гордий.Я не можу тепер жити. Після цього я не можу жити.
Прокопенкова. Ну, годі, Олексій Захарович, ходімте!
Гордий. Я-як?! Ходімте?! (Кричить). А він, як підлий боягуз, утік, сховався? Ні, я не піду звідси!
Родіон (виходячи з кабінету). Я не сховався. Я готов дати вам яке хочете задоволення. Хочете застрілити мене — стріляйте.
Г о р д и й. Я таки тебе, як собаку... (Витягає револьвер). Прокопенкова (кидаючись). Дайте сюди револьвер! Чуєте?
Гордий. Ні! От же тобі! (Стріляє).
Родіон хитається назад, але стоїть. Гордий слабіє і, коли Прокопенкова кидається на нього й однімає револьвер,
дає не перечачи.
Прокопенкова (штовхаючи його до дверей). Ідіть! Ідіть швидше! (На порозі з'являється злякана покоївка). Нічого, нічого, Катю. Тут непорозуміння... Я зараз, Олексій Захарович! Ідіть до мене.
Гордий і покоївка зникають у передпокою.
Прокопенкова (швидко йде до Родіона). Ви не ранені? Ні?
Родіон. Ні.
Прокопенкова. Слава богу! Фу!.. (Пауза). Але що ж це таке, Родіоне?! Що?! Як ви могли?!
Родіон. Значить, міг... Що ж, тепер кінець? Самі рішите, з ким іти?
Прокопенкова. Через що?
Родіон. Та через це ж...
Прокопенкова (крутить головою). Ні, це нічого не міняє.
Родіон. Це? А що?.. А що?.. Чекайте! Значить, коли я рішу "ні", то ви будете зі мною? Прокопенкова. О, ні! Родіон. Як ні?
Прокопенкова (різко). Так! Я піддалась легкодухості. Він погрожував убити себе. А я сказала, що вже обіцяла бути вашою жінкою. А коли ви, мовляв, одступитесь, тоді я...
Родіон. О-он як?
Прокопенкова.Ая поїду звідси зовсім. І все питання буде розв'язане. Ні йому, ні вам. Це найкраще. Ну, а тепер я піду. Він, напевне, жде на вулиці. Щоб знов чого не вийшло. Бувайте. (Простягає руку). А очі які у вас!.. І блідий ви який!.. Ляжте, заспокойтесь.
Родіон (держачи її руку). Так поїдете зовсім? Ні йому, ні мені?
Прокопенкова. Поїду. Ну, бувайте.
Родіон. Ні, мені! Чуєте,мені! Скрізь вас найду. Скрізь! Через усіх переступлю! Хай хоч ще десять Гордих стрі-ляються.
Прокопенкова. Добре. Пустіть руку. Родіон. Чуєте? Чуєте? Ви — моя! Це буде, це мусить бути!
Прокопенкова (слабнучи). Так? Ви так гадаєте? Родіон. Я так знаю! Тепер напевне знаю. Ідіть. Ідіть, куди хочете. А завтра приходьте сюди. Так? Прокопенкова. Не знаю. Родіон. Ні, так? Так? Так?
Прокопенкова. Не знаю! (Виривається і швидко йде в Передпокій).
Назустріч входить Устина Марківна. Холодно відповідає на уклін
Прокопенкової.
Родіон. А, мамо? От несподівана візита! Ти що така, ніби схвильована? Сідай. От тут краще.
Устина Марківна сідає, важко дихає, злісно шукає хустку в торбинці.
Родіон. Що трапилось? Ще що-небудь з Настею?
Устина Марківна. З батьком твоїм балакала. Цього досить, щоб... щоб... Ну що ж! Я не винна. Чуєш, ти? Я не винна. Боротьба так боротьба. Побачимо!
Родіон. Нічого, мамо, не розумію. Що сталось?
Устина Марківна. Сталось те, що Насті треба підписати вексель на двадцять тисяч. Це тобі відомо.
Родіон. Значить, вона таки рішила згодитись?
Устина Марківна. А що скажеш їй робити? Що? Як твій батько радить,— в содержанки йти? Так?
Родіон. Що ти, мамо?
Устина М а р к і в н а. Ні, що ви! Двадцять тисяч він не може дати здоровій дочці, а... Слухай, Родіоне. Він сказав, що в його, окрім твоїх грошей, нічого нема. Ти згоджуєшся дати Насті ці гроші?
Родіон. Аяз чим буду?
Устина Марківна. Батько тобі дасть.
Родіон. Ні, коли я віддам Насті, не дасть. Ти сама це добре знаєш. Але, чекай, річ, власне, не в тому. Але чи варто Насті це робити? Вони не вживуться.
Устина Марківна. Це тебе не обходить. Це її справа. Не дівчинка. Находить, що це єдиний вихід? Хай. Ти згоджуєшся помогти їй?
Родіон. Чекай, мамо. Я теж збираюсь женитися, збираюсь... (Зупиняється, стоїть непорушно). Фу, чорт! Що це зі мною?.. Так, я теж збираюсь... збираюсь почати хороше, потрібне діло. І розміркуй сама, мамо: я ставлюсь негативно до їхньої злуки, переконаний, що вийде з цього тільки зло, що дитині вийде це на гірше. І от ти раптом приходиш і кажеш: оддай свої гроші, які тобі потрібні для хорошої справи і для... урядження сім'ї, на діло, якого ти не ухвалюєш і яке вважаєш шкідливим. Посуди сама, мамо, чого ти від мене хочеш. І я, розуміється, цілком згоджуюсь з батьком, який не хоче дати на це гроші.
Устина Марківна. Звичайно, ти згоджуєшся! Ще б пак! Але річ не в тім. А в тім, що ти повинен з шлюбом... трохи почекати.
Родіон. Почекати з шлюбом? Через що? Устина Марківна. Через те, що у тебе погана спадковість.
Родіон, Погана спадковість? Що ти хочеш цим сказати?
Устина Марківна. Твій дід, батько твого батька, був... хворів на психічну хворобу. Він помер у психіатричній лікарні. Я вважаю за свій обов'язок сказати тобі це. Батько досі по легкодухості ховав. Але я вважаю... шкідливим далі ховати і гадаю, що ти згодишся з цим, знаючи твої погляди.
Родіон (тихо, хрипко). Але ж батько — здоровий?
Устина Марківна. Та звичайно... Але сестри, які вдались у нього, Марія та Олімпіада, вони... не здорові...
Родіон. Марія? Значить, Марія не від рами!
Устина Марківна. Ні. Ми брехали вам. Вона незабаром вийде з лікарні. Це буває періодами. З Олімпіадою теж був легкий црипадок. В цьому немає небезпеки, але... тобі треба почекати.
Родіон. І з Олімпіадою?.. Значить, і зі мною буде!
Устина М а р к і в и а. Ні, з тобою не буде, але треба...
Родіон. Ні, буде, буде! (Чудно пильно дивиться на матір, не бачачи її).
Устина Марківна. Не буде, кажу тобі! Чуєш, Родіоне?
Родіон. Тепер я все розумію. Так, тепер я розумію. (Моторошно посміхаючись). Знаєш, у мене бували галюцинації. І все, і все, значить... Значить, я—божевільний.
Устина Марківна. Родіоне! Слухай же, коли тобі кажуть...
Родіон (схоплюється й майже бігає по хаті). Значить, я — божевільний... Значить, я — божевільний. Значить, я — божевільний.
Устина Марківна. Родіоне! Родю... Послухай!.. Родю!
Родіон (зупиняється, озирається навкруги. Раптом дико, з жахом, в одчаю): Ма-а-мо! Ма-а-мо!
Устина Марківна (кидаючись до нього). Родю, Родю, дорогий, бог з тобою! Послухай же, послухай, нічого в тебе немає, нічого! Присягаюсь тобі, Родю, дитинко моя!
Родіон (опанувавши собою). Що я, що я!.. Дурниці! Цього не може бути... Я цілком здоровий... Галюцинації бувають і у здорових людей. Говорімо про щось інше. Не треба на цьому зупинятись. У мене сьогодні просто нерви трохи підняті. Я погано спав.