Настало літо. Жучок ставав усе ручніший, охоче позував господареві під час фотозйомок. Особлива дружба зав'язалась у нього з хазяйкою. Пристосовуючись до людини, Жучок помалу почав змінювати свої звички, перейшовши на денний спосіб життя. Спав він тепер не в своєму гнізді, а на м'якому дивані або в ліжку, залазячи при цьому з головою під ковдру. До столу з'являвся своєчасно і без запрошень. Якщо бачив на столі сметану, то залазив на коліна до хазяйки, і та годувала його з рук, подаючи улюблену страву в баночці. Жучок настільки звик до Бурана, що вони іноді їли з однієї тарілки, дивуючи гостей своєю взаємною симпатією.
Тепер Жучок ходив у літньому вбранні, в якому він здавався худим і довгов'язим, а його хвіст і вуха ніби стали довші.
Якось, обстежуючи туалетний столик хазяйки, куди його завжди вабив запах парфумів, Жучок побачив у дзеркалі своє відображення. Вирішивши, що це інший соболь, Жучок зашипів, вигнув спину із здибленою сторч шерстю і кинувся на незнайомця, але, переконавшись, що на столі нікого, крім нього, немає, заспокоївся.
Не був байдужий Жучок і до радіоприймача: йому подобалася мелодійна музика, яка нагадувала йому звуки рідного лісу. От тільки з Муркою він так і не примирився: кішка майже не з'являлася в домі. Бачачи, що бранець нудьгує за волею і щосили прагне її повернути, директор вживав заходів, щоб не допустити втечі. У вікна була вставлена сітка, двері щільно зачинялись. І все ж Жучку вдалось одного разу вибратися з квартири на волю. Як зрадів і змінився він! Ні, не можна проміняти волю на сите, безпечне життя, м'яку теплу постіль. Поклик лісу виявився сильніший за дружбу з людиною.
Виявивши зникнення соболя, директор викликав двох мисливців із сіткою-обметом, і вони втрьох вирушили на пошуки втікача. Невідомо, чи знайшовся б Жучок, коли б не Буран. Розумний пес, узявши знайомий слід біля самого дому, догнав соболя. Загнавши Жучка на дерево, він голосним гавканням сповістив мисливців про свою знахідку. Розставивши сітку навколо дерева, один з мисливців поліз по Жучка. Побачивши незнайому людину, соболь стрибнув з дерева, але втекти не зміг: заплутався в обметі.
На покару Жучка посадовили в клітку, але хазяйка знову впустила його в кімнату.
Проживи Жучок серед людей декілька років, можливо, він і став би ручним, але обставини склалися інакше. Доглядати його хазяїн не міг. З настанням зими на базу почали надходити інші живі соболі. Терміново комплектувалася перша партія звірків, призначених для переселення на Охотське узбережжя. До цієї партії і включили Жучка.
Перегнали його у фанерну транспортну клітку, разом з іншими соболями відвезли на залізничну станцію і завантажили в багажний вагон пасажирського поїзда. Холод і стукіт коліс не давали соболям спати. Звірки зігрівалися, рухаючись, без упину сновигаючи в тісних клітках. У Хабаровську їх розмістили в теплому будинку карантину, а вранці відвезли в аеропорт і завантажили в черево великого літака. Повітряний переліт Жучок переніс легко.
Після перепочинку й годівлі в порту прибуття соболів завантажили на сани й повезли кіньми до найближчого радгоспу: там належало перевантажити їх на оленячі нарти і везти до місця розселення. На кілометр розтягся караван оленячих запряжок, і на кожній нарті містилося по кілька транспортних кліток із звірками. Поки соболів возили на машинах та на літаках, сиділи вони в клітках принишклі, тепер же, відчувши запах лісу, були у стані сильного збудження, гризли клітки, висували носи, гурчали, гриміли напувалками.
Прибувши до місця розселення, мисливці знімали клітки із соболями з нарт, ставили на сніг і широко розчиняли дверцята: будь ласка, мовляв, виходьте на волю!
Дійшла черга і до Жучка. Але Жучок не поспішав. Вистромивши голову назовні, він спершу обдивився, чи немає якоїсь небезпеки. Потім понюхав повітря і раптом чвалом учистив до лісової хащі. Ще здаля він помітив ялицю, густішу за інші, і прожогом вискочив на неї, зачаївся у чорно-зеленому верховітті.
Люди залишили соболям для підгодівлі морожене м'ясо і повернулися в селище. Для прибульців настало самостійне життя.
Протягом кількох ночей Жучок вдовольнився запасами їжі, залишеними йому людиною, потім пішов у сопки. Першого ж дня він вполював безтурботну білку, а вийшовши у видолинок, натрапив на слід соболиці, яка прибула з ним в одній партії.
Починалася березнева відлига. Весело біг Жучок лісом назустріч новому життю, а довкіл простелялася засніжена тайга. Тут мали тепер жити чотириногі переселенці з далеких буреїнських гір.