Остання книга про мумінів "Тато і море" з’явилася 1965 року, а у 1966 році Туве Янссон було присуджено Золоту медаль імені Г.Х.Андерсена.
Про цю визначну подію письменниця довідалася, коли перебувала на своєму улюбленому острівці. Ось як вона згадувала про це: "Медаль Андерсена я отримала у 1966 році, але через якесь непорозуміння мене не сповістили про це офіційно. Якось уранці на мій острівець припливли на човні з підвісним двигуном мій друг зі своєю дружиною. Вони привезли величезний букет польових квітів. На острівці їх, до речі, було дуже й дуже мало, бо він скелястий, кам’янистий… Поспіхом здершися на гору до мого помешкання, вони навперейми почали розповідати, що відтепер я зробилася знаменитістю — вони почули це по радіо.
Про що там, власне, йшла мова, вони толком і не відали, а знали тільки те, що тепер я — гордість нації!
Минуло досить багато часу, поки я дізналася, що ж сталося насправді, і можете лишень уявити, як я зраділа і запишалася!
Щоправда, потім я трохи злякалася, коли дізналася, що мені доведеться на церемонії вручення премії виголошувати промову…
Адже я не мала ані досвіду, ані таланту виступати публічно…".
Як не прикро про це говорити, але 1970 року Туве Янссон в одному з виступів попрощалася з Мумі-тролями, які так полюбилися дітлахам світу, і сказала, що надалі писатиме лише для дорослих…
Напевне, у цьому є свій сенс: адже епопея про мумінів є цілісною і завершеною Книгою з одинадцяти томів, і додати до неї навряд чи щось можна. І ця, за всіма ознаками таки справді славнозвісна Книга, лишається з нами і стане об’єктом читання ще не одного покоління дітей різних країн світу!..
ПАМ’ЯТАЙТЕ НАЙДОРОЖЧЕ!
Отфрід Пропелер
До плеяди письменників, котрі присвятили своє життя і творчість найкращій частині людства — дітям, — належить, безумовно, і всесвітньо відомий дитячий письменник з Німеччини Отфрід Пройслер.
Народився Отфрід Пройслер у жовтні 1923 року в невеличкому німецькому містечку Файхенберг, у Богемії, де й минали кращі роки його дитинства, допоки у країні до влади не прийшли фашисти.
Війна жорстоко обпекла майбутнього дитячого письменника своїм безжальним огненним диханням. Може, саме ці страхітливі спогади й позначилися на його подальшому виборі власного життєвого шляху.
По війні, після закінчення вищого педагогічного навчального закладу, певний час Отфрід Пройслер працював учителем, був навіть директором школи, але потяг до письменства переважив, і з 1970 року Отфрід Пройслер стає професійним дитячим письменником, хоча й лишається чудовим педагогом і непересічним учителем до останніх днів свого життя — у своїх книгах.
Перші видання для дітей з прізвищем "Отфрід Пройслер" на обкладинці почали з’являтися наприкінці п’ятдесятих — початку шістдесятих років. Це, насамперед, — "Маленький Водяничок", що, так би мовити, випірнув до читачів 1956 року, та "Маленька Баба-Яга", яка прилетіла на мітлі до німецької малечі наступного, 1957 року.
Неабиякий успіх випав на долю книги дивовижних історій, розказаних письменником про "Розбіяку Хоценплоце", що побачила світ 1962 року.
А далі почали з’являтися книга за книгою — і майже кожна з них сприймалася дуже гаряче й читачем, і критикою. Але, як уже мовилося, найбільший успіх припав на долю книжок про маленьких казкових створінь.
Якщо згадати про відзнаки письменника за його самовіддану творчість для малечі, то першою слід, мабуть, назвати Німецьку премію з дитячої літератури, яку Отфрід Пройслер уперше отримав уже 1963 року за чудовий переказ книги чеського письменника Йозефа Лади "Кіт Микеша", до речі, — володаря Золотої медалі імені Г.Х.Андерсена, найвищої міжнародної премії у царині літератури для дітей, так званої маленької Нобелівської премії.
Другу Німецьку премію письменник отримав 1972 року за дивовижну книгу "Крабат" з підназвою "Легенди старого млина", яка стала не лише сенсацією у німецькій дитячій літературі, а й вважається помітною, значною віхою у подальшому розвої дитячої літератури Європи в цілому.
Одне слово, якщо почати перераховувати всі відзнаки Отфріда Пройслера за творчість для дітей — доведеться списати кілька сторінок.
Мені свого часу пощастило не лише познайомитися з цим автором відомих книг, а й чимало спілкуватися, навіть заприятелювати з ним. Наші зустрічі відбувались у Москві, Будапешті, Софії, Афінах, де в різні роки проводились міжнародні зустрічі дитячих письменників світу. І щоразу наші радісні побачення завершувалися багатого— динними розмовами, роздумами та гарячими дискусіями про книги для дітей. Чимало корисного взяв я для себе з поглядів Отфріда Пройслера на дитячу літературу:
"Наші діти дуже легко визначають марку автомобіля, вони дуже чітко почуваються в реальному сьогоднішньому світі, і вони знають точно, що Водяника насправді не існує на землі, але вони дозволяють себе зачарувати-зачаклувати й повірити в це…".
Як я вже натякав, Отфрідові Пройслеру, не за його бажанням, звичайно, довелося брати участь у другій світовій війні, перебувати у полоні в Татарстані, де він, до речі, вивчив російську мову, тож письменник бачив усі воєнні жахи на власні очі. А особливо закарбувалися йому у пам’яті страждання дітей. Саме тому по закінченні війни та поверненні додому Отфрід Пройслер заприсягнувся "ніколи не розповідати дітям про війну" — і дотримав свого слова до останнього подиху. Саме тому всі його книжки, про що б у них не йшлося, — завжди добрі, світлі, усміхнені й радісні і мають щасливий кінець, бо, за словами письменника, "кожний із нас ніколи не повинен забувати про інтереси та щастя дітей. Не забувайте найдорожче!.."
…Найвідомішою та найулюбленішою казкою дітлашні є "Маленька Баба-Яга", що вийшла вперше, як уже говорилося, 1957 року й нині налічує лише німецькою мовою наклад більше п’яти мільйонів примірників і перекладена трьома десятками мов народів світу, в тому числі — й українською.
Ось що розповідав сам Отфрід Пройслер про те, як він вигадав свою всесвітньо відому героїню:
"Якось увечері перед сном мої малі донечки поскаржилися, що вони бояться дечого страшнючого…
— Чого саме? — поцікавився я.