— Гаразд, домовимось.
— Знімімо шапки разом: згода?
— Згода!
— Увага! — Піноккіо почав голосно лічити.—Один! Два! Три!
На "три" хлопці скинули ковпаки і підкинули угору тут сталося неймовірне. Піноккіо і Ґнотик, побачивши, що обидва вони вражені тією самою хворобою, замість журитися та сумувати, почали кепкувати з своїх довжелезних вух, а потім ше й реготатись.
Вони реготалися довго, аж за животи брались: Та раптом Ґнотик замовк, захитався і міняючись на виду, сказав:
— Допоможи, допоможи, Піноккіо!
— Що з тобою?
— Ой, біда! Я не можу встояти на ногах.
— Я теж не можу,—заридав Піноккіо і похитнувся.
З цими словами обидва стали рачки на землю і почали, бігати руками й ногами по кімнаті. Поки вони отак бігали, їхні руки перетворились на йоги, обличчя видовжились і стали мордами, а спини покрилися світло-сірою шерстю з чорними цятками.
Але знаєте, яка мить була найтяжчою для обох друзів? Та, коли вони відчули, що ззаду в них виросли хвости. Знесилені від болю й сорому, вони спробували'заплакати, нарікаючи на свою долю.
Але заплакати не змогли! Замість стогонів і нарікань з їхніх горлянок вилетіло осляче ревіння. Вони голосно заревли дуетом:
— І-га, і-га, і-га!
Цієї миті постукали в двері і чийсь голос промовив:
— Відчиніть! Я Чоловічок, візник фургона, який привіз вас у цю країну. Відчиніть мерщій, а то біда вам буде!
XXXIII. ПІСЛЯ ТОГО ЯК ПІНОККІО СТАВ СПРАВЖНІМ ОСЛОМ, ЙОГО КУПУЄ ДИРЕКТОР ЦИРКУ, ЩОБ НАВЧИТИ ТАНЦЮВАТИ І СТРИБАТИ КРІЗЬ ОБРУЧІ. ТА ОДНОГО ВЕЧОРА, ПОШКОДИВШИ НОГУ, ПІНОККЮ ПОТРАПЛЯЄ ДО ІНШОГО ПОКУПЦЯ, ЯКИЙ ХОЧЕ ЗДЕРТИ З НЬОГО ШКУРУ НА БУБОН
Побачивши, що двері не відчиняються, Чоловічок добре штовхнув їх ногою і ввійшов до кімнати. Як завжди посміхаючись, він промовив до Ґнотика й Піноккіо:
— Молодці, хлопці! Ви так гарно ревли, що я одразу впізнав ваші голоси. І тому прийшов сюди.
Почувши ці слова, ослики присмирніли, притихли. Вони стояли, похиливши голови, повісивши вуха і підібгавши хвости.
Чоловічок спочатку погладив їх, обмацав, поплескав по хребту. Потім він узяв шкребло І гарненько обох вичистив. Коли шкури в осликів залисніли, як дзеркало, він понадягав на них вуздечки і повів продавати на базарну площу.
Покупців довго не довелося чекати.
Ґнотика купив селянин, у якого напередодні помер осел, а Піноккіо продали директорові цирку, який хотів навчити його стрибати і танцювати разом з іншими звірятами, що були у нього в трупі.
Тепер ви зрозуміли, мої маленькі читачі, яким ремеслом займався Чоловічок? Цей огидний карлик з солоденьким привітним обличчям час від часу мандрував зі своїм фургоном по світу, по дорозі обіцянками та улесливими словами заманював усіх ледачих дітей, яким набридли книжки і школа. У своєму фургоні він привозив їх у Країну розваг, щоб вони там гралися й тішились. Коли ж бідолашні одурені діти внаслідок неуцтва, безперервних розваг та неробства ставали справжніми ослами, він вигідно продавав їх на ярмарках і базарах. За кілька років він заробив багато грошей і став мільйонером.
Що було далі з Ґнотиком, я не знаю. А для Піноккіо з перших днів почалося тяжке, сповнене злигоднів життя.
Коли його привели до стайні, новий хазяїн кинув йому в ясла соломи, але Піноккіо, покуштувавши, виплюнув її. Хазяїн, невдоволено буркочучи, кинув йому сіна. Сіно теж не сподобалося Піноккіо.
— А, то ти й сіна не хочеш? — гнівно вигукнув хазаїн.— Гаразд, любий ослику, я тобі виб'ю дурість із голови.
І він оперезав Піноккіо по ногах батогом. Той від болю заплакав, заревів. І сказав:
— І-а, І-а, і-а, я не можу їсти соломи.
— То трощи сіно,— відрубав хазяїн, який прекрасно розумів ослячу мову.
— І-а, і-а, і-а, від сіна в мене болітиме живіт.
— Ти, мабуть, думаєш, що я годуватиму такого осла, як ти, курячими стегенцями і каплунами-в соусі? — промовив хазяїн, розсердившись ще більше, і вдруге вперіщив ослика батогом.
Після другого удару Піноккіо замовк, подумавши, що розумніше буде мовчати.
Тим часом стайню замкнули, І Піноккіо зостався сам. Він уже давно не їв і почав позіхати від голоду. Позіхаючи, широко розтуляв пащу, широку як піч.
Нарешті, не знайшовши в яслах нічого іншого, він зважився пожувати трохи сіна. Добряче пожував його, заплющив очі і проковтнув.
"А сіно не таке вже й погане,— подумав він.— Та було б куди краще, якби я вчився далі!.. Тоді замість сіна я оце їв би свіжий хліб Із доброю ковбасою. Що ж, доведеться терпіти!"
Прокинувшись наступного ранку, він не знайшов у яслах навіть жменьки сіна, бо за ніч усе виїв.
Тоді він узяв у рот солом'яної січки. Жуючи, думав, що солома навіть запахом не нагадує ні рисової каші по-міланськи, ні макаронів по-неаполітанськи.
— Доведеться потерпіти! — промовив він, пережовуючи січку,—Може, мої злигодні стануть наукою для неслухняних дітей, які не хочуть учитися. Терпіння! Терпіння!
— Яке ще там терпіння! —вигукнув хазяїн, що саме зайшов до стайні.—Ти думаєш, я купив тебе для того, щоб тільки годувати й напувати? Ні, я купив тебе, щоб ти працював і заробляв мені грошенята. Гайда зі мною до цирку! Я навчу тебе стрибати крізь обручі, пробивати головою паперові кружала, танцювати вальс і польку, стояти на задніх ногах.
Сердешний Піноккіо хоч-не-хоч мусив навчитися усіх тих штук. Та поки він вивчився, минуло три місяці. За цей час він заробив багато ударів батогом.
І ось надійшов день, коли його хазяїн зміг оголосити про справді незвичайну виставу. На різнобарвних афішах, які він звелів розклеїти по місту, писалося:
ВЕЛИКА СВЯТКОВА ВИСТАВА
Сьогодні увечері ви побачите незвичайні вправи ти стрибки, а також інші номери, які виконують усі артисти і коні нашої трупи.
Крім того, вперше перед публікою виступить знаменитий ослик Піноккіо, відомий— під іменем "Зірка танцю". Цирк буде яскраво освітлений.
Ясна річ, що цього вечора цирк був повний-повнісінький ще за годину до початку вистави.
Навіть за щире золото не можна було знайти місця ані в партері, ані в ложі чи навіть приставного стільця.
На сходах до цирку юрмилися хлопчики і дівчата різного віку, що страх хотіли побачити, як танцює знаменитий ослик Піноккіо.
Після першого відділу програми на арені з'явився сам директор цирку — у чорному фраку, білих рейтузах і чоботях вище колін. Він низько вклонився публіці й урочисто виголосив таку безглузду промову: