Отак і судно. Назвіть судно "Геркулес" чи "Богатир" — перед ним крига розступиться сама собою, а спробуйте назвати своє судно "Корито" — воно й плавати буде, як корито, й неодмінно перекинеться де-небудь у найтихішу погоду.
Ось тому я перебрав і зважив десятки імен, перш ніж спинив свій вибір на тому, яке могло б підійти для моєї красуні яхти. Я назвав яхту "Побіда", тобто перемога. Ось славне ім'я для славного корабля! Ось ім'я, що його не соромно пронести по всіх океанах! Я замовив мідні литі літери й сам прикріпив їх на зрізі корми. Начищені до блиску, вони горіли вогнем. За півмилі можна було прочитати: "Побіда".
Й ось у той нещасний день, удосвіта, я стою один на палубі. На морі штиль, порт ще не прокинувся, після безсонної ночі хилить до сну… Раптом бачу: пихкає портовий катерок-роботяга, підходить прямо до мене й — бух на палубу пачку газет! Честолюбство, звичайно, до певної міри вада. Але всі ми грішні, як кажуть, і кожному, знаєте, приємно, коли про нього пишуть у газеті. Чи не так? І от я розгортаю газету. Читаю:
"Вчорашня аварія на старті кругосвітного походу якнайкраще виправдала оригінальне ім'я, яке капітан Врунгель дав своєму судну".
Я трохи зніяковів, але, признатися, так і не збагнув. про що йде мова. Хапаю другу газету, третю… Тут в одній з них мені впадає в очі фотографія: в лівому кутку я, в правому мій старший помічник Лом, а посередині наша красуня-яхта й підпис: "Капітан Врунгель і яхта "Біда", на якій він вирушає…"
Тоді я все зрозумів. Я кинувся на корму, подивився. Так і є: збило дві літери — "П" та "О".
Скандал! Непоправний скандал! Але нічого вже не зробиш: у газетників довгі язики. Врунгеля, капітана яхти "Побіда", ніхто не знає, зате весь світ довідався вже про мою "Біду".
Але довго журитися не довелось. З берега потяг вітерець, паруса затріпотіли, я розбудив Лома й став піднімати якір.
І поки ми йшли морським каналом, нам з усіх кораблів, як на зло, кричали:
— Гей, на "Біді", щасливого плавання!
Жаль було красивого імені, але нічого не поробиш. Так на "Біді" й пішли.
Вийшли в море. Я ще не встиг заспокоїтися після неприємностей. І все-таки повинен сказати: добре в морі! Недаремно, знаєте, ще древні греки говорили, що море всі негоди змиває з людської душі.
Йдемо. Тиша, тільки хвилі шелестять вздовж бортів, щогла поскрипує, а берег віддаляється, тане за кормою. Погода свіжішає, білячки пішли по хвилях, звідкись прилетіли буревісники, вітерець став міцнішати. Працює, свистить у снастях справжній морський, солоний вітер. Ось і останній маяк лишився позаду, берегів як не було, тільки море навкруги; куди не глянеш — скрізь море.
Я проклав курс, здав командування Лому, постояв ще хвилинку на палубі й пішов униз, в каюту, подрімати годинку-другу перед вахтою. Недаром у нас, у моряків, говорять: "Не виспатися завжди встигнеш".
Спустився, випив на сон грядущий чарочку рому, ліг на койку й заснув, як убитий.
А через дві години, бадьорий і свіжий, підіймаюсь на палубу. Подивився кругом, глянув уперед… і світ мені потьмарився.
На перший погляд — нічого, звичайно, особливого: те ж саме море кругом, ті ж самі чайки, й Лом у повному порядку, тримає штурвал, але спереду, просто перед носом "Біди", — ледве помітна, як сіра ниточка, встає над горизонтом смужка берега.
А ви знаєте, що це значить, коли берегу належить бути ліворуч за тридцять миль, а він у вас прямо по носу? Це повний скандал. Неподобство… Ганьба і сором вам! Я був приголомшений, обурений і наляканий. Що робити? Ви повірите, я вирішив покласти судно на зворотний курс і з ганьбою повернутися до причалу, поки не пізно. Адже з таким помічником плавати — то так заїдеш, що не виберешся, — особливо вночі.
Я вже зібрався подати відповідну команду, вже й повітря в груди набрав, щоб солідніше це вийшло, але тут, на щастя, все прояснилося. Лома видав ніс. Мій старший помічник увесь час повертав ніс вліво, жадібно втягував повітря й сам тягнувся туди ж.
Ну, тоді я все зрозумів: у моїй каюті по лівому борту лишилась незакоркована пляшка чудового рому. А в Лома рідкісний нюх на спиртне й, зрозуміло, його тягло до пляшки. Це буває.
А раз так — значить, діло поправиме. В деякій мірі окремий випадок практики кораблеводіння. Бувають такі випадки, не передбачені наукою. Я не став навіть роздумувати, спустився в каюту і непомітно переніс пляшку на правий борт. Ломів ніс потягнувся, як компас за магнітом, судно слухняно повернуло туди ж, а години через дві "Біда" лягла на попередній курс. Тоді я поставив пляшку спереду, біля щогли, і Лом більше не збивався з курсу. Він вів "Біду", як по ниточці, й тільки один раз особливо жадібно втягнув повітря й спитав:
— А що, Христофоре Боніфатійовичу, чи не прибавити нам парусів?
Це була розумна пропозиція. Я погодився. "Біда" й до того йшла непогано, а тут полетіла стрілою.
Отаким способом і почалось наше далеке плавання.
РОЗДІЛ III
Про те, як техніка й винахідливість можуть компенсувати нестачу хоробрості, й про те, як у плаванні треба використовувати всі обставини, включаючи власні недуги
Далеке плавання… Слова ж які! Ви задумайтесь, юначе, прислухайтесь до музики цих слів.
Далеке… далина… простір неосяжний… далечінь. Чи не правда?
А "плавання"? Плавання — це поривання вперед, рух, іншими словами.
Значить, так: рух у просторі.
Тут, знаєте, астрономією пахне. Почуваєш себе в деякій мірі зорею, планетою або супутником, у гіршому разі.
Ось тому й тягне таких людей, як я чи, скажімо, мій тезко Колумб, у далеке плавання, у відкритий океан, на славні морські подвиги.
Й все-таки не в цьому головна сила, що змушує нас залишати рідні береги.
І якщо хочете знати, я вам відкрию секрет і поясню, в чому тут річ.
Приємності далекого плавання неоціненні, шо й казати. Але є ще більша втіха: розповісти в товаристві близьких друзів і випадкових знайомих про явища прекрасні й незвичайні, свідком яких ви стаєте в далекому плаванні, повідати про ситуації, іноді веселі, іноді трагічні, в які весь час ставить вас мінлива доля мореплавця.
Але в морі, на великій океанській дорозі, що ви можете зустріти? Воду й вітер переважно.