Пригоди капітана Врунгеля

Сторінка 2 з 37

Андрій Некрасов

РОЗДІЛ II,

в якому капітан Врунгель розповідав про те, як його старший помічник Лом вивчав англійську мову, й про деякі окремі випадки з практики кораблеводіння

Сидів я отак у своїй конурі, й, знаєте, набридло. Вирішив згадати старовину — і згадав. Так згадав, що по всьому світу пилюка пішла. Отак-то. Вам, пробачте, поспішати зараз нікуди? От і прекрасно. Тоді й почнемо по порядку.

Я в ту пору, звичайно, був трохи молодший, але не так, щоб зовсім хлопчак. Ні. Й досвід був за плечима, й роки. Стріляний, як кажуть, горобець, з доброю репутацією, з солідним становищем, і, скажу вам не хвалячись, заслужено. За таких обставин я міг би командувати найбільшим пароплавом. Це теж досить цікаво. Але в той час найбільший пароплав був якраз у плаванні, а я чекати не звик, плюнув і вирішив: піду на яхті. Це теж, знаєте, не жарт — піти в кругосвітнє плавання на двомісній парусній посудинці.

Ну, став шукати судно, придатне для здійснення надуманого плану, й, уявіть, знайшов. Якраз те, що треба. Наче для мене будували. Яхта, правда, потребувала невеличкого ремонту, але під особистим моїм наглядом її швидко довели до ладу: пофарбували, поставили нові паруси, щогли, замінили обшивку, вкоротили кіль на два фути, надставили борти… Одне слово, довелося повозитись. Але зате вийшла не яхта — лялечка! Сорок футів по палубі. Як кажуть: "Шкаралупка під владою моря".

Я не люблю передчасних розмов. Судно поставив біля бережка, закрив брезентом, а сам поки що заходився готуватись у похід.

Успіх такої справи, як ви знаєте, багато в чому залежить від особового складу експедиції. Тому я дуже старанно вибирав свого супутника — єдиного помічника й товариша в цій довгій і важкій дорозі. Й, повинен признатися, мені пощастило: мій старший помічник Лом виявився людиною чудових душевних якостей. Ось посудіть самі: зріст сім футів шість дюймів, голос — як у пароплава, надзвичайна фізична сила, витривалість. При всьому тому відмінне знання справи, дивовижна скромність, — одне слово, все, що потрібне першокласному морякові. Проте була в Лома й вада. Єдина, але серйозна: цілковите незнання іноземних мов. Це, звичайно, великий недолік, але це не зупинило мене. Я завжди становище, поміркував, подумав, прикинув і наказав Лому в терміновому порядку оволодіти розмовною англійською мовою. Й, знаєте, Лом оволодів. Не без труднощів, але оволодів за три тижні.

Для цієї мети я образ особливий, доти ще не відомий метод викладання: я запросив для мого старшого помічника двох викладачів. При цьому один навчав його з початку, з азбуки, а другий з кінця. І, уявіть собі, саме з абеткою у Лома й не клеїлось, особливо з вимовою. Цілісінькі дні й ночі мій старший помічник Лом розучував важкі англійські літери, й, знаєте, не обійшлося без неприємностей. Отак одного разу сидів він за столом, вивчаючи дев'яту літеру англійського алфавіта — "ай".

— Ай… ай… ай… — твердив він на всі лади все голосніше й голосніше.

Сусідка почула, заглянула, бачить: здоровенний парубійко сидить, кричить "ай!" Ну, вирішила, що бідоласі погано, викликала швидку допомогу. Приїхали. Накинули на хлопця, як на божевільного, гамівну сорочку, й я на другий день ледве визволив його з лікарні. А втім, скінчилося все благополучно: рівно через три тижні мій старший помічник Лом доповів мені рапортом, що обидва викладачі довчили його до середини, й, таким чином, завдання виконане. Того ж дня я призначив відхід. Ми й без того вже затримались.

І ось, нарешті, довгожданий момент настав. Зараз, можливо, подія ця пройшла б і непоміченою. Але в той час такі походи були навдивовижу. Сенсація, так би мовити. Й не дивно, що з самого ранку в той день берег був запруджений юрбами цікавих. Тут, знаєте, прапори, музика, загальні радощі… Я став на стерно й скомандував:

— Підняти паруси, віддати носовий, стерно на праву!

Паруси знялися, розпустилися, як білі крила, взяли вітер, а яхта, розумієте, стоїть… Віддали кормовий кінець — все одно стоїть. Ну, бачу — треба вживати рішучих заходів. А тут якраз буксир проходив мимо. Я схопив рупор, кричу:

— Гей, на буксирі! Прийми кінець, чорт забирай!

Буксир потяг, пихкає, милить воду за кормою, ледве дибки не стає, а яхта — ні з місця… Що за диво?

Раптом щось бухнуло, яхта накренилась, я на мить знепритомнів, а коли отямився, дивлюсь — конфігурація берегів різко змінилася, натовп розбігся, вода кишить головними уборами, тут же плаває будка з морозивом, верхи на ній сидить якийсь юнак з кіноапаратом і крутить ручку.

А під бортом у нас цілий зелений острів. Я подивився і все зрозумів: теслярі недогляділи, поставили свіже дерево. Й, уявіть собі, за літо яхта всім бортом пустила коріння й приросла. А я ще дивувався: звідки такі красиві кущики на березі? Отак-то. А яхту збудовано міцно, буксир добрий, канат надійний. Як смикнули, так пів-берега й віднесло разом з кущами. Недарма, знаєте, свіже дерево не рекомендують використовувати в суднобудуванні… Неприємна історія, що й казати, але, на щастя, все обійшлося благополучно, без жертв.

У мої плани затримка не входила, зрозуміло, але тут нічого не поробиш. Це, як кажуть, "форсмажор" — непередбачена обставина. Довелося стати на якір і очистити борти. А то, розумієте, незручно: рибалок не стрінеш — риби засміють. Не годиться із своєю садибою плавати.

Я і мій старший помічник Лом увесь день провозилися з цією роботою. Намучилися, признатись, неабияк, вимокли, змерзли… Й ось уже ніч спустилася над морем, зорі висипали на небі, на суднах б'ють північну склянку. Я відпустив Лома спати, а сам залишився на вахті. Стою, думаю про труднощі й втіхи наступного походу. Й так, знаєте, розмріявся, що не помітив, як і ніч минула.

А вранці чекав на мене страшний сюрприз: я не лише цілу добу ходу втратив з цією аварією — я назву корабля втратив!

Ви, може, думаєте, що назва не має значення? Помиляєтесь, юначе! Ім'я для корабля — однаково, що прізвище для людини. Та ось, недалеко ходити за прикладом: Врунгель, скажімо, звучне, красиве прізвище. А будь з мене який-небудь Заколи-Рогайло, або ось у мене учень був — Ховрашок… Хіба б я міг сподіватися на ту повагу й довір'я, що маю тепер? Ви тільки уявіть собі: капітан далекого плавання Ховрашок… Сміх та й годі!