— А, романтик-паразит? — промовив я замість привітання.— Доки ви сидітимете у матері на шиї?
— А, котячий месія?! — в тон відповів стиляга.— Доки ви втручатиметеся в моє життя?
Ошелешений такою неповагою до своєї особи, я на якусь мить втратив дар мови, та, оговтавшись, вирішив не лаятись і показати цьому кислоокому грубіянові свою моральну зверхність.
— Я зичу вам добра,— сказав я.
— Справді? — зухвало зиркнуло на мене кошеня.
— Так, справді, мій юначе. Чому ви не працюєте?
— Чому? А тому, що немає достойної роботи.
— Яку ж роботу ви вважаєте достойною?
— Ну, яку? Якусь незвичайну, не таку, як у всіх.
Я стримав обурення і спокійно спитав:
— А чому саме вам повинні надати якусь незвичайну, особливу роботу?
— А чому саме ви працюєте у професора, а мені пропонуєте ловити мишей у якоїсь шкільної прибиральниці? — нахабно відповіло це жалюгідне створіння.— Призначте мене до професора, до міністра або директора продмагу, і я теж буду працювати.
— Ви ж знаєте, що такої роботи тут немає зараз,— відповів я, втрачаючи рівновагу.
— Нема такої, як я хочу, тоді — ніякої не треба.
— А їсти?
— Ну, це — проза...
— А без цієї прози здохнеш,— не витримав я, щоб не сказати грубого слова.
— Не здохну, в мене є мама!
— Я на місці вашої матері не давав би вам їсти...
— А! — раптом аж підскочило кошеня.— Це ви підбиваєте мою маму, щоб вона перестала мене годувати! Ви?! Безсердечний сибарит! А ще гуманіста з себе корчить! Добре ж! Я нічого не їстиму і здохну з голоду! Нехай тоді мама поплаче! Навмисне здохну! Всім на зло!
— І правильно зробите,— сказав я цілком серйозно.— Головне, буде логічно до кінця: не хочеш працювати — не маєш права їсти!
Романтик скинув на мене закислим оком, помовчав і, відійшовши на кілька кроків, промовив:
— Еге ж! Здохну! Нема дурних! — і чкурнув у зарості лободи.
— Паразит! — вилаявся я і пішов додому.
Нова змова злодіїв
По обіді я взявся до виконання операції "Вибух" і, перемагаюча біль у нігтиках, дописав слово "Розкрадач". Раптом мене викликав Сіренький і повідомив, що надійшов лист Петренкові. Доручивши йому простежити за листом і дізнатися про наступний приїзд "тітки", я пішов розважитись, половити мишей у коморі. До речі, тепер мишей тут стало значно менше: мій заклик знищувати шкідників дійшов до серця моїх одноплемінників. Кіт-підлабузник навіть пропонував скликати загальні збори і видати мені грамоту, де було б відзначено мою особисту участь у проведенні цієї кампанії. Коли чутка про це дійшла до моїх вух, я категорично відмовився, і мушу сказати, що мій авторитет після цього значно зріс. Дивно, але люди часто не розуміють цієї простої механіки... Менше думати про свій авторитет, а більше про діло, і авторитет зростатиме сам!
Спіймавши мишу, я відчув новий приплив фізичних і моральних сил. В такі хвилини добре думалось, і я ще раз вирішив проаналізувати обстановку.
"Чи сказав Веремієнко директорові про ганебну пропозицію Петренка-Пуголовиці? — поставив я собі питання і відповів: — Ні". Ні, бо інакше Пуголовицю зняли б з нічного вартування. Образливо було за хлопця, що став на позицію "моя хата скраю", а як полегшив би він боротьбу, коли б розповів керівництву про злодійські наміри Пуголовиці!
Прибіг Сіренький і знайомим мені тоном детектива кинув:
— Завтра о двадцять другій нуль-нуль. Дозвольте супроводжувати вас?
— Прошу,— охоче погодився я.
Ввечері дома була розмова про від’їзд професора. Кость з дружиною умовляли його залишитися ще на кілька днів, але він не міг — справи кликали його до інституту.
— А як з Петренком? — спитав професор.
Я намагався не пропустити й слова.
— Добре, коли б ви його залишили в нас. Думаю, інститут обійдеться без нього кілька тижнів...— засміявся Кость.
— Я не заперечую, але краще спитати його самого.
На якусь мить щось нове з’явилося у виразі Костевого обличчя, коли він говорив про Пуголовицю, але я не второпав, що воно означало.
Покликали Пуголовицю. Я не зводив очей з Костя, але попереднього виразу вже не було на його обличчі.
Пуголовиця погодився залишитися на гарячий час нересту коропів, і я радів, що план "Вибух", хоч і доведеться поморочитися з писанням, буде здійснено.
Другого дня, відпочиваючи од писання (кігтики страх боліли!), я оглянув нерестові ставки. Температура повітря неухильно підвищувалась, і скоро мав настати час, коли короп починає метати ікру.
Я обійшов не всі ставочки, бо їх тут було понад два десятки, а схожі вони, як мишенята-сестри. Води в них ще не напускали, і можна було ходити по дну, зарослому м’якенькою травичкою, що має назву "лисохвіст". Мушу сказати, що назва трави не дуже вдала: у дружини професора була горжетка з лисячого хвоста, на якій я якось уклався спати (це одна з тих причин, що викликала напруження у наших відносинах з професоршею), і я запевняю, що трава значно ніжніша од лисячого хвоста.
На березі кожного ставочка було викопано по дві ями з метр завглибшки. Від кожної ями йшов до ставка невеликий рівчак, а на дні ями лежала купа компосту. Раніше я завжди плутав компост з компотом і компостером, але це зовсім різні речі. Компост — ґрунт з великою кількістю перегною.
Незабаром у ями напустять води, і тут розплодиться велика сила дафній та циклопів. По рівчачку ці тваринки запливатимуть у ставочок, і тут їх ловитимуть коропенята.
Потім я оглянув нагульні ставки, де прилаштовували під водою "годівельні" столики.
Повернувшись додому і пообідавши, я, хоч і стомлений, взявся до писання. Лапка трохи відпочила і не так уже боліла. Я добре попрацював три години і закінчив третє слово. Сховавши папір з олівцем, я причаївся в кутку під ліжком, щоб уникнути Леноччиної уваги, і скоро заснув міцним сном, як спить кожний, хто добре потрудився.
Мене розбудив Сіренький. Годинник показував близько восьмої вечора, треба було поспішати. На наше щастя, до ставків ішла машина, і за чверть години ми були на місці.
Про що змовлятимуться сьогодні злодії? Це питання раз у раз виникало в свідомості і наповнювало мене тривогою. Днями почнуть підгодовувати коропів. Чи встигну я написати до того, як мерзотники виконають свій чорний задум? Тепер, коли я можу за один день написати цілу сторінку, мені аж дивно, що я одне слово міг писати цілий день. От що значать повсякденні вправи!