— Милий друже, — сказав однорічник, — моя розповідь, яку ви зараз почуєте, доведе вам надзвичайно ясно одне: ніхто не вільний від помилок! Ви, панове, я переконаний, перестанете грати в "ляща", бо моя розповідь дуже і дуже цікава хоч би тому, що багатьох спеціальних слів ви не розумієте. Я оповідатиму вам про "Світ тварин", і ми забудемо про всі наші сьогоднішні воєнні клопоти.
Як я, власне, став колись редактором "Світу тварин", цього дуже цікавого журналу, деякий час було і для мене самого досить складною загадкою. Аж нарешті я дійшов висновку, що я хіба тільки в якомусь непритомному стані погодився на цей крок з дружньої любові до свого давнього приятеля Гаєка. Він до того часу чесно редагував журнал, але потім закохався в донечку видавця пана Фукса. Фукс його тоді одразу ж прогнав, та ще й звелів йому підшукати на своє місце порядного редактора.
Як бачите, тоді були дивовижні відносини між роботодавцями й службовцями.
Коли мій приятель Гаєк відрекомендував мене видавцеві, той прийняв мене дуже чемно і спитав, чи маю взагалі якесь уявлення про тварин. Моя відповідь його цілком заспокоїла. Я сказав, що завжди шанував тварин, бачив у них перехідний ступінь до людини і що з позицій охорони тварин завжди уважно ставився до їхніх прагнень і бажань. Кожна тварина прагне тільки, аби її. перш ніж з'їдять, убили наскільки можливо без болю.
Короп, наприклад, від самого свого народження має непохитну впевненість у тому, що куховарка дуже негарно робить, коли вона йому поре живіт ще живому, а звичай відрубувати півневі голову — це успішний наслідок боротьби товариства охорони тварин проти різання їх невмілою рукою.
Покручені тіла смажених в'юнів свідчать, що, вмираючи, вони протестують проти смаження їх живцем на маргарині. Кістка індика...
Тут видавець перебив мене, запитавши, чи обізнаний я з птахівництвом, чи знаю собак, кроликів, бджільництво, різні подробиці з життя тварин, чи вмію витинати з чужих журналів малюнки для репродукції, перекладати з закордонних журналів спеціальні статті про тварин, чи вмію користуватися Бремом і чи міг би я з ним, Фуксом, удвох писати вступні статті з життя тварин стосовно до католицьких свят, змін пір року, перегонів, полювань, дресирування поліцейських собак, національних і церковних свят, одне слово, чи я добре орієнтуюся в професійній пресі і чи зможу виявити свої знання в короткій змістовній вступній статті.
Я заявив, що вже давно обмислив план правильного редагування такого журналу, як "Світ тварин", і всі названі рубрики й пункти зможу цілком задовольнити, бо володію потрібними знаннями. "Моє прагнення, — сказав я, — підняти журнал на небувалу височінь. Реорганізувати його щодо змісту й щодо форми. Завести нові розділи, наприклад: "Куточок гумору звірів", "Тварини про тварин", — причому треба буде дуже пильно пов'язувати все з політичною ситуацією і подавати читачам несподіванку за несподіванкою, щоб вони не могли отямитись, коли читатимуть описи різних тварин. Розділ "Тваринна хроніка" буде чергуватися з "Новою програмою розв'язання проблеми свійських тварин" і з "Рухом серед тварин".
Він знову перебив мене, сказавши, що його це повністю задовольняє, а якщо мені пощастить виконати бодай половину сказаного, він дарує мені пару карликових віандоток, які дістали перший приз на останній берлінській виставці свійської птиці, а їхній власник — золоту медаль за вміння їх парувати.
Можу сказати, що я доклав рук і, поки в мене вистачило сил, дотримувався своєї державної програми. Я навіть відкрив, що мої статті перевершують мої здібності.
Бажаючи дати читачам щось зовсім нове, я вигадував тварин.
Виходячи з тих міркувань, що, наприклад, слон, тигр, лев, мавпа, кріт, кінь, свиня тощо — створіння, давно вже відомі кожному читачеві "Світу тварин", я хотів схвилювати читача чимось новим, новими відкриттями й тому вирішив пустити в журнал "сірчаночеревого кита". Цей новий рід мого кита завбільшки з рибу тріску був наділений міхуром з мурашиною кислотою, який мав спеціальний канал.
Тим каналом мій сірчаний кит виприскував одурманюючу отруйну кислоту на риб, яких збирався з'їсти. Пізніше один англійський вчений... тепер я вже не пам'ятаю, як я його охрестив, назвав цю рідину "китовою кислотою". Китовий жир уже також був усім відомий, але нова кислота зацікавила кількох читачів, і вони почали питати про фірму, що виробляє цю кислоту.
Взагалі читачі "Світу тварин", можу вас запевнити, дуже цікаві.
Незабаром після "сірчаночеревого кита" я відкрив цілу низку інших тварин. Назву хоча б "благуна хитрого" — ссавця з роду кенгуру, "вола їстівного" — прототипа корови і "інфузорію сепійну", яку я означив як рід щура.
З кожним днем у мене з'являлися нові звірята. Я сам був вражений своїми успіхами в цій галузі. Я ніколи не думав, що тваринний світ треба так ґрунтовно доповнювати й що Брем міг пропустити в своєму творі "Життя тварин" стільки назв тварин. Чи ж знав Брем і всі його наслідувачі про мого кажана з острова Ісландія, "кажана заморського", про мою свійську кішку з верхів'я гори Кіліманджаро під назвою "пачуха оленяча дражлива"?
Хіба до цього часу природознавці мали уявлення про якусь "блоху інженера Куна"?
Я знайшов її в бурштині: вона була зовсім сліпа, бо жила на підземному доісторичному кроті, а той також був сліпий, бо його прабаба спарувалась, як я писав, з підземним сліпим "печерним мацаратом" з Постоєнської печери, що в той час сягала аж до теперішнього Балтійського океану.
З цієї незначної події розвинулася велика полеміка між газетами "Час" і "Чех", бо "Чех" у відділі "Різне", цитуючи в своєму фейлетоні статтю про відкриту мною блоху, заявив: "Що бог робить — добре робить". "Час", звичайно, з чисто реалістичних позицій розбив мою блоху разом з достойним "Чехом", і від того часу, здавалося, мене покинула щаслива зірка винахідника й відкривача нових створінь. Передплатники "Світу тварин" почали хвилюватися.
Привід до цього дали мої різні дрібні повідомлення про бджільництво і про свійську птицю, де я розвинув свої нові теорії, які викликали справжній переполох, бо внаслідок моїх простих порад розбив параліч відомого пасічника пана Пазоурка і пасічництво на Шумаві й Підкрконошах загинуло. На свійську птицю напала чума, одне слово, все по черзі здихало. Передплатники писали погрозливі листи й відмовлялись від журналу.