І Швейк почав розповідати, скільки й чого він тільки зазнав з тим фельдкуратом Отто Кацом, і оповідав так докладно та цікаво, що ніхто незчувся навіть, як поїзд рушив.
Тільки рев з останніх вагонів перервав оповідь Швейка. Дванадцята рота, де були самі німці з-під Крумловська і Кашперських гір, дерла горлянки:
Wann ich kumm, wann ich kumm,
Wann ich wieda, wieda kumm 1.
А з іншого вагона хтось у цілковитій зневірі горлав у бік Будейовиць, що все віддалялися:
Und du, mei Schatz,
Bleibst hier,
Holario, holario, holo! 2
1 Як прийду, як прийду, Гей, як назад прийду (нім. діал.).
2 А ти, мій скарбе, вже сама. Голяріо, голяріо, голо! (Нім.)
Це було таке відчайдушне ревіння і скавуління, що товариші змушені були відтягнути його від прочинених дверей телячого вагона.
— Дивно, — сказав однорічник капралові, — що до нас іще й досі не з'явилася інспекція. Згідно з приписом, ви повинні були ще на вокзалі доповісти про нас комендантові поїзда, а не піклуватися про якогось п'яного старшого фельдкурата.
Нещасний капрал уперто мовчав і похмуро дивився вслід телеграфним стовпам, що втікали назад за вікном.
— Коли подумаю, що про нас нікому не доповіли, — ущипливо провадив однорічник, — і що на найближчій станції до нас, напевно, прилізе комендант поїзда, в мені аж кипить військова кров. Таж ми немов...
— Цигани, — втрутився Швейк, — або волоцюги. Так, ніби ми боїмося божого світла й не сміємо про себе нікого повідомити, щоб нас не посадили.
— Крім того, — сказав однорічник, — на основі розпорядження двадцять першого листопада тисяча вісімсот сімдесят дев'ятого року, при транспортуванні військових арештантів поїздами треба дотримуватися таких приписів: по-перше, арештантський вагон повинен бути заґратований. Це ясно як божий день. Тут цього розпорядження не порушено, бо ми, як бачите, сидимо за солідними ґратами.
Значить, з цього боку тут усе гаразд. По-друге, згідно з цісарсько-королівським розпорядженням від дня двадцять першого листопада тисяча вісімсот сімдесят дев'ятого року, в кожному арештантському вагоні повинна бути вбиральня. Якщо її немає, то вагон повинен бути обладнаний закритою посудиною для відправлення великих і малих фізіологічних потреб арештантів і супровідної сторожі. Тут, власне, годі й говорити про арештантський вагон, де б могла бути вбиральня.
Попросту сидимо в окремому заґратованому купе, ізольовані від усього світу. Та й тієї нещасної посудини тут також нема...
— Можна це робити з вікна, — розпачливо кинув доведений до краю капрал.
— Забуваєте одне, — сказав Швейк, — жодний арештант не сміє підходити до вікна.
— А ще, по-третє, — вів далі однорічник, — тут повинен бути посуд з питною водою. Ви про це теж не потурбувалися. A propos 1. Ви знаєте, на якій станції будуть видавати їжу? Не знаєте? Так я й думав, цим ви також не поцікавились...
1 До речі (франц.).
— Як бачите, пане капрале, — сказав Швейк, — це не жарт возити арештантів. Про нас треба піклуватися. Ми не якісь там звичайні солдати, котрі мусять турбуватися самі про себе. Нам треба все принести аж під самий ніс, на це існують приписи й параграфи, і їх кожен мусить дотримуватись, бо інакше не буде ніякого порядку. "Заарештований — це дитя в пелюшках, — казав колись один мій знайомий гультяйчик. — Про нього треба подбати, щоб не простудився, не схвилювався, щоб був удоволений зі своєї долі, знав, що йому, бідоласі, не роблять кривди".
— До речі, — сказав за хвилину Швейк, приязно дивлячись на капрала, — коли буде одинадцята година, то ви мені, будьте ласкаві, скажіть.
Капрал допитливо подивився на Швейка.
— Ви, мабуть, пане капрале, хотіли мене спитати, чому ви повинні звернути мою увагу, коли буде одинадцята година? Від одинадцятої години, пане капрале, я належу до телячого вагона, — з притиском сказав Швейк і вів далі урочистим тоном: — Мене засудили на полковому рапорті на три дні. Я почав відбувати свою кару об одинадцятій годині і сьогодні об одинадцятій мушу бути вже на волі. Від одинадцятої години мені тут нема чого робити. Жодного солдата не вільно тримати понад строк, тому що у війську, пане капрале, треба додержуватись дисципліни і порядку.
Нещасний капрал після такого удару ще довго не міг отямитись, аж нарешті відповів, що він, мовляв, не дістав ніяких офіційних паперів.
— Милий пане капрале, — відізвався однорічник, — папери самі не прийдуть до коменданта конвою. Коли гора не йде до Магомета, комендант конвою сам мусить іти по папери. Ви тепер опинились перед новою ситуацією: ні в якому разі ви не маєте права затримувати когось, хто повинен вийти на волю. З другого боку, згідно з діючими розпорядженнями, ніхто не сміє покинути арештантський вагон. Їй-право, не знаю, як ви виплутаєтесь з цієї складної ситуації. Чим далі, тим гірше. Тепер пів на одинадцяту.
Однорічник сховав кишеньковий годинник.
— Дуже цікаво, пане капрале, що ви зробите за півгодини?
— За півгодини моє місце в телячому вагоні, — мрійно повторював Швейк.
Капрал, уже зовсім спантеличений, остаточно знищений, звернувся до нього:
— Якщо це вам не буде неприємно... мені здається, тут куди вигідніше, ніж у телячому вагоні. Я думаю... Його перебив фельдкуратів вигук крізь сон:
— Більше підливи!
— Спи, спи, — добродушно сказав Швейк, підкладаючи йому під голову полу шинелі, що зсунулася з лавки. — Хай тобі присниться гарний сон про жратву.
І однорічник почав співати:
Спи, дитятко, спи,
Оченьки склепи,
Бог з тобою буде спати,
Ангелятко колихати,
Спи, дитятко, спи.
Нещасний капрал уже ні на що не реаґував. Він тупо дивився у вікно, не звертаючи уваги на цілковиту дезорганізацію в арештантському купе.
Біля перегородки конвоїри грали в "ляща", і на ягодиці падали енергійні й сумлінні удари. Коли капрал оглянувся в той бік, на нього саме зухвало дивився зад одного піхотинця. Капрал зітхнув і знову відвернувся до вікна.
Однорічник хвилинку про щось роздумував, а потім звернувся до ошелешеного капрала:
— Ви знаєте журнал "Світ тварин"?
— Цей журнал, — зрадів капрал, що розмова переходить на іншу тему, — виписував у нас у селі шинкар, бо страшенно любив санських кіз, але всі вони в нього поздихали. Тому він звернувся до цього журналу за порадою.