Конфлікт "Приборкання норовливої" обумовлений зіткненням двох контрастних поглядів на роль жінки в коханні та шлюбі. Шлях Люченцо та Б'янки до подружнього щастя більш хвилюючий та романтичний, але в результаті сама Б'янка виявиться "підставною особою" для чоловіка: Люченцо не розпізнав її істинної натури. Те, що союз Катеріни й Петруччо обіцяє бути щасливішим, віддає першість прихильникам консервативного підходу до шлюбу. Полеміка з такою розв'язкою почалася ще в часи Шекспіра (їй ми завдячуємо, наприклад, появою комедії Джона Флетчера "Приборканий приборкувач") і триває й донині: адже Шекспіра — співця кохання в 116-му сонеті, творця сміливих та ініціативних героїнь, які, подібно до Джулії, Порції, Віоли, Беатріче, Гелени, відстоюють свої духовні права, самовіддано борються за свої почуття, нелегко ототожнювати з автором ідей фінального монологу Катеріни (V, 2).
А втім, моральний зміст фіналу "Приборкання норовливої" далекий від інерції середньовічної догми. В ренесансній філософії для картини світу характерний не тільки взаємозв'язок явищ — великих і малих, а й сувора ієрархія атрибутів. Шекспір і в "Приборканні норовливої", і далі виходитиме з того, що суспільна гармонія залежить також від того, чи збережено її на найнижчому рівні — в мікросвіті сім'ї. Авторська позиція драматурга історично відповідає засадам народної тогочасної моралі, яка обстоювала внутрішню, практичну рівність чоловіка й жінки у шлюбі, але першість віддавала чоловікові. Порушення сімейної ієрархії рівнозначне порушенню світової гармонії, а як апокаліпсично уявляв собі Шекспір наслідки останнього, видно з відповідних сцен "Троїла і Крессіди" (І, 3), "Макбета" (III, 3, 1) та інших великих трагедій. У "Приборканні норовливої" ця філософська тема знаходить своєрідне вирішення. Петруччо безпідставними примхами провокує безладдя й хаос (IV, 1), чим наочно демонструє Катеріні згубність звичного для неї поводження. Ідеал подружнього життя для Петруччо — "мир, любов і спокій, шаноба, в домі лад, розумний послух" — відповідає принципам світової гармонії, заперечувати переваги яких було б просто нерозумно.
"Приборкання норовливої" — це п'єса з виразними філософськими мотивами. Численні алюзії з поемою Овідія "Метаморфози" не випадковість: жоден з героїв не лишився наприкінці п'єси таким, яким був на початку. Чистому джерелу античної культури й гуманістичній філософії Ренесансу завдячує комедія філософською темою — розвиток є природним законом буття. Саме цей мотив допомагає зрозуміти внутрішній світ героїв і їхній психологічний досвід, надає єдності всім лініям твору.
Театральна історія "Приборкання норовливої" дуже різноманітна. Перші постановники комедії в Росії користувались перекладами, зробленими ще в 40-х роках XIX ст. Перший повний віршований переклад п'єси, який торував шлях і багатьом сучасним перекладачам, зробив видатний російський драматург О. Остров-ський у 1866 р. (друга редакція 1899 p.). Успіх комедії на радянській сцені завжди був пов'язаний з прагненням донести всю глибину шекспірівського задуму. В 1938 р. як перемогу почуття над лицедійством прочитав твір Шекспіра режисер Ю. Завадський в Ростовському драматичному театрі. Ідучи за інтерпретацією видатних майстрів російської сцени XIX ст. О. Ленського та Г. Федотової, глибоко розкрив 1938 р. психологічний підтекст комедії О. Попов у Центральному театрі Червоної Армії (згодом ЦТРА). Цей спектакль лишався класичним зразком для багатьох пізніших постановок у ЦТРА (в ролі Петруччо — А. Попов), для інших театрів і для телеекранізації (1962). Комедію Шекспіра покладено в основу однойменної опери радянського композитора В. Шебаліна (1955).
На Україні ранньою спробою використання мотивів цієї п'єси була переробка її Ю. Федьковичем у одноактний фарс із життя буковинських селян "Як козам роги виправляли" (1872). Такий підхід до драми викликав справедливі нарікання І. Франка. Перший переклад на українську мову зроблений П. Кулішем у 1881 p.; під назвою "Приборкання гострухи" він ввійшов до І тому творів Шекспіра. Окремим виданням переклад П. Куліша вийшов за редакцією та з передмовою І. Франка. В кінці XIX — на початку XX ст. комедія була в репертуарі найбільших на Україні антреприз М. Соловцова в Києві та М. Синельникова в Харкові. Одну з ранніх постановок комедії на українській радянській сцені здійснено в 1922 р. в Київському драматичному театрі.
Яскрава театральність, гострий сюжет, розмаїття характерів привернули до "Приборкання норовливої" і кінематографістів. Сцену сватання Петруччо було екранізовано ще в 1915 р. Кінокомедія, випущена 1928 р.— перша повнометражна звукова картина за п'єсами Шекспіра (США, режисер С. Тейлор, в головних ролях Мері Пікфорд та Дуглас Фербенкс). Серед різних за стилем і мірою художності сучасних західних екранізацій вірністю оригіналові вирізняється робота Ф. Дзефіреллі (Англія — Італія, 1967 p., в головних ролях Елізабет Тейлор та Річард Бартон).
С. 68. Пройд — у англійському тексті Sly (Слай), що означає "хитрий", "пройда".
С. 69. Грумйо — ім'я героя схоже на італійське, але цілком можливо, що це італізоване похідне від англійського слова groom — слуга.
С. 70. Річард Завойовник — Крістофер плутає короля Річарда Левине Серце (1157-1199) з Вільгельмом Завойовником (1028-1087): стара англійська аристократія чванилася своїм походженням від цього нормандського герцога, який підкорив Англію в 1066 p., або від його баронів. Претензії Пройда на аристократичне походження готують його комічне перетворення в сцені 2-й. Paucas palabris — перекручене іспанське pocas palabras, тобто "менше слів". Іспанські елементи в тексті підтверджують зв'язок з "Іспанською трагедією" То-маса Кіда (1558-1594). Називаючи себе "святим Херонімом", п'яний Пройд цитує названий твір Т. Кіда, героя якого звали Херонімо.
С. 73. Сото — персонаж з таким іменем і амплуа є в комедії Джона Флетчера (І579-1625) "Задоволені жінки", але оскільки її написано на тридцять років пізніше від "Приборкання норовливої", очевидно, у вступі йдеться про давніший варіант сюжету в п'єсі невідомого автора.