ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Входять Катеріна і Б'янка; у Б'янки зв'язані руки.
Б'янка Сестрице, ти не кривдь мене й себе,
В рабиню обертаючи мене.
Мені це прикрість. Що ж до цих оздоб,
То руки розв'яжи мені, і я
Із себе поскидаю все сама
Аж до сорочки. Тільки накажи;
Бо знаю — старших слухатися слід.
Катеріна Скажи мені, котрого з женихів
Ти любиш дужче. Тільки без брехні!
Б'янка Повір, сестрице: із чоловіків
Нікого ще не вирізняла я,
Щоб до вподоби був мені найбільш.
Катеріна Ох, не бреши. Гортензіо, еге ж?
Б'янка Коли тобі до серця він, клянусь:
Благатиму, щоб він узяв тебе.
Катеріна О, значить, ти обрала багача —
За Гремйо хочеш у розкошах жить?
Б'янка Це через нього заздриш ти мені?
Та ні, жартуєш: бачу я тепер,
Що тільки жартувала ти весь час.
Прошу, сестрице: руки розв'яжи.
Катеріна
(б'є її)
Як жарти це, прийми іще один.
Входить Б а п т і с т а.
Баптіста Це що за неподобство, панно, га?
Іди до мене, Б'янко. Ну, не плач.
(Розв'язує її)
Іди гаптуй, а з нею не заводься.
(До Катеріни)
Май сором, чуєш, бісова душа!
За що ти кривдиш так її? Вона ж
Ніколи не покривдила тебе!
Катеріна Вона мене дратує, бо мовчить.
(Біжить за Б'янкою)
Баптіста Що? На очах у мене? Б'янко, йди.
Б'янка виходять.
Катеріна То вже й цього мені не вільно? Бачу,
Вона ваш скарб, їй мужа треба дати,
Я ж муситиму танцювати боса
У неї на весіллі — і померти
В старих дівках. Не говоріть до мене.
Ось сяду й буду плакати, аж поки
Помститися нагоди не знайду.
(Виходить)
Баптіста Чи знав хто в світі клопіт отакий?
Та хто це йде сюди?
Входять Гремйо, з ним Люченцо в простому вбранні, як учитель Камбйо;
Петруччо, Гортензіо, перебраний на Ліччо, вчителя музики; і Т р а н ь й о
в подобі Люченцо зі своїм слугою Бйонделло, що несе лютню й книжки.
Гремйо Доброго ранку, сусідо Баптісто.
Баптіста Доброго ранку, сусідо Гремйо. Хай вас бог бла-
гословить, панове.
Петруччо І вас, добродію. Скажіть, будь ласка:
Є в вас дочка, на ймення Катеріна?
Вродлива й доброчесна надзвичайно?
Баптіста Я маю доньку Катеріну, пане.
Гремйо Не кваптесь так, а повагом робіть.
Петруччо Синьйоре Гремйо, ви не заважайте.
Добродію, я дворянин з Веронн.
Прочувши про красу велику, розум,
Доброзвичайність і дівочу скромність,
Ласкаву вдачу вашої дочки,
Наважився оце до вас приїхать,
Щоб пересвідчитись на власні очі,
Чи правда те, що я так часто чув.
А щоб прийти не з голими руками,
Привів до вас цього ось чоловіка,
(відрекомендовує Гортензіо)
Зугарного до музики й рахунків,
Щоб вашу доньку цих мистецтв навчав,
Які, я знаю, вже їй не чужі.
Прийміть його, а ні — то я ображусь.
Він мангуанещь, Ліччо иа ім'я.
Баптіста Ласкаво прошу, пане, вас обох.
Та знаю я: не буде Катеріна
До мислі вам, на превеликий жаль.
Петруччо Не хочете ви з нею розлучатись,
А може, я не до вподоби вам.
Бешгіста Та ні, мій пане, я кажу по правді.
А звідки ви? І як вас величають?
Петруччо Петруччо звуть мене, я син Антоньйо,
Відомого по всій країні нашій.
Баптіста Я знав його і дуже радий вам.
Гремйо Даруйте, що впадаю вам у річ,
Петруччо, але дайте й нам, мізерним,
Сказати слово — і не пхайтесь так.
Петруччо Синьйоре, та мені ж кортить притьмом женитись.
Гремйо Я бачу, та глядіть, щоб потім не журитись.
(До Баптісти)
Сусідо, я певен, що цей дарунок вас дуже поті-
шить. Аби із свого боку виявити таку саму приязнь, як та, що її
я вам завдячую більше, ніж будь-хто, припоручаю вам оцього
вченого молодика,
(відрекомендовує Люченцо)
що довго навчався в Реймсі й обізнаний у грецькій, латинській та
інших мовах, не згірш ніж той у музиці та рахунках. Звуть його
Камбйо. Прошу вас, прийміть його на службу.
Баптіста Тисячу разів дякую, синьйоре Гремйо. Прошу до
господи, любий мій Камбйо.
(До Траньйо)
А ви, благородний пане, здається мені, не тутешній. Чи дозволите
спитати, з якою метою прибули?
Траньйо Пробачте, пане мій, що я наважусь,
Чужинцем будучи у вашім місті,
Теж свататись до вашої дочки —
Цнотливої і чарівної Б'янки.
Мені відома й ваша постанова —
Спочатку видать заміж старшу доньку,
І я прошу лиш одного для себе:
Щоб ви, дізнавшися, який мій рід,
Дозволили й мені, як цим панам,
Бувать у вас і бачитися з нею.
А для навчання ваших дочок я
Приніс оцей простенький інструмент
Та ще книжки оці — латинські й грецькі.
Бйонделло виходить наперед із лютнею й книжками.
Як ви їх приймете — безцінні стануть.
Баптіста
(переглядаючи книжки)
Люченцо звуть вас? Звідки ж ви, скажіть?
Траньйо Яз Пізи, пане. Батько мій — Вінченцо.
Баптіста Чував про батька вашого. У Пізі
Він має силу. Я вам дуже радий.
(До Гортензіо)
Візьми-но лютню,
(до Люченцо)
Ну, а ти — книжки.
Ідіть, побачте ваших учениць.
Агов! Хто в домі!
Входить слуга.
Проведи панів
До панночок. Скажи — це вчителі,
Нехай вони люб'язно приймуть їх.
Слуга з Гортензіо й Люченцо виходять.
А ми ходімо погулять у сад.
Тоді —обід. Я дуже радий вам,
Тож почувайтесь, прошу, як удома.
Петруччо Синьйоре, в мене діло дуже спішне,
І я не зможу в вас бувать щодня.
Вам знаний батько мій, а отже, й я,
Що вспадкував усе його добро,
Та ще й примножив, а не змарнував.
Скажіть же, скільки посагу дасте
За Катеріною, коли вона
Погодиться зі мною шлюб узяти.
Баптіста По смерті — половину всіх земель,
А з рук у руки — двадцять тисяч крон.
Петруччо За посаг цей я забезпечу їй
Вдівство — якщо мене переживе:
Свої всі землі й добра відпишу.
Докладний ми напишемо контракт,
Щоб ці умови твердо закріпити.
Баптіста Але потрібне спершу головне:
Щоб Катеріна полюбила вас.
Петруччо Та що ви, батьку! Це найлегша річ:
Вона загониста, а я крутий,
А де два люті стрінуться вогні,
Там скоро те, що живить їх, згорить.
Вітрець роздмухує малий вогонь,
Та буря і великий гасить враз.
Отак і я скорю її, бо сам
Шорсткий і сватаюсь не як хлопчак.
Баптіста Ну що ж, берись, і хай тобі щастить,
Та підготуйсь до неласкавих слів.
Петруччо Готовий я й не похитнусь від них,
Як не хитається від бур гора.
Входить Гортензіо з розбитою головою.
Баптіста Що, друже? Ти чого такий блідий?
Гортензіо Коли блідий, то, певне, з переляку.
Баптіста Ну як — чи є в дочки музичний хист?
Гортензіо Скоріше є вояцький хист у неї.
Не лютню їй би в руки, а меча.
Баптіста Не зміг її до лютні наламать?
Гортензіо Вона об мене лютню поламала!
Сказав я тільки, що не ті лади
Вона бере, і взяв її за руку,
Щоб показать, як треба класти пальці,
Вона ж ураз неначебто сказилась:
"То я ладу не тямлю? Постривай!"
Та лютнею по маківці мене,
Аж деку голова моя пробила,
І я на хвильку ніби остовпів,
Дивлюсь крізь лютню, а вона мене
Цигикалом поганим узиває,
Та бринькалом, та всякими словами,
Немов науку цілу в тім пройшла.
Петруччо Дівча веселе! Я тепер, їй-богу,
Утричі більше полюбив її.
Хоч би вже швидше нам погомоніти!
Баптіста Ну що ж, ходім, та не бентежтесь так.
Навчатимете меншу, бо вона
Удатна вчитися і вдячна буде.
Синьйор Петруччо, ви йдете із нами,
Чи Катеріну вислати сюди?
Петруччо Пришліть, будь ласка.
Всі, крім Петруччо, виходять.
Тут її діждуся,
А прийде — залицятися почну.
Як розкричиться — їй тоді скажу,
Що наче соловей вона щебече.
Надметься — я запевню, що вона
Немов троянда свіжа у росі.
Мовчатиме — я похвалю її
За красномовство і дотепність дивну,
За те, що слів вона не позичає.
Як проганятиме — складу їй дяку,
Немов на цілий тиждень кличе в гості.
Коли руки відмовить — попрошу,
Щоб швидше призначала день вінчання.
Та ось вона! Петруччо, не мовчи!
Входить Катеріна.
Добридень, Кет,— я чув, що так вас звати.
Катеріна Щось, мабуть, не дочули ви, мосьпане,
Бо Катеріною мене зовуть.
Петруччо От і неправда. Звуть вас просто Кет
Чи "славна Кет", а часом — "клята Кет".
Та ви, о Кет, найкраща в світі Кет,
Всім Кетам Кет, моя солодка Кетя!
Цукерко-кетю, втішнице моя,
Почувши, як тебе по всій країні
За доброчесність хвалять, за красу
І за твою ласкаву тиху вдачу,
Та ще й не так, як ти того достойна,
Сюди я рушив — свататись до тебе.
Катеріна Ах, рушив! Ну, як ви такий рухливий,
То можете рушати й звідси. Видно,
Що ви — майно рухоме.
Петруччо Цебто як?
Катеріна Ну, як стілець.
Петруччо Вгадала! Сядь на мене!
Катеріна Сідають на ослів: адже вони
На спині носять нас — такі, як ти.
Петруччо А жінка що — не може понести?
Катеріна Не від такого здохляка, як ти.
Петруччо Ох, Кет, важкою не зроблю тебе,
Бо ти ж така ще юна і легка...
Катеріна Легка в ногах, це правда, і такому
Вайлові зроду не піймать мене.
Легка в ногах, та не легкозвичайка.
Петруччо Не чайка? Так, сорока вже скоріш.
Катеріна Аби лиш не ворона чи не крук.
Петруччо Моя голубко, стережися крука.
Катеріна Короткі в нього до голубки руки.
Петруччо Ох ти ж оса, ти справді дуже зла.
Катеріна Як я оса, то бійсь мого жала.
Петруччо На це є рада — вирвати його.
Катеріна Як стане розуму його знайти.
Петруччо Та хто ж не знає, де в оси жало?
В задку!
Катеріна Ні, в язиці!
Петруччо В чиєму цебто?
Катеріна В твоєму, якщо будеш про задки
Базікати. А поки що •— прощай.
(Відвертається)
Петруччо Що? Мій язик у тебе у задку?
Е ні, стривай!
(Не пускає її)
Ох, Кет, я ж лицар, чуєш?
Катеріна А це побачимо!
(Дає ляпаса йому)
Петруччо Ну, спробуй ще — скуштуєш кулака!
Катеріна Гляди, гляди, позбудешся герба!
Хто жінку б'є — не благородний той,
Не має права на лицарський герб!
Петруччо Твій фах — геральдика? Впиши ж мене
До книг твоїх!
Катеріна Який же герб у тебе?
Півнячий гребінь над шоломом, так?
Петруччо Так, півник я, ти ж курочка моя!
Катеріна О ні! Не півник ти, а мокра курка.
Петруччо Ну, годі, Кет, і не дивись так кисло.
Катеріна Я так дивлюсь, коли кислицю бачу.
Петруччо Нема кислиць тут —^ не дивися кисло!
Катеріна Чого ж нема?
Петруччо А де? Ну, покажи.
Катеріна Якби люстерко мала — показала б.
Петруччо Ти на моє обличчя натякаєш?
Катеріна Ти ба, здогадливий, хоч молодий?
Петруччо Так, справді я замолодий для тебе.
Катеріна Але підтоптаний.
Петруччо Це від турбот.
Катеріна А в мене їх нема, мені й дарма.
(Випручується)
Петруччо
(стримуючи її)
Ні, справді, Кет, не утікай-бо так.
Катеріна Я тільки дратуватиму тебе,
Коли зостануся. Пусти мене.
Петруччо Ні, не пущу, бо ти напрочуд мила.
Мені казали — ти шорстка, пихата,
Понура... Все це, бачу я, брехня,
Бо ти привітна, ґречна і грайлива,
Ласкава, ніжна, як весняна квітка,
Не вмієш супитись, дивитись косо,
Кусати губи, як лихі дівчата,
Не любиш говорить наперекір,
А розважаєш любо кавалерів
Люб'язними, приємними словами.
(Відпускає її)
Чом кажуть люди, ніби Кет кульгава?
Брехня! Бо Кет — як пагін на ліщині,
Струнка й гнучка, смаглява, мов горішок,
А зернятко у неї ще смачніше.
Ану, пройдись. О ні, ти не кульгаєш.
Катеріна Йди, дурню, геть. Своїм наказуй слугам.
Петруччо Чи так скрашала гай сама Діана,
Як царствена хода твоя скрашає
Оцю кімнату? Ні, будь ти Діана,
Вона ж хай буде Кет, і ти — цнотлива,
Діана ж хай зальотницею буде!
Катеріна Де ти набравсь таких солодких слів?
Петруччо Із голови. Дотепний в мене рід.
Катеріна Дотепний рід, та недотепний плід.
Петруччо Чи я не мудрий?
Катеріна Ні, лише пролаза.
Петруччо Ну, то пролізу я до тебе в ліжко.
Та годі вже словесної війни.
Скажу я просто: згоден батько твій
На шлюб наш, посаг він дає добрячий,
Тож хоч-не-хоч, а я тебе візьму.
Я, Кет, якраз для тебе чоловік,
Бо я зумів красу твою побачить,
І та краса мене вже полонила,
Тож ти й не вийдеш ні за кого більше,
А я вродився, щоб тебе приборкать.
Бо ти була неначе дикий кіт,
Чи дика Кет, а я зроблю із тебе
Ручну ласкаву кицьку — свійську Кет.
Входять Баптіста, Гремйо і Траньйо.
Твій батько йде. Гляди ж не відмовляйся:
Я мушу й хочу Катеріну взяти.
Баптіста Ну що, синьйоре, як тут ваші справи?
Петруччо Чудово, звісно! Як же ще, мій пане?
Щоб схибив я — це неможлива річ.
Баптіста А ти як, дочко? Ти чогось надулась?
Катеріна Мене звете дочкою ви? А справді,
Ви щиру батьківську любов явили,
Що забажали одружить мене
З напівшаленцем, шибеником, хамом,
Що лайкою гадає все владнати.
Петруччо І ви, мій батьку, й інші всі про неї
Казали хибно, нібито вона
Погану вдачу має. Норовливу
Вона навмисне з себе удавала,
Насправді ж це голубка ніжна й тиха,
Не запальна, а лагідна, мов ранок,
Терпінням перевершила Грізельду,
А цнотою — Лукрецію саму.
Коротше, ми домовилися з нею,
Що у неділю справимо весілля.
Катеріна Скоріше я в труні тебе побачу.
Гремйо Петруччо, чуєш, що вона сказала?
Траньйо Оце такий ваш успіх? Прощавайте ж!
Петруччо Не кваптеся, панове. Я обрав
її для себе, і, коли нам добре,
Яке вам діло? В нас така умова:
Сваритися на людях, наодинці ж
Вона така ласкава — неймовірно!
О люба Кет! Як ніжно обіймала
Вона мене, і скільки цілувала,
І скільки присягалась, що вона
У мене закохалася відразу.
Ви ще зелені! Варт би вам побачить,
Як наодинці навіть боягуз
Приборкать може найклятішу жінку.
Дай руку, Кет. Поїду купувати
Собі в Венеції весільне вбрання.
Бенкет готуйте, батьку, і скликайте
Гостей. І ти вберешся пишно, люба.
Баптіста Не знаю, що й сказать,— та дайте руку.
Хай вам щастить! Домовились, Петруччо.
Гремйо
і Траньйо Тоді — амінь. Ми будемо за свідків.
Петруччо Ви, батьку, ти, дружино, й ви, панове,
Прощайте: я іду. Неділя скоро —
Куплю обручки та весільне вбрання.
Кет, поцілуй. В неділю-бо вінчання.
Петруччо й Катеріна виходять.
Гремйо Чи видано такий раптовий шлюб?
Баптіста Панове, до купця вподібнивсь я,
Що посилає крам свій за моря.
Траньйо Лежав у вас він досі без пуття,
А нині зиск чи збиток принесе.
Баптіста Для мене зиск — то мир в подружжі цім.
Гремйо Так, певне, прийде мир до них у дім.
То як, Баптісто, з меншою дочкою?
Це день, якого довго ждали ми.
Я ваш сусід і перший Б'янку сватав.
Траньйо А я кохаю Б'янку так, як вам
Не снилося, й безсилі тут слова.
Гремйо Юначе, так, як я, ти не кохав ще.
Траньйо Старий, твоя любов — мороз.
Гремйо Твоя ж — пече.
Джиґуне, відступись: мої літа годують.
Траньйо Зате мої в очах дівчах квітують.
Баптіста Панове, зараз я вас розсуджу.
Свою любов ділами доведіть.
Дочку віддам я за того із вас,
Котрий її щедріше забезпечить.
Синьйоре Гремйо, що дасте їй ви?
Гремйо Насамперед — даю міський свій дім,
Обставлений багато: є й срібло,
І золото, і дзбани, і миски,
Щоб милій Б'янці ніжні руки мити,
На стінах висять тірські килими,
В шкатулках із слонівки — дукачі,
У скринях кипарисових — тканини,
Коштовні вбрання, шатра, укривала,
Тонка білизна, подушки турецькі,
Перлинами оздоблені, запони
У золотім венецькім гаптуванні,
Начиння всяке — мідне, олив'яне,
І все, що в домі треба. У маєтку
Аж сто корів молочних, а волів
Сто двадцять там годується на м'ясо,
І вдосталь є всього, чого потрібно.
Я, мушу визнати, не молодий.
От завтра вмру — усе зоставлю їй,
Як буде лиш моєю за життя.
Траньйо Отож-бо — "лиш". Послухайте й мене.
Я в батька спадкоємець-одинак.
Коли за мене віддасте дочку,
Я п'ять таких домів зоставлю їй
В багатій Пізі, як оцей синьйор
Тут має в Падуї один. А ще —
Дві тисячі дукатів кожен рік
Прибутку із родючої землі:
Це все для неї удовиний пай.
Ну, пане Гремйо, я притиснув вас?
Гремйо Дві тисячі дукатів кожен рік?
(Убік)
Мої всі землі стільки не дають.
(Голосно)
А ще я відпишу їй корабель,
Що у Марсельській гавані стоїть.
Ну що, побив тебе я кораблем?
Траньйо Мій батько, Гремйо, має їх аж три,
Й два галеаси, а легких галер _^
Дванадцять. Все це я зоставлю їй.
І вдвічі більше, аніж ти даси.
Гремйо Ні — все, що маю, вже пообіцяв,
А більш, ніж маю я, не можу дати.
Як я, Баптісто, до вподоби вам —
Беріть мене з усім моїм добром.
Траньйо Ну, коли так, то дівчина моя —
За вашим словом. Карта Гремйо бита.
Баптіста Я визнаю — ви більше даєте.
Як батько ваш підтвердить все контрактом,
Беріть її. А ні — то вже даруйте:
Ви можете раніш за нього вмерти,
Яка ж тоді вдовина доля буде?
Траньйо Пусте! Я молодий, а він старий.
Гремйо Чи ж не вмирають молоді так само,
Як і старі?
Баптіста Постановляю так:
Ви знаєте, що ось на цю неділю
Призначено весілля Катеріни.
В неділю другу Б'янка буде ваша,
Коли такий контракт привезете.
А ні — то я віддам її за Гремйо.
Прощайте ж, друзі. Дякую обом.
Гремйо Прощай, сусіде.
Баптіста виходить.
Ну, тепер, юначе,
Я не боюся козирів твоїх.
Навряд чи батько твій такий добряга,
Щоб зразу все майно тобі віддати
І з ласки жить на старості. О ні!
Ми, італійці, не такі дурні.
(Виходить)
Траньйо Чума на шкуру зморщену твою,
Старий хитрюго. Я побив твій козир
І знаю, як зарадити біді.
Ми маємо фальшивого Люченцо,
То чом не буть фальшивому Вінченцо?
Оце-то диво буде! Бо звичайно
Батьки породжують дітей, а тут — дитина
Породить батька, а не батько сина!
(Виходить)