[302] Ік мені — до мене, стара форма, на Підкарпатті вживають її ще й нині,
[303] Теплий-найтеплий — паркий, дуже теплий, старовинний вираз, на Підкарпатті ще й нині вживають його; захолод — холодок, тінь.
[304] Тарантовий — чорно-білий.
[305] Очертом — тобто: кругом, по лінії берегів.
[306] Притьмом — настирливо. За ті часи, повінчані в церкві молоді не сміли мешкати разом, доки не відбулося "весілля", тобто — весільна врочистість з обрядами. Бо в церкві — це був "шлюб", а "весілля" — весільна вечеря з піснями і обрядами, що часами були дуже старовинні — аж від поганської доби.
[307] Пиво варили дома, вино купували або від мадярів, або італійське.
[308] Бурграв — каштелян, управитель чи "домосправець", як тоді казали ще, замковий; мечники — виробці мечів; ножевики — робили тільки різні ножі, але не зброю; вірменів у Львові, за ті часи було багато; замкнувем — замкнув.
[309] Темний — сліпий; позирає — бачить; през — скрізь, через; живота — життя. Старі вирази.
[310] Поламни — зламай; проміждо — між собою; лаціна — латинь; веремія — заколот; ож — хоч би; снов — знову.
[311] Приліжно — пильно.
[312] Легенда про "щасливу країну, попа Івана, де нема зла, хворіб, несправедливости і самої смерти", — була популярна тоді по цілій Европі.
[313] Богочтець — що шанує Бога; адамант — диямант, якому приписували чудодійну силу.
[314] Український "відгук" легенди про Св. Ґраля!.. Авторка чула цей переказ саме від сліпого лірника, під Київською Лаврою.
[315] Підлий, підліший — поганий, гірший; вживали це слово в такому глузді.
[316] Рід анемони, червоної барви. Приписували їй вплив на полегчення хворіб серця.
[317] Вирази, які авторка чула від кобзарів та лірників, якими цікавилась, бо бачила в них "спадкоємців Гомера" на українській землі.
[318] "Додавати жалощів" — прикрашати спів хроматичною треллю.
[319] Старовинний вираз, не русизм.
[320] "Челядна ізба" — не "русицизм", а старе, українське слово.
[321] У замках були свої ремісники на всі потреби
[322] Ісхожає — доходить.
[323] Старовинний наш вираз.
[324] Сатанаїл — наймення Диявола у народніх, українських апокрифах.
[325] "Баніта" — вигнанець; хирен — слабий; ся — себе (стар, форма).
[326] Цю легенду авторка чула від прочан, що приходили до Лаври й залюбки розповідали "дівчатам нерозумним" подібні речі. А що авторка на такі "влови легенд" ходила одягнена в українське вбрання, з намистом і стяжками, то побожним прочанам і в думку не могло прийти, що дещо з цього колись буде надруковане.
[327] Странний — мандрівний.
[328] "Зілійниця" — жінка, яка знає лікувальне зілля та як його приправляти й що ним лікувати; сушарня — не тільки місце де сушать овочі ("крижаниці") чи гриби, але й така "лябораторія-лікарня" зілійниць, що їх мали в кожному литовському замку. За ту добу, про яку йде оповідання, на Волині був ще великий вплив Литви.
[329] "Сивак" — горщик із "чорної" глини, яка при випалюванні ставала сірої барви. Такі горщики робили на Волині. На Київщині — переважно у Василькові, — виробляли горщики із глини червоної; на них яскравіш видно грецький вплив. На Волинських — цього вплину нема.
[330] Намисто з глини, випаленої, полив’яної, також. Бо скляне намисто за ті часи було дуже дороге, майже в однаковій ціні, як справжні коралі звані: "добре намисто" або бурштин. Але бурштину дівчата не носили. Було це "вдовське намисто", бо вдови коралів не носили.
[331] 3 Угрів —із Мадярщини. За ті часи, українці з Мадярщини (Підкарпаття) мали постійний зв’язок з українцями на Великій Україні (Придніпрянщині); "босорканя", "босорка" — відьма, мадярське слово. Авторка ще знала одну таку "босорканю"-зілійницю.
[332] Коливо — риж із родзинками й медом, ритуальна страва-офіра (згадка на поганські "офіри мертвим"!), якою "коливали" — очевидно, назнаючи цим рух офірний при богослужбі за мертвих. По богослужбі "коливо" розділяли між тими, хто брав участь у тій богослужбі: духовенством (про яке була звичайно окрема порція на окремій тарелі), та кревняками й приятелями померлого.
[333] Шинку, пушти — замість: синку, пусти; "Матінки" — стародавній, друїдський культ "Матерей усіх речей", який зберігся дуже довго в литовських повір’ях; стверджує гадку, що литовська, поганська віра була друїдизмом; заздалигоди — заздалегідь, старовинна форма.
[334] Морена — богиня смерти у слов’ян.
[335] Одрина — спальня, старе слово.
[336] Це — не фантазія авторки, але історична деталь.
[337] "Римськими вікнами" називали тоді вітражі: вікна, зложені із барвних частин скла.
[338] Історичний факт: були це жиди з Праги, які, власне, розбудували Бердичів, що своєю архітектурою вузьких вуличок сильно нагадує празьке "гетто" — жидівську частину міста Праги.
[339] Ірха — груба шкура; інтролігатор — майстер, що робить палятурки на книги.
[340] Св. Гіяцинт — дійсно "київський" святий, домініканець. На місці, де був той кляштор домініканський, пізніше було передмістя київське "Преорка" або "Пріорка".
[341] Стригольники — православна секта, яка появилась у Новгороді в XV столітті.
[342] Домініканці носять білий габіт і чорний, довгий ллащ.
[343] По деталях гербу можна було пізнати — й розшукати, — наскільки близько споріднені роди.
[344] Св. Фернан ІІІ, дійсно, канонізований святий. Пам’ять його святкується 30 травня.
[345] Коралі бувають здебільшого білі, гострі, як галузки покриті намороззю. Звичайно, для обрібки вони не годяться; їх "ловці коралів" не беруть, а шукають червоних або рожевих.
[346] "Пригород" — перший двір, перед "почесним двором" — за другою брамою.
[347] Італійських архітектів було в Україні найбільше.
[348] Созиніяни, справніше: "социніяни" — єресь заснована в Польщі 1533 р. італійцем Социно. Не визнавала Св. Трійці й божества Ісуса Христа.
[349] Кляштор св. Варвари в Бердичеві, спочатку — кармелітський, потім — камальдулів. Потім кляштор був скасований і лишився тільки дуже гарний, старовинний костел, а в ньому дуже славна — і від православних у пошані, — ікона Святої Діви "Бердичівської".
[350] Німчин, жидовин — старовинна форма.
[351] Контрефект — портрет; "негербований" має два значення: 1) не шляхтич, що "не має гербу", або: 2) виучений якомусь реместву, але не принятий до "цеху", а працюючий "на свою руку" — приватно.