— Ні, не знаю.
— Черешень! Щоб люди і цвітом любувалися, і, відпочиваючи, могли собі ягоду зірвати. Біжу! — і він справді побіг до того місця, над яким осідав останній пил давніх часів...
Із-за садків, неначе з хмар, виплив повновидий місяць, у листві зашаруділа роса, неподалік обізвався соловей, кличучи до себе солов'їху: навіть вибух сотень кілограмів толу не приголомшив пташине щебетання і любов.
Побратими пізно вночі приїхали в село. Григорій Стратонович зупинив газик на майдані, неподалік од погруддя Безсмертному, і кивнув головою на нього:
— Подивимось, чоловіче, на цього вусатого дядька?
— Можна й . подивитись, — зовсім спвкійно сказав Марко.
— Ну й витримка в тебе! — похитав головою Григорій Стратонович.
Вони підійшли до монумента і зупинились біля низенької огорожі, за якою кущувалась яра пшениця. І тільки тут, коли Марко поглянув у вічі своєму образу, відчув і хвилювання, і глибінь прожитого, і неймовірність здіяного навколо і всюди за останні роки. На якусь мить здалося, що і ця ніч, і просіяне місячне проміння, що легко тремтіло над землею, і мовчазний бронзовий чолов'яга напроти нього були тільки сном.
— Ну як, Марку? — не терпілося Григорієві Стратоновичу.
Але Марко заговорив не до побратима, а до свого образу:
— Красивим тебе тут зробили, більш показним, і спокійнішим, і молодшим. Видать, на зморшки матеріалу не вистачило...
— А щоб тебе!.. — обурився Григорій Стратонович, але, придивляючись до ніби скам'янілого Марка, затих, ступнув кілька кроків назад і тихенько пішов на другий край майдану.
Марко, здається, й не помітив цього і після довгої мовчанки знову тихо заговорив до свого бронзового образу:
— Отак воно й буває... Ну, коли вже тобі випало стояти і днями і ночами, то стій, дивись, щоб із темряви не виповзла кривда чи якась погань, а нам треба діло робити — орати, сіяти...
Він поправив свій сонцем перепечений картуз, поглянув на далекі, накупані ніжною місячною курявою ниви, на потемнілий од негод вітряк, на притьмарені напівпрозорим туманцем луки і неквапливо пішов у досвітні поля, що породили його.
Київ — Ірпінь — Дяківці. 1959 — 1961 pp.