Гайшук (розгублено). Що ти, Марку... Я ніколи не був таким красивим. Я тільки хотів бути таким, але чогось не в ті списки попав — усе робили мене то елементом, то продуктом, а потім війна пройшла по моїх кісточках і став я гіршим...
Безсмертний. Ти кращий, ніж я сказав. Ти собі ціни не знаєш, а ми такими поставали, що по своїй і великості, і нікольству не дуже придивляємось до людей і не дуже шануємо ні себе, ні своїх... За тебе, Іване!
Дід Євмен. Що? Хіба не голова приїхав? Тому приймай, Марку, завдаток як голова. (Бережно витяг і подав Безсмертному якусь втемнілу книгу).
Безсмертний. Що це, діду?
Дід Євмен. Довоєнний список нашого села.
Входить нахмурений Безбородько, пальцем кличе Гайшука, але той заперечливо хитає головою, тоді Безбородько погрожує кулаком, а Гайшук простягає йому батога.
Пам'ятаєш?
Безсмертний. Пам'ятаю. (Обережно, обома руками бере книгу. Розгортає).
В землянці одразу став тихо. Повів минулих років пройшовся по всіх обличчях, згадалося, що нема вже на землі багатьох людей, які були в цих списках.
Антоненко Федот Володимирович...
Василь Тримайвода. Під Варшавою в танку згорів. Ордени розплавились на грудях...
Безсмертний. Бакун Михайло Тимофійович...
Гордієнко. На Букринському плацдармі героєм став... Тепер командує бригадою. Якщо захоче — в генерали вискочить.
Безсмертний. Вовк...
Дід Євмен. Був і залишився вовком. Утік, як поіцай, у безвість. Утікаючи, проклинав долю. А хіба вона рвинна?
Безсмертний. Геращенко Максим...
Гордієнко. Зв'язківець. Пише, стільки розмотав і'зкабелю, що вистачило б оперезати всю землю. Напевне, бреше. Безсмертний. Дибенко Іван...
Дід Євген опустив голову. Важко підвівся сивоголовий Броварник.
Броварник. У високих Татрах закрив дота грудьми. Ті Словаки поховали воїна, а пісня про нього живе.
І тієї миті вона, та пісня про воїна-героя, обізвалася звідкись згоди; зажуреними дівочими голосами. Слідом за Броварником підвелися всі в землянці. Схлипнула Безсмертна. А старий Євмен підніс до очей долоню, зірвав сльозу.
Тому і маєш, Марку, так жити, щоб не почав, як ось він (показав на Безбородька), ще на цім світі відділятися од живих.
Безбородько. От який тепер народ пішов! По живому чоловіку панахиду правлять!
Д і д Є в м е н. Мертвий ти чоловік, і очі в тебе мертві, і думки, і голова. Тільки живіт живий...
Безсмертна (в розпачі). Люди добрі, їжте, щоб менше говорили!
І засміялись люди добрі, і ще дужче спохмурнів Безбородько.
КАРТИНА ТРЕТЯ
Прихмарена місячна ніч тремтить над покаліченим війною селом. За обвугленим садом бовванів самотня церква, у вікнах її блимає вогник. Десь далеко-далеко тужить дівоча пісня. На вулиці стоять Марко Безсмертний і дід Євмен.
Безсмертний (сам до .себе). Невже це земля мого дитинства, і щастя, і горя. Невже ці почорнілі дерева були колись садом і цвітом?
Дід Євмен (вибиває з кременя огонь). Головне в теперішній задачці по те, чим вони були, а чим будуть... І сьогодні сад мені снився. Начеб зацвів, забілів, як турман, а трава в ньому по пояс, і соловей співає. Скинув я чоботи і. пішов по траві, а роса осипається, осипається і лоскоче мені ноги, як у дитинстві лоскотала. Догадуєшся, до чого я нитку веду?
Безсмертний. Догадуюсь.
Дід Євмен. То будеш садити сад?
Безсмертний. Ні.
Дід Євмен. Чого?
Безсмертний. Бо його зараз тільки в раю не обкладають. (Посміхнувся). Що б ви, діду, зробили, абипотрапили до раю?
Дід Євмен. Перетягнув би туди усіх коней і жінок.
Безсмертний. Жінок?
Дід Євмен. Еге ж! І хай би тоді всі Адами в смертельній самоті пройшли хоч однорічні курси, як треба шанувати своїх Єв.
Звідкись згори долинав простуджений клекіт гусей.
Безсмертний. Гуси летять...
Дід Євмен. Летять, як і перше, коли було більше птахів у небі і менше калік ва землі...
Безсмертний. Гуси, гуси-лебедята, візьміть мене на крилята! (Підняв угору костури, і в цю хвилину він сам скидається на підбитого птаха а одерев'янілими крилами).
Дід Євмен. Ідеалізм! Не на їхніх, а на цих (показує на костури) крилах маєш підійматись над війною і злиднями. Равнєніє на життя тримай. Та й будь здоров, Адаме! (Виходить).
Марко поглянув на костури, опустив їх на землю, дибнув і в цей час біля саду несподівано побачив полохливу жіночу постать. Він пильно вдивляється в запнуте обличчя невідомої. Настороженість і глухе передчуття охоплюють чоловіка. Його стан відбивав музичний супровід, в який вплітається мелодія "Коло млина, коло броду".
Безсмертний. Хто ти, жінко добра?
Пауза.
Хто ти?
Жінка (тихо). Я. твоя доля...
Безсмертний (якусь мить остовпіло дивиться на жінку, а потім посміхається). Така у мене гарна доля?
Жінка. Ти кращої вартий.
Безсмертний. Невже? Великодушна ти, як жінка.
Жінка. І нещаслива по-жіночи.
У Безсмертного падає костур. Чоловік зігнувся, а коли підвівся — жінка, як несподівано з'явилась, так само несподівано і зникла.
Безсмертний. Гей, доле, куди ж ти? Що за дивина?.. Чи справді це була жінка? Чи, може, мені привиді;лось? Але цей голос я наче вже чув десь... От тільки де? Де? Де?!
Темніє.
А далі вимальовується старий дерев'яний млин, місток через загату, зорі вгорі і в воді. Крутиться велике млинове колесо і шумовиння на ньому обкипає місячним сяйвом. Таємничістю давньої казки дихає цей закуток природи. З млина виходить молодий Марко Безсмертний, за ним, похитуючись, іде п'яний Безбородько, вони зупиняються біля млинового колеса. З лугу обізвалась пісня Степаниди:
Коло млина, коло броду
Два голуби пили воду.
Радістю взялося обличчя Безсмертного, і повлітав Безбородько. Над світом пливе пісня Степаниди.
Безсмертний. Наділила ж доля таким голосом!
Безбородько. Це до весілля, а що вона, практично, після весілля заспіває?
Безсмертний. Іди краще проспись — до чортиків допився чоловік.
Безбородько. А ти до неї підеш?, Безсмертний. До неї.
Безбородько. Кому що... І що ти знайшов у ній?
Безсмертний. Не криви, Антоне, душею.
Безбородько (занепокоєно). Ти щось знаєш?
Безсмертний. Догадуюсь. І гляди мені, якщо побачу тебе п'яним на людях... (Виходить).
Безбородько. Теж святенник знайшовся. Та на моєму місці не тільки горілки, а й смоли випив би! (Виймає пляшку, п'є і прислухається до пісні, що переходить у мелодію). Я ж, а не хто інший привіз це дівчисько в село, всю дорогу монпасем частував, а чого ж любов переходить до тебе!? То є правда у світі?.. Коли б це тепер були чорти під греблею — я запродав би навіть душу, аби розколоти вашу любов. Якщо не мені, то хай — нікому! (І раптом він з жахом точиться назад).