— Ви мені пробачте,— напівголосом порвав мовчанку поручник,— але я вам не вірю, що ви ото вчитель і таке інше... Є рисочки у вашій поведінці, окремі слова, що ви, видимо, не розрахували на псевдонім. Є, одно слово, Щось таке... Я, проте, не хочу викривати вас, мені це без Діла...
У пітьмі чути було, як шарпнувся Чаленко й насторожено затих. Тіоручник провадив далі:
— Я вас розумію. Тепер не кожному скажеш, хто ти и Що, але я певен, що, знаючи мене ближче, ви б не крилися...
^ — Не знаю, з чого ви взяли, що я хтось такий, а не С1льський учитель... Може, що я трохи нетиповий учитель?..— Чаленко замовк, очікуючи на відповідь.
.~— Годі про це... Я хотів з вами говорити про серйозні-Ші справи... Врешті, мені нецікаво, хто ви такий... Я тільки знаю, що ви передовий українець, і коли ви криєте своє 1М я од українця ж, то в тому немає нічого дивного. Передовим людям на нашій батьківщині жити нелегко, і я сам с°бі давно таке правило виробив: найбільше бійся своїх, крийся од них із своїми думками, які б вони не хороші були, бо тебе в кращому разі вважатимуть за авантюр ни-ка й засміють...
"Невже цей пафос розраховано тільки, щоб виявити мене?" — думав Чаленко, і тривога йому зростала. Заперечливі думки й почування оточили його, і він не знав, щ0 визнавати за справжнє і що за фальшиве.
"Коли це слідчий агент, то агент талановитий, коли це просто патріотичний старшина — колишній агроном, учитель або земський діяч,— то це рибка неглибокого моря..."
Чаленко слухав поручника і хвилинами ладен був повірити щирості його пафосу, та раптом якесь слово, інтонація, вираз примушували його насторожуватись.
"Обережність — перш над усе",— поставив він сам собі й ухвалив не захоплюватись, а очікувати.
"Похапливість у моєму стані — річ небезпечна. Дістатись до Кубані — от завдання, для якого треба бути обережним".
В уяві Чаленковій пропливла картина, що її так яскраво намалював один приятель там, у покинутому місті. Мова мовилась про пацюків, що зарані відчувають загибель корабля і тікають із нього. "Пацюки ніколи не помиляються,— дзвеніла прикінцева фраза товаришева,— вони прекрасні пророки для власної шкурки".
Чаленко усміхнувся сам собі в пітьмі, і перед його очима заскакали огидні голохвості тварини.
— Я вже не говорю,— казав далі поручник,— про Ку-ліша і Франка, що їх ціле життя цькували рідненькі тупорилі патріоти. Є сотні й тисячі дрібніших Кулішів і Франків, що, зневірившись, тікають до чужих культур, бо справжній патріотичний малорос ніколи не визнає їхню роботу за корисну, і ціле життя ті люди будуть жалкувати, що працювали в українській культурі... Ви тільки погляньте на нашу історію останнього століття, і ви переконаєтесь у цьому. Ви думаєте, що українське панство, Ш° свого часу продало Україну за своє шолудиве дворянство, не має нащадків у сучасному житті! Ще б пак! На кожному кроці ви бачите льокая, що ніколи не позбудеться своєї льокайської психології... Досить згадати політику наших "рідненьких" кадетів, досить поглянути на половинчасту політику Центральної ради... Тьху!..
Поручникові, видимо, щось боліло. Він плюнув злісно й замовчав, важко дихаючи. Мовчанку, що ставала вЖ^ важкою, перервав Чаленко.
— Мені здається, ви перебільшуєте... негативні риси української нації. Не забуваймо, що українці століттями були в неволі, коли не в польській, так у московській, коли не в мадярській, так в угорській. Українські землі в своїй історії ще не знали справжнього державного життя... Україна тільки намірялася стати державою й була прибита імперіалістичними заходами сусідніх держав. Нічого тому дивного немає, що психіка наших панівних верств не могла не складатися під цими впливами. Кожна-бо нація-гнобителька насамперед хоче асимілювати гноблену націю, то для цього користається купівлею верхів нації. Українська старшина за історичної гетьманщини, а пізніше українська інтелігенція пішли в льокаї, а щоб гостро не відчувати того льокайства, почали підтримувати асиміляційну лінію гнобителів, виправдувати її... Звичайно, що за таких умовин немає чого говорити про властивості всієї нації...
Чаленко, сказавши це, спохватився, але було пізно... "Я виказую себе, як дурень! — подумав він.— Та врешті й учителі бувають різні, особливо тепер, коли сила-силенна інтелігенції кинулася на село, спасаючись од голодування",— втішав сам себе згодом Чаленко.
— А чому інші нації виявляють таку міць, таку волю до існування? Ні, справа не в гнобленні, а в особливостях національної психіки...
— Я, звичайно, може, здамся вам відсталим, бо й справді таки відстав од культурного життя,— почав Чаленко, рятуючи зарані себе, коли б дуже вже розговоривсь і виявив би не "учительську" ерудицію в питаннях політики.— Я колись був соціал-демократом і ще й досі поділяю Деякі засади марксизму. Отож мені здається, що вся й справа в економічній нерівності з іншими націями. Українці на самбму цікавому місці програли в державній грі, 1 Цей програш відчувається й нині...
Через якийсь час поручник глибоко зітхнув і несподівано спитав:
~— А як ви думаєте, хто вийде переможцем із цієї боротьби на Україні: ми, чи Денікін, чи більшовики? Одвер-То кажучи, мене це найбільше в цей момент цікавить...
Переможемо, без сумніву, ми; як би тяжко та перелога нам не далася...— відказав Чаленко і подумав, що по-РУчник поставив підступне запитання. "Якого йому чорта ^Реба? До чого ці балачки? Хто він такий, цей поручник? кого тону додержувати?" — непокоїли сумніви Чаленка. То ви або нічого не знаєте, або прикидаєтесь наївною людиною... Як можна вірити в нашу перемогу,— в голосі його чулося роздратовання,— коли ми, крім анархічно настроєного, національно малосвідомого селянства, нічого не маємо за плечима? Та й то, до якого часу воно буде нас підтримувати? Доки ми не доберемося до його комор, а добратись до його комор ми мусимо... А чиїми руками ми ті комори розвантажуватимемо? Не діставши відповіді, поручник зітхнув.
— Це, пробачте, цинізм, але політика ніколи не орудувала святими заходами, за тими всіма святими й величними гаслами і словами про рівність, братерство й волю криються найганебніші речі, які старанно доводиться маскувати в невинність... Це, пробачте, щось подібне до позолоченого олива: зовні — шляхетний блиск, а насподі — глевкий і сирий метал...