— їй же богу, Лапського піймали! — вигукнув він не то здивовано, не то радісно.
"Лапський!" — немов штовхнуло Конацького в груди, і він вийшов із своєї схованки.
— Лапський, ти кажеш? — спитав Конацький у одвіду-вача.
Арештований прикипів до місця, обличчя зробилося кам'яне, тільки очі перебігали по людях, по вікнах, по Дверях, як два зацькованих звірі, шукаючи порятунку.
— Авжеж, Лапський! — з усмішкою сказав чоловік, 1 потім з лютістю додав: — Він же мене розстрілював, гад!..
— А, он як! — промовив слідчий і одстебнув кобуру Револьвера.
Конацький підійшов до слідчого, що, видимо, не знав, хто такий Лапський, і щось сказав йому на вухо.
Тільки тепер Чаленко помітив Конацького.
В очах йому на мить промайнуло здивовання й змінилося на досаду людини, що так по-дурному програла гру...
Метким оком розвідника Чаленко оцінив ситуацію і, з сарказмом, властивим тільки людям, засудженим на страту, промовив:
— Що ж, пане поручнику? Позолочене оливо, кажете? Може, й оливо, може, й позолочене, а може, й золото... поолив'янене!..