ДИВНИЙ СВІТ
…Від стрімкого падіння наче щось стиснуло Валерія за горло, в вухах зник голос Вікторії.
Майданчик, на якому стояв Валерій, швидко, як кліть в шахті, опустився вглиб, потім зупинився і рушив горизонтально. Стало темно. Зачудований Тригуб від страху й здивування не встиг і поворухнутися, як майдан-чик, що на ньому він рухався, зупинився… Валерій включив прожектор. Він був у своєрідному шлюзі. Відчувся подих повітря… Шлюз відкрився, знову майданчик рушив уперед, і в ту ж мить навколо спалахнуло сліпуче світло. Валерій закрив від несподіванки очі, потім оглянувся ї застиг вражений.
Він знаходився в якомусь довгастому підземному приміщенні висотою в п’ятдесят–шістдесят метрів, стеля якого була зроблена з прозоророжевого матеріалу. Згори лилося яскраве світло. Приміщення тягнулося, скільки сягало око, а по боках його росли блакитнозелені дерева і казково дивні плантації невідомих рослин. Майданчик, на якому стояв Валерій, безумовно, був початком автоматичної саморушійної дороги…
— Що це? — прошепотів Тригуб, не відриваючись від чудес підземного світу. — Чи це сниться мені!..
"Ні! Такий реальний сон не може приснитися!— подумав він.— Безумовно, це сховища розумних істот. Механізми діють, значить, я їх скоро побачу… Як дивно, як дивно…"
Ледве він встиг подумати це, як з бокового коридора вийшли дві фігури, подібні до людей. Вони мали руки і ноги, людиноподібне обличчя блідого кольору, на якому дуже виділялися великі пронизливі очі з неймо-вірно розширеними зіницями… Лиця були сухі, м’язисті, череп широкий, з високим чолом, покритий рудува-тим волоссям. Істоти були одягнені в комбінезони з м’якого сірого матеріалу.
Вони підійшли до Тригуба, кілька хвилин дивилися на нього, жваво жестикулюючи і про щось розмов-ляючи. Потім автоматична дорога рушила, і плантації рослин понеслися мимо…
Дорога зупинилася. Один з господарів жестом запросив гостя у двері, які безшумно відкрилися в боковій стіні цього незвичайного підземного приміщення. Валерій, який ще цілком не отямився, зайшов до невеликої кімнати, що була освітлена тим же приємним промінням, як і головне підземелля. Попід стінами стояли прозорі шафи. Всередині їх були видні невідомі прилади. Валерію запропонували роздягнутися. Він скинув скафандр. Господарі з цікавістю, але стримано, розглядали гостя. До приміщення зайшло ще декілька істот. Всі вони були схвильовані і урочисті. Один з господарів — старий, в зморшках, владно кивнув рукою. Погасло світле
Тоді Старий зупинився біля стола, що стояв посередині, і запросив гостя. Валерій підійшов, все ще зача-рований незвичайністю оточення. Але ж це не галюцинація, не сон! Він жадібно вдихає в груди повітря чужого світу, знаходиться серед людиноподібних істот з іншої системи, які чудом попали в цей куток світового прос-тору… Незрозуміло!..
Прозора поверхня стола спалахнула зеленкуватим світлом, потім потемнішала. На темному тлі посере-дині засяяв жовтий диск. Навколо диска з’явилися блискучі кульки, які поволі рухалися.
Тригуб скрикнув. Потім глухо промовив:
— Це ж наша система…
Старий показав на кульку, третю від центра, навколо якої оберталась ще одна — менша. Це були Земля і Місяць. Валя ствердно кивнув головою:
— Так! Ми прилетіли звідти!..
І знову все зникло. Стіни засяяли м’яким промінням.
Старий про щось порадився з своїми товаришами. Потім вийняв з шафи два прилади, подібні до шоломів древніх рицарів. Один шолом надів на голову Старий, другий подали Валерію. Він покрутив його в руках.
— Доведеться одягнути, — усміхнувся Тригуб. — Подивимось, що з того вийде!..
І одягнув шолом. Він м’яко охопив голову Валерія… На очі впав темний екран. В ушах м’яко задзижча-ло. Валерія охопило почуття чарівної невагомості. А з дивного незримого світу, з повної тьми неслися струн-кими рядами чіткі образи і шикувалися в свідомості послідовними рядами. Що це?..
Через мить Тригуб збагнув, що йому передаються зорові зображення думок, які виникали в голові спів-бесідника, з допомогою цього шолома. Образи ставали все яснішими, з’єднувалися в комбінаціях, які породжу-вали зв’язані залізною логікою думки… І Валерій все зрозумів…
Старий передав:
— В недалекій сусідній системі наша планета оберталася навколо центральної зірки. Існуючи мільярди років, ми добилися величезних успіхів у вивченні таємниць світу, створили справедливе суспільство для всіх жителів…
— Але поволі почало погасати центральне світило. Вимирали тварини, зникали рослини… Ми поступово перейшли під землю, на протязі мільйонів років створили грандіозну сітку підземних міст і оранжерей. Та та-ким життям ми не могли бути задоволеними…
— Кілька десятків років тому рада Вчених вирішила перетворити планету в космольот ї перелетіти, ко-ристуючись могутнім розпадом матерії, до вашої системи! Ми вивчили, що найпридатнішим місцем у вас є ор-біта вашої планети, і вирішили запустити свою планету по цій же орбіті, тільки з іншого боку центрального світила… Це надзвичайно тяжке завдання, але ми його виконаємо!..
— Ми хочемо знати лише одне — чи згодиться населення вашої планети, щоб ми увійшли у вашу систе-му!..
Рій образів зник. Старий напевне ждав відповіді.
Тригуб сконцентрував думку і згадав події останніх днів. Вони пролітали в його голові, мов осіннє листя. Та, очевидно, Старий все розумів, бо він залишався спокійним і непорушним…
Раптом Валя розгублено зупинив потік думок… Він згадав, що в світовому просторі з божевільною шви-дкістю мчить назустріч цій планеті космічний крейсер з страшним зарядом, який мусив розбити на шматки не-бесного гостя Але ж тепер в цьому немає потреби! Треба негайно телеграфувати на Землю!
Тригуб схопив Старого за руку, на хвилину зосередився, сконцентрував свої думки і викликав у свідомо-сті картину:
…В темному просторі пливе планета… Назустріч їй — ракета… Вони зустрічаються, вибух… І планета розлітається на безліч осколків…
Старий через хвилю зрозумів, що загрожує їхній планеті! Він передав таке:
— Ваш план був би правильним, якби наша планета летіла наосліп! Заспокойте Землю і скажіть, що ні-якої небезпеки нема! Ми летимо як брати!..