Мандрівники здивувалися, що в містах і на полях, де молоді жінки збирали золотисті плоди, було дуже мало населення. Старий пояснив, що на протязі останніх тисячоліть, коли вони боролися з холодом і з неймові-рними труднощами переходили жити під землю, кількість населення дуже зменшилася… Тому тепер жінки тут знаходяться в привілейованому становищі і не виконують важкої праці. Але ще незрівняно більшою увагою на цій планеті оточені діти…
Могутні атомні станції, як пояснив Старий, безперервно оновлюють атмосферу підземель. Очищати по-вітря від вуглекислоти допомагає буйна рослинність в оранжереях. Ці самі станції будуть відновлювати атмос-феру планети, коли вона ввійде в нову систему на орбіті Землі… Потужність станцій така величезна, що це за-вдання буде виконане за кілька місяців.
Ще багато різних чудес побачили мандрівники, знову вирушивши в подорож по тунелях, і вже навіть не дивувалися тому, що зустрічалося по дорозі. Через кілька годин від напруження в обох заболіла голова, і вони зупинилися на березі величезного басейну, навколо якого було багато буйних рослин, подібних до земного хмелю, на яких висіли круглі плоди…
— Прекрасно тут у вас, — звернувся Валерій до Старого, — але важко так жити — весь час в штучному світі…
— Ви вірно говорите! — відповів Старий. — Якраз тому ми й вирішили переправити нашу планету сю-ди… Ми побороли всі хвороби, ми досягли чудес в синтезі органічних речовин, але замінити життя під промін-ням справжнього світила, на поверхні планети, ніхто не зможе! Передайте нашу вдячність людям Землі за дозвіл бути вашими сусідами!..
Тепло попрощавшись з Валерієм і Вікторією, господарі випровадили їх на поверхню…
Зелена тінь зорельота, як і раніше, лягала на тьмяну рівнину. Холодним промінням сяяло маленьке Сонце і яскраві різнокольорові зорі… Незабаром мандрівники були в каюті корабля і роздяглися. Тригуб зняв ска-фандр, склав його в нішу і підійшов до Вікторії. Включив освітлення. Очі Вікторії сяяли, мов зірочки, на худенькому обличчі. Тільки тепер Валерій збагнув, яка вона люба для нього, в яких незвичайних умовах знайоми-лись і зустрічались вони. І ніжність — велика ніжність теплою хвилею залила груди Валі. Він узяв руки Вікто-рії в свої…
— Ми повернемось сюди, Вікторіє, в цей дивний казковий світ! Ми ближче познайомимося з цими муж-німи істотами — нашими братами по духу…У них є багато такого, що нам треба буде вивчити і запозичити!..
Вікторія подивилася в ілюмінатор на тьмяну рівнину, на далекий вогник Сонця і знову підняла погляд вгору.
— Валья, — м’яко, як при першій зустрічі, промовила вона, — все закінчилось добре, чи майже добре, як в романах з хорошим кінцем! Земля — в безпеці, наші брати тут — на цій планеті — безумовно, зроблять своє діло… Значить, все гаразд! Ніхто нічого не забув? Як ви гадаєте?..
Валерій здивовано подивився на лице Вікторії: в її очах блискали іскорки сміху.
— То як же, Валья? — повторила вона. На щоках з’явилася лукава ямка. Валерій подивився на цю ямку і засміявся.
— Все зрозумів, Вікторія! Віта… — ніжні, додав він. — Ми забули…
— Ну… — червоніючи, прошепотіла Вікторія.
— Ми забули… поцілуватися… Так?..
Вікторія мовчки стала навшпиньки, обвилася худенькими руками навколо шиї Валерія. Він схопив її в сильні обійми, підняв, як пір’їнку, і завмер в гарячому поцілунку…
…А через півгодини розумні істоти — господарі планети — бачили, як величезна зелена тінь метнулася по чорній рівнині і гігантський зорельот людей Землі у вихорі вогню відлетів у фіолетове небо в напрямі до Сонця…
....................
…Земля заспокоїлася. Відбулося кілька надзвичайних засідань Всесвітньої Академії з приводу незвичай-ної космічної події. Валерій Тригуб і Вікторія Деніс виступили на засіданні і розповіли про нову планету і ви-соку культуру тамошніх розумних істот…
На протязі року вчені всього світу слідкували в потужні телескопи, як нова планета по довгій спіралі входила в площину обертання планет, сповільнюючи політ до нормальної швидкості, з якою Земля оберталася навколо Сонця.
Згодом нову планету люди Землі бачили неозброєним оком Вона ставала все яскравішою, сяяла в небі майже так ясно, як Венера, а потім наблизилася до Сонця і зникла за центральним світилом ..
Це прийшла мить торжества Розуму. По орбіті Землі з другого боку оберталася навколо Сонця нова пла-нета — сестра Землі. Потужні прилади відновлювали атмосферу планети, вироблюючи кисень і азот в реакціях неймовірних масштабів.. Незабаром над планетою засиніло небо, на поверхню з підземних заповідників були випущені тварини; знову на широких просторах планети були посаджені ліси і посіяні трави. Поля, які довгі століття пустували в холоді міжзоряного простору, тепер давали перший урожай під життєдайними променями Сонця.
Діти, що народилися в підземеллях, в захваті простягали руки до Сонця, жадібно дивлячись на небачене явище… Та навіть дорослі, що пам’ятали своє тьмяне червоне світило, яке не давало ні світла, ні тепла, відчув-ши животворне тепло Сонця, були щасливими. Вони знали, що тепер довгі мільярди років можна жити і спо-кійно працювати. Крім того, блукаючи в міжзоряних просторах, розумні істоти знайшли подібних до себе — людей Землі.
Струмки Розуму зливались в потужну ріку, яка, безперечно, вела в океан Безкінечності.
Починався новий період існування розумних істот в системі Сонця. З Землі на нову планету вилітали ко-раблі з інженерами і вченими, які бажали ознайомитися з високою культурою своїх космічних братів.