— Мамо! А тато полетів ще вище, ніж ми тепер?
— Так, синочку, набагато вище… Бачиш — горять зірочки… Он аж туди полетів наш тато!..
Віктор замовк, намагаючись дитячою свідомістю охопити всю грандіозність неймовірних відстаней…
Внизу промайнули обриси берегів Європи. Незабаром стратоплан пішов униз, пролітаючи над територі-єю України. Хмари блискавично білою пеленою промайнули мимо ілюмінаторів, і стратоплан пішов на посад-ку…
Праворуч синіло Каспійське море. Заблищала стрічка Волги. На лівому березі в степу виростав, летів на-зустріч широкий бетонований майдан, а навколо нього велетенські будівлі заводів…
На мить пасажири відчули невагомість, а потім легенький удар, ще один… Стратоплан зупинився…
…Мері опинилася серед гомінливої юрби людей, які зустрічали прибулих. Вона поставила чемодан на землю, підняла голову. З Каспія повівав легенький вологий вітер. Мері оглянулася навколо, радісно засміялася. До неї поспішав Копилов — посивілий, з синіми колами під очима, але все з тією ж мудрою і чомусь сумною посмішкою. Вона не витримала і обняла його, не знаючи сама чому… А він, ніби це було цілком природно, обережно, ніби дитину, погладив її по худенькій спині.
З-за спини Мері виглянуло обличчя Віктора. Він смикнув матір, з цікавістю запитав:
— Хто це, мамо?..
Мері витерла сльози, відповіла:
— Це друг твого батька, синочку!..
— І ваш! — додав Копилов.
Мері з вдячністю потиснула йому руку.
Копилов підхопив в одну руку чемодан, на другу посадив Віктора і закрокував до велетенського будин-ку, що був зовсім рядом.
— Прямуйте за мною, — сказав він. — Там про все поговоримо…
Другого дня, коли Мері відпочила, Копилов повів її в гігантський цех будівництва, який стометровим куполом підіймався над іншими будівлями. Сітка кранів, дивних механізмів заповнювала цех. А посередині стояли три сімдесятиметрові сигароподібні апарати. Йшла безперервна робота, але шуму не було чути — тільки м’яке дзижчання електроприладів привертало до себе увагу.
— Що це? — повернулася до Копилова здивована Мері,
— Ось якраз ради цього я й викликав вас, — тихо відповів академік. — Це будуються зорельоти за прое-ктом вашого чоловіка. В поєднанні з проектами наших учених його проект дав чудесну конструкцію міжзоря-ного корабля… Ми не поспішаємо… Ми хочемо гарантувати повернення космонавтів, тому будуємо кілька зорельотів. В них буде все найкраще, що може дати сучасна наука…
Мері перервала його:
— Як я мріяла, містер Копилов, щоб мій син пішов шляхами батька… Ні! Ні! Ви не так мене розумієте!.. Я хочу, щоб він не безтілесну мрію шукав там, не за Часом і Простором, а допоміг людям наблизити далекі сві-ти, зробити космічну безодню не жахливою пустелею, а шляхом для єднання різних світів…
Копилов потиснув її руку.
— Я теж думав над цим. Ми допоможемо вам в цьому. Ще не менше десяти років ми будемо уважно го-туватися до цього найвідповідальнішого польоту, і син ваш, син Барвицького, має право першим полетіти, щоб відкрити путь у безсмертя… Так, так! У безсмертя! Не дивуйтесь! Ваш муж багато вірних і потрібних ідей дав світу. За межі Часу і Простору ми, звичайно, не будемо рватися, але будемо прокладати шляхи для майбутніх поколінь, які справді стануть практично безсмертними… Так, так! Наші нащадки стануть безсмертними!..
Копилов замислився. Мері дивилася на його освітлене синіми вогниками лице, і вдячність до цього без-корисного друга її чоловіка залила змучене серце…
— Отже, що скажете ви?— повернувся до неї Копилов.
— Я залишаюсь, — відповіла Мері. — Син піде тільки по цьому шляху…
ІНША СИСТЕМА
Швидкість космольота досягла вже швидкості променя. По розрахунках Святослава вона дорівнювала 280 тисяч кілометрів на секунду. Все ніби підтверджувало теорію Барвицького. Перші мільярди кілометрів шляху він, згідно даних атомного годинника, летів без особливих пригод, не помічаючи нічого чудесного. Але, коли апарат почав досягати променевих швидкостей, все змінилося. Як показали прилади, Сіріус блискавично наближався, і космольот пролетів більшу половину шляху за кілька годин згідно атомного годинника. Це дава-ла себе знати відносність Часу і Простору!.. Святослав торжествував:
— Значить, Час і Простір, справді, фікція людського почуття, сон матерії, сповільненої в своєму русі до мінімуму! Значить, можна перемогти одвічну несправедливість долі і вийти в інше Буття!..
Вага почала ніби зникати. У всьому тілі відчувалася незвичайна легкість.
— Може, це і є початок тієї метаморфози, яка мусить відбутися при переході за променеву швидкість! Чи не провести експеримент відразу?
Потім вирішив — ні!
Кликала до себе далека блакитна зірка, знову настирливо роїлися в голові химерні галюцинації, не давала спокою казкова мрія.
— Де ти, любов моя? Чи зустріну я тебе на чужих планетах, чи ти в непотрібному маренні привидилась мені для муки?..
Час галюцинацій минав. Святослав подивився на зоряне небо. Тепер зірки змінили свій вигляд — вони були якісь різнокольорові, переливалися живими вогнями, наче візерунки в калейдоскопі. А зірки, що залиши-лися позаду — навпаки, ставали якісь темновишневі, або зовсім зникали з фіолетового неба…
Це проявлявся ефект Доплера, в зв’язку з страшною швидкістю космольота…
Та ось щось дивне почало відбуватися з очима Святослава. Обриси приладів у рубці і зірок в ілюмінаторі розпливалися, колихалися, ніби в тумані. Він протер очі, поглянув знову… Ні! Не допомагає!..
Святослав, похитуючись, встав з крісла і повиснув у повітрі.
— Що таке? Прискорення більше немає?.. Невже межа, яку пророчить теорія відносності?.. Ні! Не може бути!..
Він дотягнувся до пульта, до краю включив потужність розрядів… І відразу його кинуло неймовірною силою назад, у крісло, притиснуло страшним тягарем. Зірки в ілюмінаторі закрутилися різнокольоровими кола-ми, і Святослав поринув у якусь темну яму…
…Коли Барвицький знову відкрив очі, то побачив чіткий візерунок сузір’їв, а навколо стіни рубки і при-лади, обриси яких тепер не розпливалися. Значить, все нормально?.. Приступ був, напевне, від переходу до не-звичайних швидкостей!..
Святослав поглянув на прилади. Половину шляху було пройдено. Барвицький почав гальмувати апарат. Електромагнітні розряди в каналі космольота випромінювалися в інший бік, затримуючи політ…