Номер почався. Музиканти мовчали і не тільки тому, що їм так звеліли. Від хвилювання вони й самі не могли б зіграти жодної ноти.
Єдині живі істоти, які під час дивовижного польоту не виявили й натяку на страх, були Емма й Максик. Правою рукою він недбало тримався за синій шовковий шарф, який Йокус перед тим старанно пов'язав горлиці на шию.
Емма злетіла спокійно і спірально здіймалась угору, аж під самий купол, тричі його облетіла і нарешті, як маленький білий планер, полинула вниз, граційно кружляючи нижче й нижче, та й всілася на професорову руку. Ця рука ще зроду так не тремтіла. Цирк полегшено зітхнув, наче велетень, що прокинувся з жахливого сну.
У гардеробі Йокус тихенько сказав:
— Я не мав права дозволяти цей політ. Нізащо!
— Ой, як це було гарно! — крикнув Максик.— І я тисячу разів дякую тобі, що ти врешті дозволив.
Обидві горлиці сиділи вгорі на дзеркалі в гардеробі, притулившись одна до одної, і туркотіли. Чоловічок потер собі руки.
— Знаєш, про що вони говорять? Емма розповідає про наш політ, а Мінну беруть завидки. І дарма.
— А чого дарма?
— Бо завтра черга Мінни!
Детально розповісти про їхній світовий успіх на цих сторінках неможливо. Та прес-центр цирку Штільке із знанням справи зібрав усі фото, повідомлення, інтерв'ю й листи і розмістив їх у певному порядку.
Хто цікавиться подробицями, може звернутися до архіву цирку Штільке. Голова прес-центру, старанний і люб'язний чоловік на ім'я Куніберт Кляйншмід, досить охоче дає відповіді на чемні запитання (не забудьте покласти поштову марку для відповіді).
Отже, на дрібницях я не спинятимусь. Фото, що з'являються в великих ілюстрованих журналах, здебільшого дуже яскравих, і без пояснень усім зрозумілі. Французький тижневик "Парі матч" вийшов з барвистою обкладинкою, де красувався Максик на широкій долоні професора Йокуса. По телевізії всі могли бачити, як Максик потай витягає в бургомістра шнурки з черевиків. Американський ілюстрований журнал "Лайф" запропонував Чоловічкові сто тисяч доларів за те, щоб він написав мемуари й передав право першодруку журналові. Міжнародна лікарська експертна комісія повідомила про свій приїзд, бо вона хоче заради науки обстежити фізичний і духовний стан Чоловічка та скласти про це звіт. Кінофірма Метро-Голдвін-Маєр запропонувала зробити широкоекранний фільм із Максиком і професором у головних ролях. Сірниковий концерн хотів придбати ліцензію, щоб у майбутньому випускати сірникові коробки з малюнком і написом: "Чоловічок дає вам прикурити".
Йокус дещо дозволив, дещо відхилив одразу ж або принаймні на якийсь час.
— Але фільм у Голлівуді ми ж можемо зробити,— сказав Максик.
Професор заперечливо похитав головою.
— На це ще матимемо час згодом. Добре, коли все йде по черзі.
Але про деякі події я повинен розповісти детальніше. Приміром, про щойно одержаного листа з села Піхельштайн. У ньому писалося таке:
"Любий і вельмишановний Максе Піхельштайнер!
Недавно ми з насолодою дивилися на тебе по телевізору, що його придбали господар "Синього гусака" та ще тридцять вісім родин. Вистава була чудова, і ми страшенно пишались і тобою, і тим, що знаємо^ тебе. Ми знали твоїх батька й матір, перш ніж вони покинули наше село, а ти обличчям такий схожий на них, як викапаний. Але на зріст ти ще менший, зате більш схожий на нас усіх. Справжній Піхельштайнер! Ми відразу про це закричали й випили за твоє здоров'я. Вечір вийшов святковий і незабутній.
Ми стежили за тобою від шнурків до черевиків і до куполу цирку, аж нам запаморочилось у голові, й ми одностайно вирішили обрати тебе почесним членом нашої Гімнастичної спілки, яким ти відтепер і став. Сподіваємось, це для тебе така сама радість, як для нас — шана.
Нашому найменшому чоловікові й найбільшому акробату ми тричі гукнули: "Будь здоровий, будь щасливий, будь веселий!"
Твій Фердінанд Піхельштайнер, голова і перший інструктор Гімнастичної спілки Піхельштайн".
Максик так зрадів цьому трохи неоковирному листу, що сказав Розі Марципан:
— Знаєш, мені хочеться відразу відповісти Фердінан-дові. Можна тобі продиктувати листа? Тоді посадови мене на друкарську машинку.
Роза Марципан, яка тепер часто навідувалася до їхнього номера в готелі й допомагала Йокусові в його кореспонденції, сказала:
— О'кей, голубе!
Вона вставила чистий аркуш у друкарську машинку, посадовила на її каретку Чоловічка й запевнила:
— Я — сама увага!
Максик узявся диктувати їй вдячного листа Ферді-нандові Піхельштайнеру. Роза клацала на машинці, а Максик катався, аж поки тихо дзенькало. Тоді вона пересувала каретку разом із Чоловічком праворуч, і їзда тривала далі.
Він саме диктував: "Вдячний вам Максик Піхельштайнер, артист", коли до кімнати увійшов Йокус. Він вів переговори внизу, в готельному холі, з адвокатом власника фабрики дитячих іграшок і тепер оголосив:
— Кінець роботі, любі друзі! Зараз принесуть каву і яблучний пиріг!
Роза хотіла вже вийняти папір із машинки, та Максик збуджено вигукнув:
— Будь ласка, ще ні! Я забув найважливіше!
І він продиктував кілька рядків, які не мали ніякого стосунку до почесного членства Гімнастичної спілки:
"Усі Піхельштайнери дуже невеличкі на зріст, то, може, в Піхельштайні є дівчинка мого віку і така ж завбільшки. Якщо вона існує, то я буду надзвичайно щасливий. Йокус, мій найкращий друг, безперечно, не матиме нічого проти, коли вона мене відвідає і затримається в нас якнайдовше".
— Звичайно, їй слід приїхати сюди з батьками,— сказав Йокус.
І Максик продиктував:
"Звичайно, їй слід приїхати сюди з батьками. Ми відразу ж вишлемо гроші на дорогу. Та якщо в Піхельштайні немає такої маленької дівчинки, а є хлопчик, то це теж добре. Правда, дівчинка була б мені миліша, бо я й сам хлопець. Чого мені часом бракує, то це друга завбільшки з мене..."
Чоловічок диктував ці слова, катаючись туди й назад на каретці друкарської машинки, але голову він схилив.
Роза Марципан і Йокус обмінялися значущими поглядами.
— Знаєш що? — сказала Роза Максикові.— Останні рядки з усякими там звичайними викрутасами: "бувай", "бажаю" тощо — мені диктувати не треба, я й сама їх вигадаю.
Максик кивнув головою і пробурмотів: