— Далі описано одне із засідань сесії ВУЦВКу12. "...Надзвичайний ентузіазм у залі викликав виступ директора скляних заводів товариша Свира (це, товариші, враження кореспондента). Він, соромливо обсмикуючи чорненький френч, розгублено зійшов на трибуну і плутаючись почав говорити про значення хімічної промисловості в нашому господарстві.
Депутати, стомлені десятком попередніх промов, хоч і намагалися бути уважними, але розпарене повітря вимагало надмірних зусиль, і в залі почав прохоплюватися говорок, від чого доповідач ще більше губився. Нарешті він закінчив, так би мовити, вступ і перейшов до викладу конкретних фактів. Голос його задзвенів уже твердіше і переконливіше.
— Тиждень тому, товариші депутати,— сказав тов. Свир,— в день Жовтневої річниці, ми урочисто відсвяткували пуск механізованих скляних заводів. Товариші, наші мрії обернулися в дійсність. Ми вже твердо стали на шлях індустріалізації. Хто ще вчора міг без зухвальства подумати, що на місці облуплених, беззубих, розвернутих гут сьогодні будуть красуватися залізобетонні заводи, найкращі в скляній промисловості на всю Європу! Ми можемо тішитися цими заводами не тільки тому, що вони найкращі на всю Європу, але й тому, що їх спроектували й збудували наші радянські інженери, наші донецькі хіміки, наші українські робітники.
Говорок у залі ущух. Депутати поволі почали вище підводити голови і уважніше вслухатися в його слова.
А він говорив далі:
— Коли старі гути були справжнім пеклом, де все робилося людськими ногами, руками, легенями, навіть зубами, що виганяло з робітників річки поту, то тепер, товариші, механізовані заводи сміливо можна назвати палацами праці! Зараз усе це робить система машин, а людині зосталось тільки ними керувати. Робітник тепер не раб виробництва, а його володар!
Товариші! Ми не тільки спорудили завод, але вже й не потребуємо довозу закордонної пляшки — її вже витиснула ось наша, радянська! І цих пляшок ми тепер будемо давати на рік сімдесят мільйонів. Точнісінько!
— Ого! — прохопилось у когось із депутатів. Зал засміявся.
Товариш Свир обвів здивованими очима депутатів, йому здалося, що його словам не ймуть віри, бо, справді, цифра була нечувана. Він пересмикнув плечима:
— Я, товариші депутати, не брешу! Ми теж спочатку не вірили, а потім повірили, бо факт! Так я вам ще більше скажу — наша радянська пляшка тепер краща за довізну. І цьому не вірите? Так дивіться!
Товариш Свир несподівано вихопив із кишені штанів пляшку і гордо, як булаву, підніс над головою. Пляшка була звичайна — стовбовата, з рівною шийкою і справді гладенька, без жодного прищика, без помітних швів і задирок. В її блискучих боках, як у зеленій воді, відбивалися триярусні люстри, вигнуті дугами вікна з тонкими рамами, стрункі колони стилю ампір 13, червоні знамена і розмальовані узорами стіни, великі портрети у золочених рамах і голови депутатів — весь зал. Було враження, що доповідач на доказ зараз брязне пляшкою об паркет, але він продовжував дивитися на неї закоханими очима...
Тиша тривала не більше одної хвилини, потім зал стрепенувся, сотні рук вихопилися над кріслами..."
Редактор Круг підняв аркуш, перевернув його і, ляпнувши долонею, сказав:
— І... на цьому повість кінчається. Тепер їдемо одкривати нову залізницю.
Художник ніяково підвівся, переламав між пальцями сірник і проговорив, дивлячись у вікно на вивіску з великих літер ВРНГ:
— Крли ви гадаєте повернутися назад?
— Сьогодні ж, і не пізніше восьмої години,—відповів редактор, надіваючи кепі.
Художник переступив з ноги на ногу й розгублено сказав:
— Тоді дозвольте й мені,—і, поклавши червоний квиток до кишені, попереду нас пішов до машини.
Харків, .1927
1 В Р Н Г — Вища рада народного господарства — організована на Україні 1922 р. для управління4 промисловістю республіки; у 1932 р. була перетворена на наркомат легкої промисловості.
2 Мене просто дивує, як ви й досі не можете зрозуміти, що ви своїм формалізмом, своєю школою тягнете революційне мистецтво назад.— В цих словах, як і в наступній розмові критика, редактора Круга і художника Самсона, автор у художній формі відобразив ту атмосферу суперечок і дискусій, що панувала в мистецьких колах у другій половині 20-х років навколо питання про роль мистецтва і ставлення митців до радянської дійсності.
3 Колчак Олександр Васильович (1874—1920) — адмірал царського флоту, один з керівників російської контрреволюції. У листопаді
1918 р. очолив об'єднані білогвардійські сили Сибіру і на Далекому
Сході, де встановив військову диктатуру. Після розгрому колчаківщини
його було розстріляно за вироком Іркутського ревкому.
4 Юденич Микола Миколайович (1862—1933)—глава контрреволюції на Північному Заході Росії під час громадянської війни 1918— 1920 рр. Восени 1918 р. емігрував у Фінляндію, потім в Естонію, де в липні 1919 р. очолив білогвардійську Північно-Західну армію, що наступала на Петроград, і увійшов до складу створеного при сприянні Великобританії контрреволюційного Північно-Західного "уряду". Після провалу походу білогвардійців на Петроград (жовтень — листопад
1919 р.) залишки розбитої армії Юденича відступили в Естонію. 1920 р.
емігрував до Великобританії.
* Врангель Петро Миколайович (1878—1928) — барон, генерал-лейтенант, керівник контрреволюції на Півдні Росії під час громадянської війни. В грудні 1919—січні 1920 р.—командуючий білогвардійською Добрармією. Після краху врангелівщини втік за кордон, де вів активну антирадянську діяльність.
6 ...н абили й білополяка м.— Йдеться про розгром білополь-ських інтервентів на Україні в 1920 р.
7 Махновці^ учасники контрреволюційних анархістсько-куркульських банд на Україні в 1918—1921 рр., очолюваних Нестором Івановичем Махном (1889—1934), який після розгрому махновщини втік за кордон, де продовжував антирадянську діяльність.
8Бельгійцям і без машин ти гроші заробля в.— йдеться про бельгійських капіталістів, які в Донбасі і Кривбасі володіли багатьма шахтами і промисловими підприємствами.
'Чемберлен Невілл (1869—1940) — англійський державний діяч, консерватор. В 1924—1929 рр.—міністр закордонних справ, У 1937—