Повість минулих літ

Сторінка 78 з 79

Літописець Нестор

18 Второзакония XXXII, 8.

19 В Іп. і Хл. хибно "ради".

20 Діяння апостолів XII, 13 — 15.

21 Єванг. від Матфія XVIII, 10.

22 В Іп. і Хл. хибно "Измуреньсть",

23 Апокаліпсис II, 8, 9.

24 Поел. Павла євреям І, 14,

23 Даниїл X, 1 — 21; у цьому тлумаченні Іпполита виклад матеріалу подано не в біблійній послідовності; частини тексту в Біблії нема.

26 Вихід XXXIII, 2, 3.

1112

' Невідома на ім'я дочка Мстислава Володимировича була третьою жоною Ярослава (Ярославця; за актовими печатями, його хрестильне ім'я' — Іван) Святополковича; першою (за угорськими джерелами) була невідома на ім'я дочка угорського короля Ласло І Святого; другою (за польськими документами) — невідома на ім'я дочка польського князя Владислава І Германа. Третю жону Ярослав вигнав у 1118 p., і про це, хоч невиразно, далі говориться в Іп. (див. прим. 1 до 1118 p.).

2 Шлюб цей не був щасливим. Коломан (Кальман), тридцятивосьмилітній удівець, один із найосвіченіших монархів свого часу, горбатий, косоокий, патлатий, кульгавий, заїка, що страждав від болю голови, звинуватив свою другу жону Єфимію в невірності і через кілька місяців після шлюбу відіслав її до батька Володимира Мономаха, і в Києві вона народила сина Бориса, Цей Борис пізніше вів затяту боротьбу за угорський престол, одружившись, як доводять, із родичкою візантійського імператора Іоанна II Комнина і його жони Піроски-Ірини, дочки угорського короля Ласло І Святого. Загинув Борис 1154 p. в одній із битв од стріли якогось із власних половців, котрих він очолював.

3 Ім'я — з Любецького синодика.

4 Мабуть, не 25, а 20, бо інакше Іоанн не міг би бути присутнім на перенесенні мощей Феодосія Печерського 14 серпня 1091 p.

5 В Іп. і Хл. "неділь масленоh в четвергъ", але в 1113 р. на 9 лютого припадав недільний день М'ясниць.

1113

' Затемнення сонця літописець датує не лише за юліанським календарем, але й за календарем місячним; в Іп. помилково додано "к" (20) після "в" (9).

2 Про це знамення-міраж говорилося під 1065 p.

3 У Татіщева Святополк Ізяславич має таку характеристику: ("Сей великий князь на зріст був високий, сухий, волосся рудувате і пряме, борода довга, зір гострий. Був читальником книг і вельми пам'ятливим, і те, що було за багато літ, міг розказати, як написане. Через недуги ж мало їв; і досить рідко, та й то через принуку інших, упивався. До війни охочим не був і хоча на кого скоро гнівався, але скоро [це] й забував. При цьому був вельми сріблолюбним і скупим, задля чого жидам багато вольностей супроти християн дав і через що багато християн торгу і ремесел було позбавлено. Наложницю свою взяв за жону, і так її любив, що без сліз на малий час розлучитися не міг, і, багато її слухаючись, від князів терпів ганьбу, а часто й шкоду зі співчуттям. І коли б Володимир його не охороняв, то Святославичі давно б позбавили його Києва").

4 За даними акафіста св. Варварі, третя (рахуючи нешлюбну) жона Святополка мала ім'я Варвара і була вона дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина; в синодику Михайлівського Золотоверхого монастиря, де Варвару було поховано, вона названа Іриною; це, можна думати, її друге ім'я, котре вона дістала на Русі, вийшовши заміж. Вона ж привезла до Києва з Константинополя мощі св. Варвари, які також перебували в Михайлівському монастирі, — для християнізованої Русі це був факт високого престижу.

5 Тобто на жону брата, удову Святополка Ізяславича, цю саму Варвару.

6 За Татіщевим, Володимир Мономах посадив у Смоленську разом з Вячеславом ще іншого сина (Гліба), невідомого з інших джерел, якого в 1118 p. перевів до Переяславля.

7 Дочку Володаря Ростиславича; за генеалогічними дослідженнями, жоною Володаря була невідома на ім'я дочка якогось поморського князя.

8 Це речення повинно б стояти на початку 1114 p. після відомостей про смерть Святослава Володимировича у Переяславлі.

9 Після цього в Іп. незаповнені три з половиною стовпці (с. 205 — 206);далі текст переписано третьою рукою.

1114

' У Лавр. "марта вь 17".

2 Поселення Ладога існувало вже у VIII ст., і в Х — XI ст. серед культурних шарів двохсотлітньої давності ладожани знаходили скляні намистини. Автор, що говорить про себе "я", — це третій літописець, невідомий на ім'я.

3 Ідеться про руський компілятивний "Хронограф за великим викладом", оснований на "Хроніках" Амартола та Іоанна Малали.

4 В Іп. хибно "право".

5 Текст узято з "Хроніки" Амартола через згаданий "Хронограф".

6 Наведений уривок — це кінець першої книги "Хроніки" Малали зі вставкою з четвертої книги, починаючи від слів "за що прозвали його" до "піч огненну"; античних богів Малала виводить у ролях земних правителів-царів; текст Малали доповнено руськими відомостями, при цьому в староруському оригіналі деякі назви перекручено (Гермес — Еремия, Гефест — Феост).

7 Тут в Іп. прогалина, для вставки числа.

8 Геліос (бог сонця), за грецькою міфологією, був сином титана Гіперіона і титаніди Тейї, а не бога вогню Гефеста (Сварога).

9 Наведений текст (від слів "А після цього...") — початок другої книги "Хроніки" Малали.

10 Псалом CXXXIV, 6, 7.

" Тобто попереду, де йшлося про землі за Угрою і Самоїддю.

1115

' В Іп. і Хл. хибно "с попомъ".

2 В Іп. "орници"; у Лавр. "орничh"; очевидно, слово походить від грецького opva — кайма, облямівка. Перед цим у Лавр. ще стоїть "фофудью" (див. прим. 22 до 912 р.), але нема слова 2.V 1115 "рhжючи": біль, біла вивірка — горностай (див. прим. 1 до 859 p.).

3 В Іп. "комару", у Хл. "в комору", — тут, очевидно, ідеться про напівкруглі закомари, заглибини-ніші в стінах.

4 У Лавр., очевидно, хибно, "въ 8 день", в Акад. "въ 18". Першою жоною Олега Святославича-"Гориславича" (за даними Любецького синодика і актових печатей, його хрестильне ім'я — Михайло) була, за цими ж даними, візантійська патриціанка Теофанія (Феофано) Музалон (Музалониса; див. ще прим. З до 1079 p.); другою — дочка половецького хана Осулука, — у літопису під 1146 p. хани Тюнрак і Камос Осулуковичі названі вуями (дядьками по матері) Олегового сина Святослава.

1116

1 В Іп. і Хл. хибно "къ Смоленьску"; у Лавр. "к Мhньску"; тут подано також дату виступу Володимира з Києва — 28 січня 1116 p.