Вл. Гаков
Повернення космічного робінзону
Історія перекладів зарубіжної наукової фантастики у нас в країні [в колишньому СРСР — Перекл.] сама по собі фантастична донезмоги і, право, коштує будь-якого з вже перекладених "зубодробильних" бойовиків! Хто й коли напише її — цю парадоксальну, таку, що принципово не осягається, розумом і абсолютно не передбачувану хроніку, такої, що створювалася десятиріччями системи "помилкового зору", за допомогою якої російські [і українські — Перекл.] любителі фантастики дивилися на літературу малознайомого Задзеркалля?
Ну, скажімо, масову появу (у пріснопам'ятну епоху двох "великих Д" —
Держголовліту та Держкомвидату) багатьох дутих авторитетів, що в себе на батьківщині добре якщо входили до третіх-четвертих десятків (у нас же директивно обряджених в тоги "недоторканих" корифеїв), і, навпаки, змову мовчання навколо авторів інших, легко пояснити. Ідеологія, цензура, а частіше — звичайні перестраховка, смаківщина та неуцтво, які прикривалися "ідеологією", наявність або відсутність у конкретних зарубіжних письменників тутешніх впливових штовхачів і пробивних перекладачів... Та звичайний видавничий дур, нарешті!
Але й в часи порівняно недавні, ознаменовані зануренням шостої частини суходолу в одне "велике Г" (Гроші), теж відбувалися речі дивні й важкозрозумілі. Книжковий ринок неодноразово зненацька виявлявся затоварений перевиданнями одних і тих самих, причому явно "не обов'язкових", авторів та творів — та в таких кількостях, що й найфанатичнішому їхньому поклоннику загрожувала очевидна
небезпека переїдання й гарантованого нетравлення шлунку! При тому, що на згадку
негайно приходять десятки ж "обов'язкових" і по сю пору не перекладених...
До речі, не треба думати, що за часів "темного царства" ідеологічної цензури не траплялися різного роду парадоксальні й не передбачувані проколи. Не такою вже всесильною та безпомилковою вона на перевірку виявилася!
Взяти, наприклад, ту ж саму "космічну оперу". Так і хочеться додати — горезвісну...
Хто тільки в 1960-і роки не відзначився в ритуальному витиранні ніг об злощасний жанр, твори якого — хоч б у порядку інформування вітчизняного читача
про пануючі у них літературні вподобання — наші видавці перекладати не поспішали! Визнаних "оперних" солістів — Едварда "Дока" Сміта, Джека Вільямсона та Едмонда Гамільтона — друкувати більш-менш регулярно почали тільки в 1990-х (хоча "Зоряних королів" останнього в "самвидаві" читали), а окремі, строго дозовані, нібито "позитивні зразки" розкритикованого жанру — наприклад, ті ж самі "Саргасси в космосі" мало кому в ту пору відомої Андре Нортон! — певним чином ще більше заплутували дійсну картину.
І проте принаймні один твір справжньої, зразкової "космічної опери" побачив світ аж в 1965 році — накладом, неймовірним навіть в ті роки: мало не півмільйона примірників! Отже, все ж таки певне уявлення про жанр мали, чого не скажеш про масового любителя фантастики.
Тоді багато радянських видавництв пробували свої сили в новому й у всіх відношеннях привабливому жанрі. Книжкою, про яку йде мова, вирішило ризикнути, на території в ту пору ще не обжитої terra phantasia, новостворене на базі Географвидату видавництво "Мисль", що випустило роман зовсім вже нікому не відомого французького автора — Френсіса Карсака. Роман називався "Робінзони Космосу", і в 60-і роки, коли наукову фантастику не купували, а діставали — і з чималим трудом, — книжку з червоними стилізованими кентаврами на обкладинці можна було побачити на будь-якому розвалі.
Ніхто, втім, "оперних" рецидивів в творі співвітчизника й продовжувача справи великого Жуля Верна тоді не розгледів. Шукалися паралелі (вони очевидні) з романом французького класика "Гектор Сервадак": і в романі Карсака описано, як в результаті космічного катаклізму шматок земної поверхні з людьми, що знаходилися там, "відколовся", залетів далеко-далеко і був "прихоплений" якоюсь планетою, населеною розумними "кентаврами"; критики особливо упирали в своїх статтях та рецензіях на "факт" мирного співіснування землян з аборигенами...
І пізніше, коли російською мовою з'явилися інші книги Карсака — "Прибульці нізвідки", "Втеча Землі" та "Леви Ельдорадо", — про автора в пресі мовилося в основному тільки гарно. Особливо відзначали його гуманізм, соціальний оптимізм, миролюбність і навіть... "інтернаціоналізм" (розсуваючи значення цього терміну до галактичних масштабів), а також уміння будувати захоплюючий сюжет — гідне продовження романтичних та пізнавальних традицій великого співвітчизника-класика і т.п., — словом все, як годиться.
Більш того, світлий приклад француза Карсака начебто відтіняв собою ту, на думку тих, що писали про нього, безпардонну, антигуманну, наскрізь занепадницьку, пронизану насильством та ксенофобією, "космічну оперу" — авторів, природно, поголовно заокеанських, — якій, отже, малувато ще й дісталося!
Тут щонайменше дві істотні натяжки. Перша — не варто було відокремлювати творчість Карсака від "космічної опери". І друга — не треба було і її, "оперу"
бідолашну, поливати по ходу й без розбору.
Те, що до неї зі спокійною совістю можна віднести і творчість Френсіса Карсака сумнівів не викликає. Його сюжети, підходи й розмах нічим принципово не відрізнялися від творчої манери, скажімо, тепер уже добре відомого і у нас визнаного короля жанру — Едмонда Гамільтона. І в того неупереджений об'єктивний погляд завжди відшукає дещицю хоча й специфічно американського, але гуманізму. І Добро у Гамільтона зазвичай перемагає Зло; і оптимізм гарантований — у сенсі непорушного для автора-американця правила: будь-які морок та кровопролиття
завершувати happy end'oм. Щоправда, в епопеях Гамільтона та інших авторів "космічної опери" мир серед зірок запановує обов'язково після зоряних же воєн — в результаті перемоги над якими-небудь агресивними "негуманоїдами". І ні-ні, та й нагадає про себе відома ідея щодо "тягаря цивілізованого землянина", який нібито несе відсталому зоряному народу культуру та дари цивілізації, — очевидна трансформація кіплінговського "тягаря білої людини"...