"Буде дикий шальварок. Неодмінно. Співачка законтрактована Хейнішем, танцюристок на всіх не стане. Залицяльники пересваряться. Без бійки вечірка не минеться… Це точно!"
Чиясь рука лягла на його плече. Шеєр озирнувся. Це був Віллі Майєр, дивно блідий — чи від надміру випитого, чи від стримуваного внутрішнього шаленства — аж всі веснянки виразно стемніли на його обличчі. А втім, на підпилого унтерштурмфюрер не скидався.
— Ходімо, пане гауптман, — запросив він тихо. — Я проведу до вашого місця.
— Мені необхідно засвідчити своє шанування панові оберштурмбанфюрерові.
— Чи варто йому зараз заважати? — Майєр скинув погляд на Хейніша, що схопився з-за столу, зігнувся навпіл і хтиво вп'явся губами в апетитну, оголену руку співачки. — Хіба не бачите, пан Хейніш дуже зайнятий — закусує щойно спожиту пісеньку.
— А ви дотепна людина, Віллі!
— Прикрий недолік, з яким маю клопоти…
— Чому?
— Дотепи далеко не всі розуміють, хоч кожен вважає себе неперевершеним жартівником.
— А ви якої думки про себе?
— Кепської.
— Чого б це? Жарт — це весела, товариська вдача.
— Авжеж, здебільшого так, якщо жарт не породжено сумним підґрунтям.
— Звідки цей мінор, Віллі?
— Просто кепський настрій… Я подбав про окремий столик для вас обох і навіть про квіти… Фрейлейн Бергер чекає вас, гер гауптман.
— О, Віллі! — розгублено мовив Шеєр, вражений цим несподіваним — і лірично-сумним визнанням — дбайливим і лагідно-уважним. — Я навіть гадки не мав…
— Не треба, Адольфе, — зупинив його справді зараз недоречну мову Майєр. — Усе гаразд! Я навіть радію, що фрейлейн невдовзі покине це небезпечне пекло. У Берліні їй буде краще… Сподіваюся, у вас серйозні наміри?
— Якнайсерйозніші! Заприсягаюся усім світом, — гаряче і щиро запевнив Шеєр.
— Ось і ваш столик.
— Радий вітати вас, фрейлейн Крістіно! Ці чудові троянди вам дуже до лиця.
— Усе турботи пана Майєра, пане Шеєр. Не знаю навіть, чим віддячити нашому милому Віллі — він так піклувався про нас. — Крістіна теж задумано позирала на врочисто мовчазного унтерштурмфюрера і тихо додала: — Від самого початку…
— Лише особисто про вас, — руба уточнив Віллі. — Я не полюбляю перебільшень… Ви дозволите перехилити з вами чарочку?
— О, Віллі, невже після червоних троянд — квітів приязні — ви покинете нас?
— Я рішуче підтримую фрейлейн! — сказав Шеєр, наливаючи у високі бокали шампанське. — Прошу вас, Віллі, будьте нашим гостем хоч би й у цьому гармидері!
Віллі посміхнувся і підняв келих:
— Коли так — буду! — Він висушив келих одним ковтком. — Але для цього я спочатку змушений покинути вас на кілька хвилин. Хоча б для того, аби доповісти про вас панові Хейнішу…
— Віллі, ми нетерпляче вас чекаємо! — сказав Шеєр і цього разу не грав.
Він сів поряд з Крістіною, підняв келих, ніжно зазирнув в її блакитні очі.
— Я так рідко бачу тебе, Крістіно! Усе турботи й неспокій… А оце — арешт Михальського…
— Для мене той арешт — цілковита несподіванка. Я нічого не знала про нього, — мовила Крістіна і гірко додала: — Як усі німці… Уявляєш, Адольфе, як усі німці…
— Заспокойтеся, фрейлейн, — примусив себе всміхатися Шеєр. — Я радію, що зі східної фольксдойче ви з успіхом і швидко перероджуєтеся в типову рейхсдойче. — Він повів поглядом по залу, роздивляючись усіх, хто сидів за столиками, зупинився на центральному — Хейніша. — Приятелі шефа — хто вони?
Крістіна відповіла, не зводячи з нього очей, потягуючи маленькими ковточками іскристе, янтарне шампанське:
— Ну, майора Штюбе ти знаєш… Ліворуч від шефа — керівник абверкоманди[57] Арнольд, прибув із Ставрополя… Праворуч, так би мовити, місцеві — політичний керівник абвергрупи-203 "Бергман" обер-лейтенант Теодор Оберлендер, твій "колега" по історії… За ним рядком — двоє оберштурмбанфюрерів СС Клебер і Летж, керівники зондеркоманди 12-А…
— Що за одна?
— Копія, створена за образом та подобою зондеркоманди 10-А. Між ними відбувся розподіл: десята винищує радянських людей в Краснодарському краї, Адигеї і Чечено-Інгушетії, дванадцята — на решті окупованої території Північного Кавказу. Штаб міститься в П'ятигорську, філіал — у Ставрополі, оперативні загони — в Кисловодську і Сальську. Хейніш на них ледве не молиться…
— Склад?
— Близько тисячі чоловік, що розподілені на штабних працівників, тюремників та дві оперативні ейнзацкоманди[58], при кожній — загін з душогубками. Триста п'ятдесят службовців СС, сто п'ятдесят шоферів і механіків, сто співробітників гестапо, близько сотні — допоміжна поліція, сто п'ятдесят — поліція "порядку", сорок п'ять — карний розшук, тридцять — служба безпеки. Уся душогубна "праця" випливає ще з наказу покійного Гейдріха: "Найближчою метою всієї оперативної роботи є політичне, тобто поліційне, умиротворення місцевих, що тільки-но окуповані. Кінцевою метою є економічне умиротворення". Вбивають, Адольфе, і грабують… Я вже напам'ять завчила цей наказ, бо вони весь час про нього торочать, а потім — вбивають і грабують…
— Майєр — теж?
— Не брав участі в жодній каральній акції.
— Він справді цікава людина… Чого ж він хоче конкретно?
— Здається, щосили прагне витягти мене з есесівського багна…
Про вовка помовка, а він і тут: до столика повернувся Віллі Майєр. Але не один. З ним були Штюбе, Кеслер і ще якийсь товстуватий, невеликий на зріст, з малиновим, як дзвін, обличчям, майор.
— Вибачте, фрейлейн, — звернувся до Крістіни Майєр, — ваша краса небезпечна, як вогонь, на погибель до якого злітаються метелики. Але нічого: служба безпеки в моїй особі збереже крильця наших друзів неушкодженими. Наш любий черевань Кеслер задовольниться наїдками і найпримітивнішим шнапсом — шампанське не пасує до його улюблених сосисок з тушкованою капустою. Наш друг майор Штюбе вишукано млітиме, розчулений власними компліментами. А наш міднолиций ас з Люфтваффе майор Густав Готтфрід з усього цього щиро реготатиме і питиме все, що трапить під руку. Навіть з вашого келиха, фрейлейн.
Густав Готтфрід дійсно зареготав, з подивом дивлячись на бокал, що ніби з нічого виник у нього в руці.
— О, це справді ваш бокал, чарівна фрейлейн? — захлинався від радісного сміху він. — Ні, я таки викінчений нечема! А може, речі живуть власним життям, а надто — келихи, які самі — буквально самі! — стрибають мені до рук? Що ви скажете на це, фрейлейн?