Адольф щиро розсміявся:
— Суто фрейдівська, Крістіно! Виходить, це про тебе мені Хейніш казав: "Чудова квартира з чудовою господаркою вам забезпечені". І навіть цинічно освідчився, що квартиру а чарівною хазяйкою спеціально для мене зберіг. Мовляв, на тебе тут уся чоловіча стать ласа. Тепер стає зрозумілою уся його награна шляхетність.
— Дивно…
— Що саме?
— Що Хейніш про мене для тебе дбав… На нього це не схоже.
— Ти просто не знаєш суттєвого, Крістіно: Хейніш приятелював з батьком твого покірного лицаря… А з Майєром будь максимально обережною. Можлива витончена провокація. У розвідці таке трапляється… Однак придивляйся: раптом — він справді…
— Зневірився?
— Хто зна… Проте доповімо в Центр. Нові відомості маєш?
— Навіть занотувала.
— Небезпечно.
— Багато, боялася забути…
— Мусиш запам'ятовувати. Розумієш? Мусиш! Треба думати про наслідки своїх дій. Передбачення в нашій роботі — це головне. Не передбачив що-небудь — і потім воно може повернутися провалом.
Він подумав про собаку Крістіни, яка впізнала його, коли побачила у коридорі.
— Та уявляєш собі, чим могло закінчитися це для мене з твоїм Вітерцем, якщо при цьому був би хтось з СД або абверу?.. Я повинен був передбачати це!.. Повинен!.. Роби висновок… Прошу тебе — будь обережна. Де ховаєш?
— У погребі.
— Ясно. Тож ходімо туди. І про справи — досить!
У погребі, щільно обшитому сосновими дошками, було сухо і тьмяно. Шеєр посвічував кишеньковим ліхтариком.
— Отут, пане гауптман, — знову зацвірінькала провінційною німкенею Крістіна, бо вони вже не могли спостерігати за вартовим, — чудові огірочки, маленькі і смачні, як мої пальчики. Посвітіть, будь ласка! — вона занурила руку в діжку і виловила маленьку, міцно закорковану пляшечку з-під ліків, засипану для ваги сухим піском. — Ось тут вони, пане гауптман! Ну, як?
— Ви чудова господиня, фрейлейн. — Він сховав пляшечку до кишені. — А що у цій звабливій скляній посудині?
— Місцеве виноградне вино. Найвищого гатунку.
— Невже справді гарне?
— Розкішне! От спробуєте — самі переконаєтеся… А ще… Ви полюбляєте мед?
— Особливо вранці, натщесерце…
— То беремо?
— Безумовно!
Згори на них впала тінь.
— Вам допомогти, пане гауптман?
— Геть! — не на жарт розлютився Шеєр. — Ти що собі дозволяєш, свиното? Марш на місце з очей моїх!
Вартовий злякано відсахнувся.
Шеєр вмить видряпався драбиною нагору. Вартовий поспішно віддалявся.
— Стій! — гаркнув Шеєр. — Ану, йди сюди!
Солдат чітко, мов на плацу, карбував крок.
— Стій! Як звати?
— Карлюдвіг Бьоме, гер гауптман.
— От що, Карлюдвіг Бьоме, якщо ще хоч раз сунеш куди не слід носа, то ритимеш своїм довгим носом окопи на фронті. Досить мені мовити хоч слівце штурмбанфюрерові Хейнішу…
— Я прагнув тільки допомогти вам, гер гауптман, і нічого іншого! — заблагав вояк.
— Затям собі, покидьок, у стосунках з жінками я нічиєї допомоги не потребую…
— Слухаюсь!
— І передай це своєму наступникові на посту…
— Слухаюсь!
— Твоє місце — біля хвіртки і більше ніде! Збагнув?
— Слухаюсь!
— Кругом! На пост — кроком руш! Раз, два, три!.. Фрейлейн Бергер, а як це отакі хвацькі вартові ще не порозтягали і не зжерли ці харчеві поклади?
— Бо тут живу, по-перше, я, а по-друге, до мене. навідуються панове офіцери з СД. Чого вартий хоча б унтершгурмбанфюрер Майєр, офіцер для доручень самого пана Хейніша!..
Вояк Бьоме прискорив крок.
— Фрейлейн, але ж ходімо нарешті до покоїв.
— Вибачте, пане Шеєр, якщо вечірка вийде надто провінційною. Я жила серед унтерменшів, а не в культурному Берліні, як ви…
— Ну що ви, фрейлейн! Ваша краса з найрафінованішого товариства зробить отару здичавілих троглодитів. У вас від природи щедро закладено вибухову, руйнівну силу. Геббельс нищить спорохнявілу культуру пістолетом, ви — красою… Як на мій погляд, ваша зброя набагато небезпечніша.
Вони поверталися до будинку, і Шеєр, несучи у кошику наїдки, зумисне продовжував:
— Зігмунд Фрейд звеличував цю зброю — Ерос і Танатос, життя і смерть — в одвічній борні. Зараз на всій земній кулі панує Танатос, і я, фрейлейн, усе більше схиляюся до логічної думки, що сутність жорстокого від природи Агресора, тобто чоловіка-винищувача, може пом'якшити лише лібідо жіночого Ероса. Таке містичне призначення Жінки в історії людського самовинищення.
— Боже мій, ви геніальний вчений, пане гауптман! — захоплено цвірінькала підкорена фрейлейн. — Я вже навіть боюся за себе…
— Не хвилюйтеся, фрейлейн, ви поза усякою конкуренцією. Навіть на всесвітньому конкурсі найчарівніших жриць вас би обрали богинею.
Інтимна вечірка удвох, яку, власне, благословив сам штурмбанфюрер Хейніш, вийшла на славу. Ніхто не заважав, навпаки — вартівник увесь час стовбичив на чатах, оберігаючи абсолютний спокій гера історика. Єфрейтор Лютке мав наказ обладнати у комірчині фотолабораторію, і то — на ранок. З комірчини слід було винести все зайве, вичистити й вимити, розташувати раціонально і зручно необхідну апаратуру.
Стіл виглядав гарно. Дерев'яний національний посуд, саморобний майстерно оздоблений орнаментом, дерев'яні ложки і виделки, з широкими, пласкими ручками, теж зі смаком різьбленими колоритними візерунками, створювали якийсь затишний, хатній антураж. Горіли свічки, сповнюючи кімнату тихим, живим світлом і духмяними восковими пахощами, неголосно лунала музика з невеличкого "Телефункена", видобутого з ошатної валізи гауптмана. У келихах прозоро гепліло вино.
— Це не Берлін, мила фрейлейн, — просторікував Адольф Шеєр, — це куточок раю…
За дим столом, у гойдливому світлі, під тиху музику і хвацьку мову, він зосереджено працював — зашифровував у стовпчики чисел зібрані Крістіною відомості: "Квадрат 17–23, селище, південніше п'ять, фальшивий аеродром. Квадрат… головний склад боєприпасів. Бензозапасів… Цистерни з нафтою… Майстерня по ремонту танків… Квадрат… 12 дотів. Найголовніше: квадрат… почато спорудження пускових майданів для керованих реактивних снарядів "Фау-1" і "Фау-2". Всі підступи міновані. Знищення можливе тільки з повітря. На місце будівництва прибула перша зенітна батарея…"
— Чому засумували, фрейлейн?
— Розмріялася, пане гауптман…
— Про що?
— Не про що, а про кого…