Маргариті виповнилося дев'ятнадцять років, коли батько передав їй управління домом, її авторитет шанобливо визнавали і сестра, і брати, яким у останні хвилини свого життя пані Клаас наказала коритися старшій сестрі. Жалоба відтінювала свіжість її білої шкіри, а смуток тільки увиразнював її лагідність і терплячість. Уже з перших днів вона дала чимало доказів тієї жіночої твердості духу, незмінної душевної ясності, які, либонь, притаманні ангелам, покликаним приносити мир у стражденні серця, торкаючись їх зеленою пальмовою віттю. Та якщо уже в юності, усвідомивши свій обов'язок, вона звикла приховувати свої гіркі думки, вони від того ставали ще пекучішими; зовнішній спокій суперечив глибині її почуттів; їй судилося рано спізнати грізні спалахи гніву, стримувати які серце іноді не спроможне; через батька їй доводилося вічно страждати від зіткнень між своєю великодушністю, притаманною юності, і владними вимогами необхідності. Розрахунки по господарству, якими вона мусила зайнятися вже на другий день по смерті матері, поставили її віч-на-віч із житейськими справами в ту пору, коли молоді дівчата думають лише про розваги. Жахлива школа страждань неминуча для всіх ангельських душ!
Немає наполегливішої пристрасті, аніж пристрасть, розпалювана жадібністю до грошей та марнославством, і П'єркен не став зволікати, а негайно заходився шукати сприятливої нагоди, щоб заманити спадкоємицю у свої сіті. Минуло лише кілька днів жалоби, а він уже знайшов привід переговорити з Маргаритою і розпочав свої маневри так спритно, що інша дівчина могла б і попастися йому на гачок; але кохання заронило в душу Маргарити дар ясновидіння і не дозволило їй повірити зовнішнім проявам фальшивих почуттів, які здавалися майже щирими, бо в даному випадку П'єркен виявив добрість і справді йому притаманну, добрість нотаря, котрий вважає, що піклування про гроші, — це і є любов. Опираючись на свою сумнівну спорідненість, на давню звичку Клаасів доручати йому всі справи і втаємничувати його в усі сімейні події, упевнений у дружньому та шанобливому до себе ставленні з боку батька, скориставшися з безтурботності вченого, який досі не замислювався про майбутнє своєї дочки, і не припускаючи, що Маргарита може почувати сердечну прихильність до когось іншого, він дав їй здогадатися про свої наміри, не ставши навіть приховувати, що ним керує не пристрасть, а міркування взаємної вигоди, найненависніше для юних душ. Та наївним виявився він, тоді як Маргарита тільки прикинулася наївною, і сталося так тому, що він сподівався мати справу з безпорадною дівчиною і не розумів, які переваги дає слабкість.
— Люба родичко,— сказав він Маргариті, прогулюючись із нею по алеях саду,— ви знаєте, яке в мене добре серце, і знаєте, наскільки я шаную почуття скорботи, яким ви живете в ці дні. Як на нотаря душа у мене надто вразлива, я живу серцем, а змушений постійно опікуватися чужими матеріальними інтересами, замість віддаватися ніжним почуттям і прагнути щастя в житті. Тому мені дуже прикро, що я змушений говорити з вами про справи, суперечні стану вашої душі,— але так треба. Я багато думав про вас за останні дні. Я дійшов висновку, що внаслідок фатального збігу обставин статку ваших братів і сестри та вашому власному загрожує небезпека. Хочете врятувати родину від цілковитого розорення?
— А що треба робити? — спитала вона, майже злякавшись його слів.
— Вийти заміж.
— Заміж я не вийду! — вигукнула вона.
— Вийдете,— відповів нотар,— коли тверезо обміркуєте, в якому критичному становищі ви перебуваєте.
— Яким чином моє одруження може врятувати...
— Оце вже серйозна розмова, родичко,— урвав її нотар.— Шлюб дає незалежність!
— А нащо мені незалежність? — спитала Маргарита.
— А для того, щоб ви могли вступити у володіння маєтністю, моя люба родичко,— сказав нотар з переможним виглядом.— В цьому випадку до вас перейде ваша четверта частина материнської спадщини. Щоб її виділити, потрібна ліквідація, а для ліквідації треба буде продати з аукціону ліс у Веньї. Коли це буде зроблено, усі спадкові цінності будуть переведені на гроші, й ваш батько як опікун муситиме помістити частку ваших братів і сестри так, що для хімії вона стане недосяжною.
— А що станеться в противному разі? — спитала Маргарита.
— А те, що ваш батько управлятиме всіма маєтками і, якщо його знову розбере охота робити золото, він зможе продати ліс у Веньї, й ви залишитеся голі, як Іоанн Хреститель. Сьогодні цей ліс коштує близько мільйона чотирьохсот тисяч франків; але завтра ваш батько вирубає його дощенту, і ваші триста арпанів не будуть варті й трьохсот тисяч. Чи ж не краще уникнути майже невідворотної небезпеки і вже тепер провести розподіл у зв'язку з вашим вступом у володіння? Таким чином ви врятуєте ліс від порубів, які ваш батько згодом може здійснити на шкоду вам. А нині, поки хімія спить, він не матиме іншого виходу, як перевести гроші, одержані внаслідок ліквідації, на цінні державні папери, і за сучасним обмінним курсом дітки матимуть не менше як п'ять тисяч річного прибутку на кожні півсотні тисяч франків. А що вилучати капітал, який належить неповнолітнім, заборонено, то у ваших братів і сестри до їхнього повноліття статок подвоїться. Бо інакше, самі розумієте... Ось так... До того ж ваш батько уже добре обчухрав статок вашої матері, і ми з'ясуємо нестачу, коли проведемо опис. Якщо він виявиться боржником, вам дадуть заставну на його маєтки, і ви що-небудь врятуєте.
— Пхе! — сказала Маргарита.— Це було б для батька тяжкою образою. Останні слова матері прозвучали зовсім недавно, щоб я могла їх забути. Мій батько нездатний пограбувати своїх дітей,— додала вона, і сльози горя заблищали в неї на очах.— Ви не знаєте, його, пане П'єркен.
— Але якщо ваш батько, люба родичко, знову візьметься за хімію, то...
— Ми будемо розорені, так?
— Розорені до цурки! Повірте, Маргарито,— провадив він, взявши її руку й притиснувши до свого серця,— я знехтував би свій обов'язок, якби не наполягав. Тільки ваші інтереси...
— Шановний пане П'єркен,— холодно відказала Маргарита, забираючи руку,— справжні інтереси родини вимагають, щоб заміж я не виходила. Так мені заповідала мати.