— Вітаю вас, П'єркен,— сказав Валтасар Клаас.
Знову ставши батьком та чоловіком, хімік узяв найменшого сина з колін дружини і став підкидати його на руках.
— Погляньте на оцього малюка! — сказав він нотареві. — Чи не виникає у вас бажання одружитися, коли ви дивитесь на таке чарівне створіння? Повірте, друже, сімейні радощі втішають у всіх злигоднях життя. Гопки-гоп! Гопки-гоп! — вигукнув він, високо підіймаючи Жана й опускаючи його додолу.— Гопки-гоп!
Хлоп'як радісно сміявся, то опиняючись під самою стелею, то падаючи майже до підлоги. Мати відвернулася, щоб приховати хвилювання, яке викликала в ній ця гра, здавалося б, така проста,— але для Хосефіни вона означала справжній домашній переворот.
— Подивимось, як ти дибуляєш ніжками,— сказав Валтасар і поставив сина на паркет, а сам відійшов і сів у крісло.
Малий підбіг до батька, приваблений блиском золотих ґудзиків, які прикрашали панталони над закотами чобіт.
— Мій малесенький! — сказав батько, обіймаючи сина.— Та ти справжній Клаас, ти ходиш прямо. А як твої успіхи, Габрієлю? — звернувся він до старшого сина, жартівливо смикнувши його за вухо.— Як ся має отець Морільйон? Сподіваюся, ти мужньо воюєш із перекладами на латину і навпаки? Вгризаєшся в математику?
Потім Валтасар підвівся і підійшов до П'єркена.
— Ви, мабуть, у якійсь справі до мене, друже? — сказав він з притаманною йому витонченою люб'язністю — і, взявши нотаря під руку, повів його в сад.— Хочете глянути на мої тюльпани?
Пані Клаас провела чоловіка поглядом і не могла стримати радості, бачачи, що він знову молодий, приязний, що він став самим собою. Вона підвелася, обняла дочку за стан і поцілувала її, сказавши:
— Люба Маргарито, кохана моя дитино, сьогодні я люблю тебе ще більше, ніж звичайно.
— Давно я вже не бачила, щоб тато був такий веселий,— мовила дівчина.
Мюлькіньє доповів, що обід подано. Пані Клаас, не бажаючи, щоб П'єркен запропонував їй руку, сама взяла Валтасарову руку, і всі попрямували до їдальні.
В цій кімнаті проступали на стелі оголені сволоки та бруси перекриття — правда, прикрашені розписами, які щороку чистили й промивали; на високих дубових мисниках можна було побачити найцікавіші екземпляри старовинного посуду, що передавалися в родині Клаасів у спадок. Стіни були оббиті фіолетовою шкірою, на якій були витиснені золотом сцени мисливських ловів. Над мисниками там і сям виблискували всіма барвами пера екзотичних птахів та рідкісні мушлі. Стільці збереглися ще від початку XVI сторіччя — квадратні, з крученими стовпцями та невеличкою спинкою, обтягнуті тканиною з торочками, стільці, настільки поширені в давнину, що Рафаель зобразив один з них на картині, яку назвав "Мадонна на стільці". Дерево почорніло, але позолочені цвяшки блищали, наче нові, і старанно підновлювана оббивка тішила зір чудовим червоним кольором. Старовинна Фландрія мовби оживала тут упереміш із новинками, колись завезеними з Іспанії. Пузаті карафи та пляшки на столі мали вельми статечний вигляд, якого надавала їм опукла форма — така поширена в давнину. Келихи були на високих ніжках — достоту такі зображено на старих картинах голландської та фламандської школи. Прикрашений кольровими фігурками у стилі Бернара де Паліссі, фаянсовий посуд був виготовлений на англійській фабриці Вігвуда. Масивні срібні прибори — грановані, з опуклим орнаментом, справжнє фамільне срібло, що складалося з предметів різних на вигляд, різної форми і карбування,— нагадували про те, що добробут Клаасів почався давно, а з плином часу їхнє багатство усе зростало. Серветки були з торочками, на іспанський зразок. Щодо столової білизни. то кожен би зрозумів — її бездоганна чистота була для Клаасів питанням честі. Всі ці столові прибори, це срібло призначалися для повсякденного користування. В передньому домі, де відбувалися звані обіди, обстава й посуд були куди розкішніші, а те, що вони призначалися лише для вжитку в святкові дні, надавало їм величі, яку втрачають предмети принижувані, так би мовити, в процесі вжитку буденного. В задньому домі усе носило відбиток патріархальної простоти. І ще одна приваблива деталь: вікна, що виходили в сад, ззовні були з усіх боків обплетені пагонами виноградної лози.
— Ви залишаєтеся вірні традиціям, пані,— сказав П'єркен, одержавши тарілку приправленого чебрецем супу, в який фламандські або голландські кухарки кладуть скачані з м'яса кульки та шматочки підсмаженого хліба.— Ось той самий суп, який мали звичай їсти в неділю наші батьки! Тільки у вашому домі та в домі мого дядька Дераке і подають досі цей традиційний нідерландський суп. О, пробачте, ще старий Саварон де Саварю з гордістю частує цим супом гостей у себе в Турне, але деінде добра давня Фландрія зникає. Тепер меблі виготовляють на античний взірець, повсюди тільки й бачиш, що списи, шоломи, щити та лікторські сокири. Кожен прагне перебудувати свій дім, продати старі меблі, переплавити фамільне срібло або обміняти його на севрську порцеляну, що не варта ні старовинної саксонської, ні китайської. Ну, а я в душі — справжній фламандець! Серце кров'ю обкипає, коли бачиш, як мідники скуповують за ціною деревини та металевого брухту наші чудові меблі, інкрустовані міддю й оловом. Мені здається, в суспільному побуті відбуваються круті зміни. Навіть мистецтво — і те здрібніло. Усі кудись поспішають, і тому все робиться похапцем і недбало. Під час моєї останньої поїздки до Парижа, мене водили подивитись на картини, виставлені в Луврі. Чесне слово, тільки на ширми й годяться оті полотна — позбавлені перспективи, позбавлені глибини. Художники ніби бояться покласти зайвий мазок. І вони ж таки, я чув, заперечують досягнення живописців нашої старої школи. Гай-гай!..
— Колись наші художники,— відповів Валтасар,— вивчали різні сполуки та тривкість фарб, піддаючи їх дії сонця й дощу. Але ви маєте слушність: матеріальні засоби мистецтва сьогодні розвиваються менше, ніж будь-коли.
Пані Клаас не дослухалася до розмови. Коли нотар сказав, що порцелянові сервізи нині у великій моді, в неї раптом виникла блискуча думка продати масивне столове срібло, яке дісталося їй у спадок після брата,— вона сподівалася, що грішми, виторгуваними в такий спосіб, пощастить сплатити тридцять тисяч франків чоловікового боргу.