Він і тримався. І буде триматися. Є відтепер чого. Друзів справді не вибирають: життя ними родить само. Якщо ти в ньому чого-небудь вартий. Може, й вартий?.. Попереду літо — побачимо... Аби тільки батькові ніхто не написав.
Богдан скосив око на бабу і відкинув це побоювання, помітивши, як чіпко стара слідкує за його ложкою. Перевіряє, видно, який з нього сьогодні робітник? Так це й без перевірок ясно. Він відсунув спорожнілу миску, облизав ложку і запитав:
— Більше ніц нема?
— Є! Молода бульба. Накидати?
— Аякже!
Іще захопленіше та ще й про молоду картоплю у цій хаті, подумалось, не скажеш. Баба це зрозуміла одразу, хоч не пішла, як помітив онук, з мискою до плити, а визирнула спочатку на подвір'я. Аби глянути, чи не сунеться дощ. І звідти почула:
— Як там, тітко, Бодьо? Вже встав?
Знайшов про що питати. Прекрасно! Без синців, звісно, було б іще краще, але куди від них дінешся? Правильно вважає батько: "Шануй те, що маєш! Навіть біду!" А тут хіба біда? Прикрість. Та й та вже забулася. Он як зрадів Міськовому голосу. А якби про те саме запитав іще хтось?..
Хто — Богдан не уточнював; у грудях і без цього замість одного коваля працювало вже кілька. Молодець все-таки у нього старий! Усі молодці! Що вдома, що тут. Сказати про це нікому з
них не скажеш — ніяково. Втім, хіба про таке говорять? Цим живуть. А кажуть зовсім інше. Богдан вийшов у сіни і якомога голосніше гукнув:
— Бабо, де ж ваша бульба?
На що десь аж з дороги долетіло:
— Почекай, сину, я зараз...
Онук знав те "зараз": поки Місько не скаже, хто з ними бився, баба не заспокоїться. Так ніби це має якесь значення. Хіба для розмовних вправ: он як губи попідпухали. Щоправда, не від кулаків. Зрештою, кого це обходить...
Богдан підійшов до вікна, і поки сінешні двері не рипнули і не впустили бабу, дивився на горіха, разом з яким починав тут рости. Цікаво, хто з них тепер старший?.. І скільки їм ще тягнутися до неба, де нікого, крім хмар, немає. І все ж деремося до нього з усіх сил. В ім'я чого? Певне, щоб помудрішати. І колись та пошкодувати за тим, що понад усе спішили вирости. Навіщо? Краще просто рости. Як він оці два дні. Трішки — уверх, трішки — углиб. Pauca, sed bona... 4 (4 Мало, зате добре (лат.).)