— Докінчимо завтра. Користуйтеся випадком і подякуйте мені.
Ніна злегка знизує плечима: нема за що дякувати.
— Ви, здається, невдоволені? Ах, так: він має зустріти вас тільки через півгодини. Бідненька справді, що ж вам тепер робити ці півгодини?
Ніна серйозно зиркає на Крука, акуратно, мовчки складає папери й прощається з паном директором.
— Може, йому можна потелефонувати, щоб він раніше вийшов? Будь ласка, ось телефон.
— Нічого, я потелефоную йому з поштового бюра, там зручніше.
— А! Тим краще.
Ніна шанобливо вклоняється панові директорові й виходить із кабінету. І ніжки так туго, твердо, впевнено ступають по м'якому килимі.
Крук обома руками задумливо кучерявить волосся на скронях. Чого ж вона немов розсердилася? А, може, так справді й є, що в неї тільки через півгодини побачення з ним? А чого ж тоді цей рум'янець і таке мовчання на його погляд?
Що воно за дівчина? Любить убрання, шовкові панчохи, авта, дорогоцінності. Танцювати готова на конкурс, без спочинку. Про всякі пікантні історії, хто чий коханець, хто чия утриманка, розповідає з легкістю та невимушеністю досвідченої куртизанки. Знає три європейські мови, літературу цих мов, у курсі останнього крику в малярстві, музиці, театрі й навіть теософії. А сама від погляду губиться й горить зовсім дитячими щоками.
А коли так горить, значить, що він для неї не якийсь собі директор і не злодій. "І може, там, дома якось по-своєму мріє про нього й малює його собі добрим, чесним, гідним її дівочих мрій?
Крукові стає сумно, затишно й зворушливо на душі. От, узяти б та ліквідувати банк, лишити собі тисяч сто, решту всю віддати на громадські справи й покінчити раз на все з цим "крадежем". Та купити собі клапоть землі з хатиною й оселитися на ній з якоюсь молодою жінкою. Ну, хоча б з Ніною, наприклад.
Гм! З Ніною? З її любов'ю до шовкових панчіх, дан-сінґів, каварень, кіна та на хутір, на город?
У двері стукають. Крук нашвидку пригладжує волосся, бере в руки перо й підсуває якийсь папір.
— Ввійдіть!
Фінкель і Терниченко. Крук киває їм головою.
— Сідайте, панове. Через хвилиночку я до ваших послуг.
І з заклопотано-важливим, заглибленим виглядом пише: "Нінуся, Нінусенька, Нінунь..."
Фінкель і Терниченко, стараючися не гомоніти, сідають у глибокі, шкіряні фотелі, подібні до великих макітер на ніжках з відрізаними боками.
Крук ставить точку, перечитує, ховає папір до столу й неквапливо підходить до гостей. Справи, видно, нічогенькі в нього, бо в очах той самий блиск і жвавість, коли краде, або з жінками діло має.
— Ну, панове, що сьогодні новенького? Особливого нічого нового. Сонька-чекістка вже рішуче
атакує Гунявого. Не накокаїнившися, уже й не з'являється навіть до сніданку. Але страшного в цьому мало, можна цілком покластися на самого Гунявого. Ольга ж Іванівна вище над усяку критику. Тонкий психологічний підхід, майстерність роботи надзвичайна. Гунявий побожно впадає перед нею й досить Ользі Іванівні виявити до нього трошки особливої уваги, — кінець, пропала людина, бери її з усіма бебехами.
— Так треба брати, панове! Чого ж марудитися? Фінкель сумно посміхається.
— Ну, та що буде? Хто ж нам тоді знайде його товариша? Ні, з цього боку справа цілком підготована й покищо чіпати нічого не треба. Тут уже довіримося цілком Ользі Іванівні, вона не випустить. А от з другого боку справа не підготована зовсім, це так.
Терниченко мовчки, згідно хитає головою.
— А саме?
Тут Фінкель передає слово шановному Миколі Олексійовичу, як ініціяторові ідеї.
Микола Олексійович ясно й скляно посміхається до Крука й починає викладати свою ідею. Треба переносити справу на ширший терен. Треба вже зацікавлювати нею фінансові й навіть політичні європейські та американські кола. Поклади золота — майже в центрі Европи, це не жарт. Хто захопить їх у руки, той стане, може, володарем усього світу, в залежності від багатства покладів. Нехай сама справа спочатку здається фантастичною. Це не має великої ваги. Кілька шансів на реальність, тільки кілька із ста, вже примусять розумних людей ризикнути. Доказів же на реальність цих кількох шансів є досить і в цей момент. Отже, треба їх пустити в рух, щоб саму справу посунути швидшим темпом.
Насамперед, швидше відшукати спільника Гунявого. Уявити собі, що справою зацікавляться французькі, німецькі чи англійські, чи якінебудь інші європейські політичні чинники. Хіба вони не зможуть у сто разів швидше розшукати того товариша Гунявого, вживши для цього свого поліційного апарату? Можна поручитися головою, що через місяць, не викликавши жадного підозріння в обох спільників, вони їх зведуть докупи. А тоді, розуміється, навіть, у крайньому разі, і без допомоги Ольги Іванівни можна заволодіти їхніми паперами, заховавши обох так, щоб і не нявкнули ніде. Розуміється, такий спосіб заволо-діння паперами — невигідний для їхнього товариства. Треба, щоб ці папери були в руках цього товариства і щоб воно могло диктувати умови всім європейським чинникам.
Коли буде закладене якесь акційне товариство, то більшість акцій у ньому повинна належати цьому товариству.
Може виникнути ще багато всяких інших питань, але головне покищо зацікавити європейські державні чинники.
Крук слухає уважно, часом задумливо дивлячися поперед себе пукатими очима. Фінкель, мрійно, ніжно підвівши лице догори, блукає поглядом по стелі. Тільки часом спустить його на лице Крука і перевірить: ні, не сонні очі, розуміють справу, — при жінці й золоті Крук не спить, ні.
Але тут трапилося щось таке чудне й неймовірне, що Наума Абрамовича, як в електричному фотелі, підкидає й вирівнює всього.
Крук, трохи ввесь згорбившися, опускає очі собі на сплетені пальці рук, покладених на борти фотеля й тихим, роздумливим голосом каже:
— Значить, золото, властиво, дісталося б отим європейським чинникам і нам трьом. Тобто, ми обікрали б українську державу.
Навіть Терниченко на мить тетеріє і в його скляному рівному блиску тінь непорозуміння й замішання.
— Тобто як, обікрали?
— Та так, цілком просто. Золото належить Україні. А ми хочемо передати його чужим державам.
Та що це: недоречний, незграбний жарт, чи, власне, якого біса? Ні, здається, не жартує: якась чудна тихість, задума в очах. І разом блиск такий, як буває, коли краде або за жінкою упадає. Що за чортовиння?!