Хазяїн знов з'явився на порозі, витираючи лоба, і попростував до будинку; він йшов повільною ходою і на кожному кроці наче підстрибував.
Він знов пройшов мимо чужих людей, наче не помічаючи їх, і сказав дружині:
— Іди націди кухоль сидру, пити хочеться.
І він увійшов у дім. Хазяйка пішла в льох, залишивши парижан самих.
Пані де-Кадур, в нестямі, пробелькотіла:
— Ходімо звідси, Анрі, ходімо звідси.
Д'Апреваль взяв її під руку, підняв і, підтримуючи з усіх сил, бо почував, що вона ось-ось упаде, повів її геть, кинувши на стілець п'ять франків.
Як тільки вони вийшли з двору, пані де-Кадур розридалась, вся здригаючись від болю.
— Так ось що ви зробили з нього!..
Пан д'Апреваль, дуже блідий, сухо відповів:
— Я зробив, що міг. Його ферма коштує вісімдесят тисяч франків. Не всякий капіталіст забезпечує так свого сина.
І вони повільно пішли назад, не кажучи більше ні слова.
Вона плакала невгаваючи. Сльози текли й текли їй з очей, збігаючи по щоках.
Нарешті джерело їх вичерпалось. Подорожні вернулись у Фекан.
Пан де-Кадур чекав їх з обідом. Побачивши їх, він розсміявся й вигукнув:
— Прекрасно! У моєї дружини сонячний удар! Я дуже радий. Справді, мені здається, вона останнім часом втратила розум!
Ні жінка, ні її друг не відповіли, і коли пан де-Кадур, потираючи руки, спитав:
— Чи добре ви прогулялись принаймні?
Д'Апреваль відповів:
— Чудово, друже мій, чудово.