Чую, здіймають вже крик всілякі " греки"(2), готові, ніби ворони, виклювати очі новітнім теологам за те, що вони напускають туману своїми примітками до святого письма. До цієї череди, — якщо не альфою, то, певно, бетою(3), — належить і мій друг Еразм, якого з прихильності до нього згадую тут частіше за інших.
(1) "Книга притч Соломонових", XXX, 2.
(2) Йдеться про знавців давньогрецької мови, які, зіставляючи переклади "святого письма" з грецьким оригіналом, вказували на неточно перекладені або витлумачені місця.
(3) Альфа — перша літера грецького алфавіту, бета — друга. Тут: в першу чергу, в другу чергу.
"О, як по-дурному ти, Моріє-Дуросте, зрозуміла вислів Павла! — скажуть вони. — Адже апостол зовсім не те хотів сказати, що тобі приверзлося! Він аж ніяк не хотів сказати, що його слід вважати дурнішим за інших!" [93] Сказавши "вони є слугами Христа, і я теж", апостол Павло, певно, збагнув, що дещо себе принизив. Тож аби довести, що в євангельській службі він не тільки рівний всім іншим апостолам, але й переважає їх, додав: "Я більшою мірою". Але, щоб це не здалося комусь бахвальством, апостол вирішив приховати свою думку, видавши її за думку Глупоти. Бо на дурнів за правду ніхто не ображається.
Та я не хочу сперечатися й доводити справжнє значення наведених слів Павла. Хай думають, що завгодно. Я ж піду слідом за великими, огрядними, товстими, всюди шанованими теологами. Більшість наших докторів, клянуся Зевсом, згодна ліпше помилятися з ними, ніж бути одної думки з "трьохмовними"(1), чи як їх тепер ще називають "греками", — навіть якщо останні й мають рацію. Бо наші доктори цінують цих "греків" не більше, ніж "граків".
Але особливо постарався один вельмиславний теолог(2), ім'я якого свідомо замовчую, щоб не дати приводу нашим "гракам" послатись на грецьке прислів'я "про осла з лірою". Він цілком по-магістерському й по-теологічному пояснив слова "Я кажу нерозумно, навіть більше". їхньому тлумаченню присвячено цілу главу, а до неї потім додано ще нові пояснення. Я наведу його слова, зберігаючи не лише форму, але й зміст. "Я говорю немов божевільний, — каже він, — бо, порівнюючи себе з псевдоапостолами, здаюся вам нерозумним. Але ж я здавався б іще нерозумнішим, якби поставив себе вище за них!" Проте цей самий теолог, ніби забувши про щойно сказане, перескакує незабаром зовсім на іншу тему.
(1) Йдеться про знавців трьох мов: латинської, давньогрецької і гебрайської.
(2) Мова йде, очевидно, про середньовічного теолога й коментатора біблії Миколу Ліра.
Про те, як теологи нерозумно пояснюють святе письмо.
Але чому я чіпляюсь лише за один приклад? Адже небо, тобто святе письмо, дозволено вивертати, немов кожуха, усім теологам.
Якщо пильно придивитися, то навіть у божественного Павла трапляються слова, що суперечать святому письму. Та це тоді, коли вони стоять не на своєму місці. [94]
Якщо вірити п'ятимовному Ієронімові, апостол Павло, аби підтвердити християнську віру, спотворив ненароком побачений у Афінському храмі напис, навівши з нього лише два слова: "незнайомому богові"(1). В той час, як цілий напис мав такий вигляд: "Богам Азії, Європи й Африки, богам невідомим і чужоземним".
За його прикладом, мені здається, йдуть і наші "дітки теології". Насмикають з різних місць чотири або п'ять слівець (нерідко, спотворивши на свою користь!), а потім на них же й посилаються. При цьому зовсім не зважають на контекст, до якого ці слова можуть або зовсім не пасувати, або йому суперечити. В цей час теологи бувають такі щасливі у своїй безсоромності, що цьому можуть позаздрити навіть правознавці. Але їм все можна!
А чому б і ні, коли великий теолог (ледве я не вибовкала ім'я та вчасно схаменулася, злякавшись грецького прислів'я!)(2). Так-от цей теолог видавив зі слів Луки сентенцію, яка з ученням Христа в такій згоді, як вогонь з водою. Ось її суть. У тяжку хвилину всі добрі слуги збираються коло свого патрона, щоб одностайно всіма силами його захистити. В таку мить і Христос, прагнучи вигнати з душ своїх учнів усяку надію на допомогу, запитав їх: "Коли я вас послав проповідувати, босих, обідраних, навіть без торбини з хлібом, чи ви мали в чомусь потребу?" Коли апостоли заперечили, додав: "Але тепер, хто має мішок, хай візьме його, а також і торбу, а в кого нема, продай одяг і купи меч"(3)!
(1) "Діяння апостолів", XVII, 22-23.
(2) Йдеться, певно, про вже згадуваного (див. прим. 59) Миколу Ліра. В Еразма гра слів: "Ліра" — прізвище теолога і "ліра" — музичний інструмент; у контексті прислів'я думка: "осел з лірою".
(3) "Євангеліє від Луки", XXII, 36.
Оскільки все вчення Христа проповідує сумирність, терплячість, відречення від життя, кому не зрозуміло, що він хотів сказати цими словами? Христос закликав своїх посланців нехтувати взуттям, торбою, навіть одягом, щоб приступати до євангельських дарунків, не маючи при собі нічого, крім меча. Але якого? Не того, звичайно, яким користуються розбійники й убивці, але меча духовного, який проникає до найпотаємніших куточків людської душі і відсікає назавжди всі мирські [95] насолоди — і то так, що в душі не залишається нічого, окрім побожності.
Однак подивіться, будь ласка, куди хилить наш славетний теолог: "меч" він тлумачить як захист проти переслідування християн, а "торбу" — як достатній запас харчу. Невже він гадає, що Христос змінив свій вислів щодо цього на протилежний; що вирішив по-царському спорядити своїх проповідників і тому цілком змінив попереднє своє повчання; що забув, як оголошував блаженними тих, кого будуть неславити, ображати, мучити? Ні, не забув. Саме тому, забороняючи противитися злу, бо блаженні покірні, а не войовничі, він і ставив їм за приклад горобців та лілеї. Чому ж тепер, ніби забувши все це, Христос закликає своїх учнів придбати мечі, навіть якби для цього довелося продати весь свій одяг? Невже він вирішив, що краще бути голим, але озброєним?
Відповіді на це у нашого теолога немає. Замість цього він пояснює, що під словом "меч" слід розуміти те, що служить спротиву силі, а під словами про торбину — все необхідне для життя. Таким чином, цей тлумач божественної думки виводить апостолів на проповідь озброєних списами, пращами й бомбардами. Він споряджає їх кошиками, скринями, торбами, щоб не довелося їм вийти з корчми голодними. Цього теолога навіть не бентежить, що меча (якого за таку велику ціну велів купити!) невдовзі сам наказав сховати до піхов. До того ж ніхто й ніколи не чув, аби апостоли вдавались будь-коли до мечів та щитів з метою захисту від поган. А вони ж могли б ними скористатись, якби їм таке заповідав Христос!