Тоді Олексій Т. запнув халат, встав і заговорив. Він сказав, що не стане прикидатися, нібито дивні подробиці життя Микити Воронцова не справили на нього враження. Не збирається він заперечувати й тієї обставини, що гіпотеза Варахасія Щ. вражає сміливістю й незвичністю. Будучи всього лише досить рядовим літератором, він, Олексій Т., готовий проте дати гарантію, що ця гіпотеза вознесе слідчого міської прокуратури Варахасія Щ. на саму вершину наукового Олімпу й усадить його там в якраз між Ем Ломоносовим і А Ейнштейном.
З іншого боку (продовжував Олексій Т.), ретельне порівняння всіх даних дозволяє висунути й гіпотезу абсолютно іншого тлумачення. Варахасій Щ. не стане прикидатися, ніби дивні подробиці життя Микити Воронцова не можна вигадати для враження приятелів і особливо студенточок-юристочок. Не буде Варахасій заперечувати й тієї обставини, що сучасним криміналістам нічого не варто виготовити цвілий зошит і написати в ньому кілька сторіночок вицвілим чорнилом. І як доволі рядовий, але все ж таки літератор, він, Олексій Т., готовий дати гарантію, що ця затія вознесе слідчого міської прокуратури Варахасія Щ. на який-небудь відріг літературного Олімпу й усадить його там якраз між Бе Мюнхгаузеном і Ке Прутковим.
Сказавши це, Олексій Т. сів, закинувши ногу на ногу, і подивився на приятеля з щонайможливішою поблажливістю.
Варахасій Щ. кілька разів задумливо кивнув. Потім він зморщився і почухав за вухом. І потім він заговорив.
— Викладено непогано й переконливо, — промовив він. — Наявна здорова іронія. Непоганий і стиль. Особливо мені сподобалося містечко між Мюнхгаузеном і Прутковим. Га?
— Ну, це я, звісно, перебільшив, — поспішно сказав Олексій. — В запалі полеміки, так би мовити. Вони, звичайно, до такого мудрагельства не опускалися.
— Мудрагельства? — здивувався Варахасій. — Либонь, не знаєш ти, що таке справжнє мудрагельство. Але вам би все простіше. Як це ваш брат розписує: "Васятка сунув ногу у батьківський чобіт і загримотів надвір. Оришка випурхнула з відхожого місця з виском: "Го-го-го! Трактори коли ще гранулювати ґрунт під озимину стартували, а ви усе чикаєтеся!"
— Ломоносов! — огризнувся Олексій Т.
— Від такого чую, — холоднокровно парирував Варахасій Щ. — Фе Абрамов.
Приятелі помовчали. Потім Олексій Т. сердито буркнув:
— Дай-но сюди щоденник.
Він перекинув дві-три сторінки й заглибився в читання. Варахасій прибрав зі столу й почав мити посуд.
— Чайник поставити? — запитав він.
Олексій не відповів.
— Чайник, кажу, поставити? — гаркнув Варахасій.
Тоді Олексій закрив щоденник, кинув його на стіл і міцно потер долонями обличчя.
— Сядь і послухай, — сказав він коротко.
Варахасій повернувся до столу, і Олексій, дивлячись поверх його голови очима, що припухли від безсонної ночі, почав:
"ІНТЕРВ'Ю, ДАНЕ БЛУКАЧЕМ У ЧАСІ М. ВОРОНЦОВИМ ПИСЬМЕННИКОВІ Й ЖУРНАЛІСТОВІ ОЛЕКСІЮ Т
— Скажіть, що ви відчуваєте при воскресінні?
— Біль. А потім кілька днів тугу й жах.
— Чому ж тугу й жах?
— Бо всякий раз попереду війна, всесвітнє злодійство, вселенські дурниці, і через усе це мені неминуче належить пройти.
— Неминуче? Кожного разу?
— Так. Це обставини капітальні, вони складають неодмінне тло кожного життя.
— А ви ніколи не намагалися їх запобігти? Когось попереджати, писати листи, виступати десь?
— Було колись. Дуже давно, тисячу років тому, мабуть. Пам'ятаю вже досить смутно. Ні, нічого не виходило. Доводилося навіть кінчати самогубством. Одного разу погнив у концтаборі. Три рази мене розстріляли, а одного разу вбили прямо на вулиці залізними прутами, хвилин десять убивали, було дуже тяжко. "Бо ж ясновидців — втім, як і очевидців, — в усі віки палили люди на вогнищах…" А я був в одній особі і ясновидець, і очевидець. Ні, що одна людина нічого не може, це я завжди знав, але іноді просто не витримував.
— Зрозуміло. Це про обставини, як ви виражаєтеся, капітальні. Але в звичайних, життєвих… Я б, наприклад, якби знав заздалегідь, свого батька врятував. Просто того дня не випустив би його з дому, замкнув би в квартирі.
— І це даремно. Життєві обставини зазвичай у кожному житті складаються по-різному. У вас з батьком що сталося?
— Потрапив під вантажівку.
— Ну, а в іншому житті ця вантажівка з вашим батьком не зустрілася б. Або хвилиною раніше проїхала, або пізніше, а то і взагалі ще за місяць до того розбилася б і пішла в металобрухт. Я в минулому житті на Віроньці Корнєєвій одружився, а в цій зустрівся з нею, коли вона вже заміж вийшла і дочку народила.
— Але родимка у неї…
— А родимка, мабуть, виникає з обставин теж капітального плану, хіба що не політичних.
— Пробачте, ми відволіклися. Значить, в особистому плані нікого ні про що не можна попередити, утримати від згубного, запобігти нещастю?
— Марно. Судіть самі. Я попереджаю Федю, чоловіка своєї сестри Серафими, що його уб'ють під Харковом. Що ж йому робити, дезертирувати? Проситися на інший фронт? Пустити собі кулю в лоб на зло пророцтву? Я вже не говорю про те, що він мені, звичайно, не дуже-то вірив. І я вже не говорю про те, що його вбивають під Харковом тільки в останніх п'яти моїх життях, а за двісті років до цього він регулярно помирав зовсім іншою смертю.
— Цей, напевно, тяжкий тягар — безсиле знання.
— Правда. Іноді я відчуваю його як нестерпне. Буває, дуже хочеться померти по-справжньому, як інші…
— Але ж є й радощі у вашому положенні!
— Так, звичайно, і можу завірити, що ніхто з вас не радіє своїм радощам так, як я своїм.
— Якщо можна, розкажіть детально.
— Не буду я детально. Все одно ви не зрозумієте.
— Вино, любов, подорожі?
— Це насолоди, а не радощі. Насолоди у нас з вами одні й ті самі. Радощі різні.
— Скажіть, це не випадково, що ви перед смертю не знищили свій щоденник?
— Ні. І не випадково, як я обставив свою смерть.
— Ви хочете сказати…
— Мій щоденник мав потрапити в руки не до моєї преподобної курки-племінниці, а до слідчого міської прокуратури Варахасія Щ.
— Дякую вам. До зустрічі в нашому наступному житті".
. . . .
— Як це тобі? — вимовив Олексій Т. самовдоволено.
— Надзвичайно нерівний стиль, — відгукнувся Варахасій Щ. — Відразу видно, що не людина писала. Почне так, як слід, а кінчить собачиною. Втім, все ж це голос не хлопчика, але чоловіка. Якби ти частіше…