Роберта тріпнула головою.
— Нічого такого не пригадую. Хто вам такого набалакав? — Вона водила по них тривожним і водночас чуйним поглядом.
Дохені не втручався. "Дає мені свободу дій,— подумав Брейд,— а сам наставив пасток і чекає, щоб затягти мені зашморг на шиї, тільки-но я зроблю якийсь хибний крок".
— Оскільки я знаю,— почав Брейд,— ти замовила морозиво з шоколадним кремом, і саме це викликало суперечку.
— Ні,— коротко відказала Роберта.
— Хоч би що там було, офіціант чув, що ви пошепки сперечались, і навіть розчув слово "фадж"1, а коли підійшов до столу, ти замовила морозиво з шоколадним кремом та помадки "фадж".
Брейд витримав паузу, але Роберта мовчала, лиш її очі немовби стали ще більшими на зблідлому обличчі.
— Може б, ти пояснила нам,— вів далі Брейд,— насамперед містерові Дохені, що офіціант не міг правильно зрозуміти почуте слово, бо в устах науковця воно набуває зовсім іншого, невідомого офіціантам кав'ярні значення?
Роберта німувала.
А Брейд не вгавав:
— Слово, що має особливий зміст в аспірантових устах.
Мовчанка тривала.
— Роберто,— правив своєї Брейд,— чи є якась різниця між підробкою даних та їх фальсифікацією? Чи я помиляюсь, вважаючи, що це одне й те саме? Що ж, власне, було предметом вашої суперечки — підробка даних чи "фадж" і сорт морозива? Може, йшлося все-таки про підробку?
— Ні...— озвалася вона нервово, але Брейд напосідав:
— Вчора я застав тебе у Ральфовій лабораторії з його щоденниками в руках. Чого ти там шукала? Чогось на незабудь? А чи сторінок із фальсифікованими даними, щоб знищити їх і врятувати ім'я Ральфове від ганьби?
Роберта через силу тріпнула головою.
— Не намагайся заперечувати, Роберто. Я теж уважно переглянув щоденники Ральфа і на власні очі переконався, що наслідки експериментів підтасовані.
— Це було не так! — запально вигукнула Роберта.— Ви просто всього не зрозуміли. І тому тлумачите факти по-своєму. Насправді все було інакше. Ральф був у такому розпачі, що не здавав собі справи, що робить.
Брейд нахмурився:
— На бога, Роберто! Звичайно ж, Ральф чудово знав, що робить, адже це тривало не один місяць. Не захищай його. Таке не прощається.
— Повірте мені, Ральф просто не міг мислити розумно. Він ясно усвідомлював лише одне — дисертацію треба закінчити й одержати науковий ступінь. А в слушності своєї теорії він був такий певний, що підтвердження її наслідками вважав лише справою часу, тому...
— І тому,— перебив її Брейд,— він не переставав підробляти наслідки експериментів, щоб користати з них, якщо не пощастить одержати потрібних даних. Ти це хочеш сказати?
— Далебі, професоре, Ральф не замірявся використовувати ці результати. Будь-коли. Тобто...— Роберта розпачливо розвела руками, показуючи, що не годна говорити далі. Зачекавши, поки трохи спаде нервова напруга, від якої їй перехопило горло, Роберта закінчила:— Ральф мав розповісти вам про все. Він мав прийти до вас перед тим, як складати усні іспити.
— Він сам розказував тобі про свій намір? — запитав Брейд. Жаль до дівчини щораз дужче стискав його серце.
— Просто я знала, що вій мав так учинити.
— Професоре, якщо ви не заперечуєте, я трохи переб'ю вашу розмову,— врешті озвався Дохені і звернувся до Роберти: — Міс, я хотів би почути, як саме ви дізналися про цю підтасовку даних. Не міг же ваш друг сам розповісти про такі речі! Чи, може, я помиляюсь?
— Ні, ні.— Якусь хвилину вона дивилась на детектива безтямним поглядом.— Я маю ключі від його лабораторії. Часами я приходила, коли він не сподівався мене. І ось одного разу я навшпиньки підкралася до нього ззаду, щоб...
— Щоб затулити йому очі долонями, полоскотати або ж зробити щось подібне,— допоміг їй Дохені.— Розумію. Продовжуйте, будь ласка.
— Ральф якраз робив нотатки у щоденнику, і я побачила, як він працює. Він брав дані просто зі стелі, аби тільки вони підходили до його рівнянь. "Що-бо ти робиш?" — вихопилось у мене.
Роберта прикрила очі, наче поновлюючи в уяві цю сцену.
— І Ральф розповів вам? — не витримав Дохені.
— Ні,— вона заперечливо похитала головою.— Він... Він ударив мене. Це був перший і єдиний випадок. Він зірвався з місця і вдарив мене, а його очі палали дикунською люттю. Потім він перепрошувався, каявся, обнімав мене, але...
— Але ви вже знали, чим він займався?
— Так.
— Коли це сталося?
— Десь зо три тижні тому, якщо не помиляюсь.
— І саме через це ви сварились у кав'ярні? Ви, мабуть, умовляли його облишити шахрайство і почати все спочатку?
— Так.
Дохені відкинувся на спинку крісла і звів брови, дивлячись на Брейда.
— Мушу визнати, цей раунд ви, професоре, виграли.— Його настрій, здавалося, трохи поліпшився.—Маєте іще щось напоготові?
— Я не зовсім певен...— почав був Брейд, але двері в кабінет нараз відчинились.
Брейд перевів погляд на двері.
На порозі з ключем в одній руці і ціпком у другій стояв Кеп Ансон.
Старий з неприхованим осудом обвів поглядом присутніх і досить нецеремонно, навіть не привітавшись, звернувся до Брейда:
— Ми ж домовилися про зустріч, Брейде.
— О господи! Звичайно.— Брейд провинно глянув на годинника: стрілки показували п'яту.— Послухайте, Кепе, дайте мені ще десять хвилин, добре? Присядьте, ми зараз швиденько все закінчимо.
Він підвівся, обійшов Ансона і зачинив двері. Потім поклав руки на плечі старого і майже силоміць посадовив його в крісло.
— Довго ждати не доведеться.
Кеп Ансон вимовно глянув на свій годинник.
— У нас сила-силенна роботи попереду.
Брейд ствердно кивнув і звернувся до Роберти:
— Треба з'ясувати ще одне в цій справі, Роберто. Як усе це вплинуло на твої стосунки з Ральфом? Я маю на оці фальсифікацію результатів.
Ансон нахилився вперед і, не чекаючи відповіді на питання Брейда, кинув своє питання:
— Про яку фальсифікацію ви говорите?
— Виявляється, Ральф свідомо підганяв наслідки своїх експериментів під свою теорію,— пояснив Брейд і додав: — До речі, це інспектор Дохені, що веде розслідування справи. А це професор Ансон.
Проте Аксон пропустив повз вуха його слова.
— Тоді навіщо було заявляти в суботу про свій намір продовжувати роботу цього хлопця? — гнівно звернувся він до Брейда.