Смертна ніч

Айзек Азімов

Айзек АЗІМОВ

СМЕРТНА НІЧ

ЧАСТИНА ПЕРША

Їхня зустріч майже скидалася на зустріч випускників, і хоч радість не завітала на неї, але хто б міг сподіватися, що її потьмарить трагедія.

Едвард Тальяферро — щойно з Місяця, ноги ще не призвичаїлися до земного тяжіння — зустрічався зі своїми колишніми однокурсниками у номері Стенлі Каунаса. Каунас запопадливо підвівся йому назустріч. Натомість Баттерслі Райджер залишився сидіти і лише кивнув.

Тальяферро обережно опустив у крісло своє огрядне тіло, добре відчуваючи його нестандартну вагу. Він ледь поморщився, його повні губи, обрамлені вусами, бородою на підборідді і на щоках, скривилися.

Сьогодні, за більш офіційних обставин, вони вже бачилися й тільки тепер, нарешті опинилися свої між своїми.

— І треба ж, щоб отак збіглося? — сказав Тальяферро. — Ми вперше зустрічаємося після випуску.

У Райджера сіпнувся ніс. Його зламали якраз перед самим випуском, і диплом доктора астрономії Райджер отримував з пов'язкою, яка спотворювала його обличчя.

— Хтось замовив хоча б шампанського? Або ще там чогось? — роздратовано запитав він.

— Облиш! — відгукнувся Тальяферро. — На першому в історії міжпланетному Симпозіумі астрономів нема місця для похмурості. Та ще й серед друзів.

— Це все через Землю. Щось я недобре почуваюся на ній. Ніяк не звикну, — несподівано озвався Каунас. Він труснув головою, але виразу пригніченості не міг струсити. Той вираз залишився на його обличчі.

— Розумію тебе, — підтримав Тальяферро. — Я такий важкий. На вагу йдуть всі мої сили. Але тобі, Каунасе, поталанило більше, бо на Меркурії сила тяжіння все таки 0,4 земної. А на Місяці лише 0,16. — Він випередив Райджера,

— Мандел дозволить виступити так, як я захочу. Можете бути певні. Я виступлю. Без попередження. Моя доповідь пролунає, як вибух бомби. А коли я викладу основне рівняння, то воно рознесе Симпозіум. Всі кинуться по своїх лабораторіях перевіряти мої ідеї та конструювати прилади. І всі пересвідчаться в реальності методу. В моїй лабораторії я примусив живу мишу зникнути в одному місці і з'явитися там, де було потрібно. На очах у Мандела.

Вільєрс подивився на них, пропікаючи поглядом обличчя за обличчям.

— Ви що, не вірите мені?

— Якщо ти уникаєш розголосу, — сказав Райджер, — то навіщо розповів нам?

— Ви — зовсім інша річ. Ви мої друзі, мої однокурсники. Ви подалися в космос і забули про мене.

— Вибір від нас не залежав, — тонким високим голосом заперечив Каунас.

Вільєрс і бровою не повів.

— Тому я хочу, щоб ви тепер знали: зроблене з мишею можна буде зробити і з людиною. Якщо я перемістив якусь річ на десять футів у лабораторії, то я переміщу її на мільйони миль у космосі. Я побуваю на Місяці, і на Меркурії, і на Церері, і взагалі скрізь, де захочу. Я дожену вас всіх і перевершу. І я, просто вчителюючи і розробляючи теорію, вже посунув астрономію набагато далі вперед, ніж ви разом з усіма вашими обсерваторіями, телескопами, камерами і космічними кораблями.

— Ну що ж, — озвався Тальяферро, — я радий. Сил тобі і здоров'я. Даси мені глянути на копію доповіді?

— О ні! — відрізав Вільєрс і міцно притис руки до грудей, ніби він тримав там уявні аркуші і затуляв їх від сторонніх очей. — Чекайте, як і всі інші. Є лише один примірник, і ніхто не побачить його, аж поки я не виступлю. Ніхто! Навіть Мандел!

— Лише один примірник? — здивувався Тальяферро. — А якщо ти загубиш його...

— Не загублю. А коли й так, то я тримаю усе в голові.

— А якщо ти... — Тальяферро ледь не вимовив "помреш", але схаменувся; натомість після майже невловимої паузи докінчив: — ...маєш розум, то принаймні знімеш сканером копію. Бодай про всяк випадок.

— Ні, — затявся Вільєрс. — Ви почуєте все післязавтра. Побачите, як обрії людства одним помахом розсунуться до нечуваних розмірів.

І він знову обвів їх пильним поглядом.

— Десять років... — повільно проказав він і коротко розпрощався: — Бувайте!

— Він таки божевільний! — скипів Райджер, дивлячись на двері так, ніби Вільєрс усе ще стояв перед ними.

— Ти гадаєш? — замислено мовив Тальяферро. — Припускаю, що й так, тільки дещо своєрідно. Він ненавидить нас ні за що ні про що. Та ще й до того навіть не хоче відсканувати доповіді, хоч про всяк випадок...

Кажучи це, Тальяферро крутив у пальцях свій власний малий сканер. Це був непоказний на вигляд циліндрик нейтрального кольору, трохи грубший і трохи коротший за звичайний олівець. В останні роки сканер став неодмінним атрибутом ученого більшою мірою, ніж стетоскоп — лікаря, або ж мікрокалькулятор — статистика. Сканер звичайно носили в кишені піджака, деколи закріплювали на рукаві, закладали за вухо або ж просто розгойдували ним на шнурочку.

Інколи Тальяферро, в свої більш філософічні хвилини, дивувався, як це дослідники минулої доби марудилися над виписками з літератури або ж підшивали повноформатні копії. Таке марнотратство!

Тепер досить лише провести по чомусь надрукованому або написаному, щоб отримати мікронегатив і проявити його при слушній нагоді. Тальяферро вже відзняв своїм сканером тези всіх доповідей та повідомлень, включених у програмний буклет Симпозіуму. Він не сумнівався, що його колеги зробили так само.

— За будь-яких обставин не зробити копії є чистим безумством, — закінчив свою думку Тальяферро.

— Клянуся Космосом! — гарячкував Райджер. — Нема там ніякої доповіді. Ніякого відкриття. Щоб похизуватися перед будь-ким із нас, він ще і не таке збреше.

— Тоді що ж він робитиме післязавтра? — запитав Каунас.

— Звідки я знаю? Це ж божевільний!

Тальяферро далі бавився своїм сканером і знічев'я розмірковував, чи не витягти і не проявити деякі стрічки, яких уже понабиралося в нутрощах сканера. Вирішив відкласти на потім.

— Не треба недооцінювати Вільєрса, — докинув він. — У нього світла голова.

— Може, й була світлою десять років тому. Тепер він просто схиблений, — не здавався Райджер. — Краще облишмо про нього.

І Райджер заговорив про інше. Гучно, ніби самою тільки силою свого голосу хотів прогнати думку про Вільєрса і все з ним пов'язане, він почав розповідати про Цереру і про свою роботу — радіокартографію Молочного Шляху новими радіотелескопами, здатними досліджувати навіть окремі зірки.