У всіх, крім двох, коли викладача завжди можна було звільнити незалежно від його посади. У першому підставою для звільнення була нелояльність (порівняно новочасний злочин). У другому — стара як світ моральна розбещеність. А тут Фостер постійно балансував на межі дозволеного. Отож скарга означала б для нього неминучу втрату роботи.
Чи загроза такої скарги могла стати причиною вбивства? Чи можна вважати, що з допомогою вбивства хотіли позбутися можливого скаржника?
А може, Фостер задовольнився тільки тим, що поставив Ральфові на іспиті занижену оцінку?
Хоч би що там було, все це пояснює лише можливість мотиву і аж ніяк не пояснює, як злочинець вибрав би слушну нагоду. Бо звідки, скажімо, Фостер міг знати, як Ральф проводить свої експерименти? Як міг він дізнатися, що колби з порціями ацетату натрію, які Ральф приготував заздалегідь, чекатимуть на нього в лабораторії?
На всі ці запитання Брейд лише знизав плечима і врешті взявся до Ральфових щоденників. Їх було п'ять, всі акуратно пронумеровані. Він узяв той, що лежав згори.
Брейд мав копії щоденників у кабінеті, але якщо Ральф дотримувався аспірантських звичаїв, то напевно вів на зворотах аркушів чорнеткові розрахунки з коментарями, щоб завжди мати їх під рукою.
Переглянувши кілька сторінок, він подумав, що Ральфові записи у щоденнику майже бездоганні. Вони були зрозумілі, стислі, майже хворобливо пунктуальні. Брейд колись бачив щоденники Кепа Ансона з силою пояснень до його докторської, зроблених нерозбірливим письмом, але щодо досконалості та ґрунтовності Ральф чи не перевершив навіть їх.
Напевно, подумав Брейд, я розберуся. Ральф так докладно коментував свою роботу, ніби припускав, що читатиме її людина з найзагальнішими уявленнями про досліджувану галузь хімії. Схоже на те, провинно подумав Брейд, що Ральф робив свої нотатки саме з розрахунку на мене. Що ж, бий його лиха година, тоді я просто мушу зрозуміти. Треба лише менше боятися математики.
І опрацьовувати все систематично, починаючи вже від сьогодні.
Він розгорнув щоденник № 1. Перші сторінки були присвячені Ральфовій роботі ще під керівництвом Ранке: перелік праць, простудійованих перед початком експериментів, резюме про їхній зміст, його власні висновки й висунуті теорії. Все викладено дуже чітко, стисло, послідовно. Брейд пригадав, що вже переглядав був ці нотатки, коли півтора року тому прийняв Ральфа до своєї групи аспірантів.
Знаючи запальну Ральфову вдачу, він раптом з подивом відзначив, що вона зовсім не позначилась на його роботі. Всі нотатки були щонайоб'єктивніші.
Брейд часто зустрічав висловлювання на зразок "Професор Ранке вважає, ніби ця концепція суперечить..." чи "Професор Ранке, здається, не переконаний, що...". В коментарях Ральф ніколи не піддавався емоціям. Розкривав лише суть питань.
Навіть про кінець роботи в групі Ранке писалося щонайбуденніше: "Сьогодні я востаннє працював як аспірант професора О. Ранке". Ніякої згадки про сутичку з іншим аспірантом, про недоброзичливе ставлення до себе — нічого, крім одного-однісінького речення на чистій сторінці.
І нова нотатка — більш як через місяць — на наступній сторінці: "Сьогодні я став аспірантом професора Л. Брейда".
Решта сторінок були вже знайомі йому. Почавши роботу під його керівництвом, Ральф щотижня приносив йому ще одну паку аркушів і докладно пояснював кожну сторінку. Потім щоденникові аркуші надходили до нього з дедалі довшими перервами, а пояснення ставали дедалі поверховіші й схематичніші, аж нарешті урвалися зовсім. Що знеохотило Ральфа? Може, він вважав, що Брейдові не зрозуміти всього як слід? Тим-то й не любив так Брейда? (Але ж Чарлі Емет був певний, що Ральф чомусь боявся Брейда.)
Брейд прикусив спідню губу, і на хвилину думки його поплинули в іншому напрямку. Він розмірковував, як бути з ленчем. Буфет у неділю не працює; з дому він нічого їстівного не взяв; до найближчого пристойного ресторану принаймні десять хвилин швидкої ходи. Отож вирішив обійтись без ленчу і працювати далі.
Ральф старанно описував кожен експеримент. Щоразу подавалося обґрунтування, чому треба проводити дослідження, та розбір його наслідків. Коли вони відрізнялись від очікуваних, Ральф висував у зв'язку з цим свої теорії й припущення.
Поміч неабияка! І настрій Брейдів почав поліпшуватись. Щоправда, розрахунки були приблизні, але принаймні повні.
Якщо Ральф і мав вади як хімік-дослідник, то, на Брейдову думку, вони виявилися хіба що в надмірній прихильності до висунутої ним теорії. Так, скажімо, кожен експеримент, що підтверджував його думки та припущення, вдруге не проводився. Натомість експерименти, що суперечили його теорії, перевірялися не раз і часами залишалися без пояснень.
У перших двох щоденниках описувалося чимало експериментів, наслідки яких суперечили Ральфовій теорії, і в його коментарях відчувалася дедалі дужча роздратованість. Траплялися і такі нотатки: "Мушу вдосконалити систему температурного контролю. Перебалакати з Брейдом про путній термостат, якщо ця робота взагалі має якесь значення".
Слово "професор", що досі завжди стояло перед його прізвищем, було опущене,— певно, неприязнь до Брейда дедалі наростала. (А може, ненависть?) І це діялося з тим, хто зберігав самовладання навіть у вкрай напруженій атмосфері, працюючи в групі Ранке! В чім тут річ? Чи не в тім, що Ранке, навіть розходячись думками з Ральфом, все-таки був для нього скелею, на яку завжди можна спертися, тоді як Брейд був... нічим?
Такі зміни в нотатках припадали саме на той час, коли Брейд почав одержувати від Ральфа копії щоденників нерегулярно й відразу великими стосами, тож професор погано пригадував собі їх зміст. Вину за це він склав на себе. І зараз же, охоплений пекучим соромом, заприсягся, що надалі жоден аспірант не вестиме досліджень без його участі.
На початку третього щоденника наслідки експериментів несподівано різко поліпшилися. По-перше, Ральф удосконалив методику досліджень, зробив її дуже плідною, по-друге... Коли Брейд перегорнув сторінку, йому аж дух зайняло з несподіванки, горло перехопило. Дуже докладно Ральф описував нову методику експериментальних досліджень і зокрема завчасне приготування порцій ацетату натрію в десяти колбах. Брейдові враз розвиднилося — й аж мурашки забігали йому по спині. Адже навіть хімік-початківець, прочитавши цю сторінку, знав би цілком чітко, як при бажанні можна б отруїти Ральфа.