бодай другого дня, то було б куди легше. Хоча тоді я, мабуть, не зміг би звернути, щоб урятувати дитину. Я гадаю, це мені тільки здається так, що в мене найважче. Не може бути так погано, як мені здається. Просто не може бути. Сподіваюся, ви її знайдете. Верхня губа в судді сіпнулася.
— Я прийшов сюди, щоб уникнути декого, а не шукати.— Він подивився на юнака. З обличчя судді й досі не зійшла гримаса, яка мала означати посмішку. Але очі його не посміхались.—Коли б я й шукав когось, то хіба вже свого сина.
— Ах, сина. Розумію.
— Так. Він був би тепер вашого віку. Йому було десять років, коли він помер.
— Пошукайте його тут.
Тепер суддя засміявся, не криючись, тільки очі його не сміялись. Юнак придивлявся до нього поважно й заклопотано з домішкою спокійної допитливості в погляді.
— Ви хочете сказати, що не вірите?
Суддя засміявся на весь голос. Усе ще сміючись, він дістав полотняний кисет і скрутив тоненьку цигарку. Коли він підвів очі, юнак знову придивлявся до входу. Суддя перестав сміятись.
— Чи нема у вас сірника? — запитав він. Юнак глянув на нього. Суддя підніс цигарку.
— Сірника?
Юнак помацав у кишенях.
— Ні.—Він глянув на суддю.—Пошукайте його тут,— додав він.
— Дякую,— відповів суддя.— Пізніше я, можливо, скористаюся з вашої поради.
Він одвернувся, щоб іти. Тоді зупинивсь і оглянувся назад. Юнак усе придивлявся до входу. Суддя став спостерігати за юнаком, сам розгублений, верхня губа в нього посіпувалась. Він знов одвернувся й
8'
227
хотів уже йти, але раптом застиг на місці. Обличчя його — чуттєві, у зморшках, уста, тонкі ніздрі, очі, що перетворились на самі зіниці,— мало тепер зовсім приголомшений вигляд і зробилося непорушне, як маска. Здавалося, він і ворухнутись не міг. Тоді Мазершед обернувся і побачив суддю. На мить бліді очі Мазер-шеда зблиснули, його наче стесана щелепа враз одвис-ла, відкривши потворно беззубий рот.
— Ти ба! — промовив Мазершед.
— Атож,— відповів суддя.— Це я.
Тепер було так, наче гіпноз минув, і натомість глибока тінь розгубленості й настороженості лягла йому на обличчя. Навіть для нього самого його слова прозвучали по-ідіотському:
— Я думав, що ви пом....—Але якось він спромігся взяти себе в руки, і голос його знову став легкий, насмішкуватий і стриманий: — Ну то як?
Мазершед подивився на суддю — присадкуватий чоловічок в абияк пошитому, брудному, замизканому костюмі, з заяложеним комірцем, який зроду-віку не знався з краваткою,— погляд його був тьмяний, ледь дрімливий і водночас сповнений запеклої люті.
— Отже, вони й вас сюди запроторили?
— Це залежить від того, що ви розумієте під словом "вони" й під словом "сюди".
Мазершед розлючено махнув рукою:
— Сюди — значить, сюди! Оті проповідники! Крикуни Ісусові!
— Так он що,—відказав суддя.—Ну, якщо я й справді там, де, як мені починає здаватись, я опинився, то я не знаю, чи я тут, чи ні. Але ви-то вже напевно не тут, правда?
Мазершед гостро вилаявся.
— Атож,—мовив суддя.— Коли ми сиділи вечорами у мене в кабінеті й дискутували про Вольтера та Інгерсола !, то й гадки собі не мали, що дійдемо до такого, правда? Ви, атеїст, який впадав у нестяму, тільки-но побачивши церковний шпиль, і я, який ніколи не міг настільки розминутися з розумом, щоб пристати на вашу теорію нігілізму, таку приємну і зручну для життя...
— Зручну для життя! — скрикнув Мазершед.— Го-сноди боже, я...
У безсилій люті він вилаявся. Суддя, можливо, й посміхався, тільки не очима. Він послинив цигарку.
— Чи нема у вас сірника?
— Що? — здивувався Мазершед. Він витріщився на суддю, розтуливши рота. Тоді понишпорив по кишенях. Через той гарячковий його рух на мить під пахвою у нього зблиснула колодочка важкого пістолета.— Ні,— відповів він.— Нема.
— Так...—промовив суддя, крутячи в пальцях цигарку. Погляд його був трохи насмішкуватий,—Але ви мені ще не сказали, що тут робите. Я чув, що ви тоді...
Мазершед вилаявся знову, швидко й розлючено.
— Ні. Я просто вчинив самогубство.— Він втупився в суддю,—Хай йому чорт, я пам'ятаю, як підніс пістолета, як маленьке холодне кружальце доторкнулось мені до вуха, пам'ятаю, як натис пальцем на гачок...— Він не спускав очей із судді.— Я думав, що це єдиний спосіб уникнути тих проповідників, бо ж за їхніми церковними канонами...— Він усе не спускав із судді тьмяних апоплексичних очей, в яких клекотіла лють.— Але ви — я знаю, чого ви тут. Ви прийшли шукати свого хлопця.
1 І н г е р с о л, Роберт Грін (1833—1899) — американський юрист і філософ, вільнодумець за світоглядом.
Суддя опустив погляд, верхня губа його знов сіпнулась, і порух цей передався вище, до мішків під очима. Він тихо сказав:
— Ні.
Мазершед пильно дивився на нього.
— Шукати свого хлопця. Агностицизм! — буркнув він.—-Не сказати ані "так", ані "ні", аж поки не помацаєш пальцями. І продатися тому, хто більше заплатить. Господи боже, я б уже волів махнути рукою й померти в благочесті, щоб усі дурні на десять миль навколо зняли вереск до самого неба...
— Ні,— тихо сказав суддя, на коротку мить мертвотно зблиснувши зубами. Очі його були все так само прикуті до землі. Потім він знову дбайливо послинив цигарку.— Здається, тут чимало людей.
Запекло ворухнувши щелепами, Мазершед втупив у суддю задумливий погляд. Бліді, сповнені люті очі його непорушно застигли.
— Ви, певно, побачили тут і інші знайомі обличчя, не лише моє,— сказав суддя.— Може, навіть і тих, кого знали тільки на ім'я?
— Ага,—відказав Мазершед.—Ясно. Тепер я вас розумію.
Суддю, здавалося, обходила тільки цигарка.
— То вам, бачу, й до них кортить допастися? Давайте. Я там не дуже поживився, але, може, ви зумієте витягти з них трохи більше такого, що вам до шмиги. Може. Бо ви ж хочете не так щось нове дізнатись, як мати новий привід для сумнівів. Ну, цим-то вони вас вдовольнять, кожен з них.
— Ви хочете сказати, що...
Мазершед знову вилаявся, хрипко й оскаженіло.
— Авжеж. Інгерсол. Пейн *. Усі ці вилупки, що їх я з дурного розуму читав, замість жити собі на втіху.
1 Пейн, Томас (1737—1809) — американський публіцист і філософ-деїст.
— Справді? — сказав суддя.— Отже, Інгерсол.".
— Авжеж. Отам, на лаві, при вході до парку. І, може, на тій самій лаві знайдете ще одного, котрий баз-грав оті слинтяві історійки. Якщо його ще нема, то він скоро буде.