Також знов нас навідав Державин, якого ми також примістили у нас. Наша кімната виконує завдання робочого кабінету, вітальні, гостинної і спальні… Однак, все це було б не так найгірше, коли б не той коридор за дверима. Це наш злючий дракон. Як день так ніч він сичить, грюкотить, реве. Зараз за стіною кімната відомого колись на Волині посла до польського сойму і редактора газети "Українська хата" Петра Певного, а ще далі за ним убиральня для цілого коридору, в якій без перерви шумить вода…
А оце недавно хтось забив її водостоки і вона витікає на коридор разом зі всілякими гидотами… Ось бачимо, вона підтікає під двері посла і редактора з виразною тенденцією не оминути і наших дверей. Ніякі наші інтервенції в управі табору не давали наслідків, бо рури були забиті так злобно, що найвідчаянніші втручання таборових водопроводників залишались безуспішними. Це значило тільки нерви… А до того ось ще одна бомба. Як звичайно, купа ранішньої пошти, а між тим величезний, на десять сторінок машинового письма, лист від мого колишнього літературного протеже, шановного і грізного редактора "Вісника", часів покійної Польщі, Дмитра Донцова.
Лист адресований на адресу М. Селешка в Ґослярі і пересланий мені. Ще вчора я дістав маленьку цидульку від того ж Донцова (2.8.47):
"Шановний Пане Самчук, дуже прошу видрукувати пересланого (відб. на гектографі) листа до Вас в однім з найближчих видань "МУР"-у. Лист – з приводу нападу на "Вісник" і на мене. З поважанням – Др Д. Донцов".
Це значило тільки блискавки – громи прийшли аж сьогодні. З найвищого Олімпу, самого Зевса.
З тону й оформлення цидульки було видно, що це має бути щось громовержницьке. І масивне… Ледве чи зможу за одним присядом його прочитати. Але до діла:
"Лист Д. Донцова до голови Т-ва "МУР" п. Уласа Самчука. В ч. 1 "МУР"-у з’явилася стаття "Вільна українська література". Не особа автора (Ю. Косача) статті цікавить мене. Свого часу "Вістник" не скористав з пропонованого ним співробітництва і він – чи в "Назустрічі", чи в большевицьких "Нових шляхах", все був у ворожім таборі. Мене цікавить інший факт: що цей напад уміщений без жадної редакційної примітки, в журналі Т-ва, якого головою є бувший співробітник "Вістника". Ви, пане Самчук. Не маючи, на разі, власної трибуни, мушу вибрати форму листа, щоб задати Вам кілька питань, на які, коли потрафите, дайте собі на самоті з своєю совістю, відповідь"…
Годі тут передати цілість цього листа, він зайняв би неспівмірно багато місця… Є це довга, пристрасна, хаотична, місцями натягнута суперечка зі мною, в якій, пункт за пунктом, а їх таких щось з десяток, розбирається кожне твердження Косача із запитом чи я з цим погоджуюсь… Не рахуючись з тим, що збірник МУРу не моя власність і що його редакція цілковито незалежна від мене функція, а в передмові самого видання виразно зазначено, що це орган "свобідної дискусії" різних ідеологічних і особистих переконань, за вийнятком комунізму, якого в засаді всі ми не визнаємо.
І всі його (Донцова) тези є дуже всім знані, його аргументи також знані і дискутувати з ним це значить, ще раз і ще раз клепати давно оклепане і тим самим тратити лишень дорогий для мене час. І тим більше, що в багатьох питаннях я з ним погоджуюсь, це аксіоми, з якими годі сперечатися. Безконечне покликування на Шевченка і проповідь "християнського світосприймання" в його устах не завжди переконують, бо Шевченка він бере лиш того, що йому відповідає, а з християнством ще гірше, бо він заперечує "любов до ближнього", не кажу вже "до ворога", що є основою цього вірування.
І треба дивуватися, що він може надавати такого великого значення думкам людини, яку він не шанує і навіть не хоче з нею говорити. Він же сам каже: "Він (Косач) може виступати раз, як будівничий, раз, як руїнник, як Дажбог і князь Тьми. Я міг би продовжувати – раз, як большевики, раз, як націоналіст і навпаки"… І не дивлячись на це, він з ним сперечається, ніби перед ним не звичайний собі хамелеон, а мудрець Аристотель. І намагається втягнути до тієї суперечки людей, які не хочуть про це й чути.
"І чому Ви, пане Самчук, не постараєтеся узгіднити якось погляди співробітників МУРу на основні проблеми життя? Бодай так, щоб вони бігуново собі не суперечили", – пише він в тому листі. "Чи Ви думаєте, що це зовсім не важне, чи годяться, чи розходяться між собою Ваші співробітники в засадничих ідеях?".
Дорогий докторе. Ми не в організованому, устійненому, збалянсованому часі й просторі, ми в таборах. Ми прийшли сюди зі Львова чи Харкова, з Ужгороду чи Кобеляк. І нас не багато, щоб ділитися на "погляди", які по суті ніякі погляди, а скорше примхи, як це наглядно ілюструє той самий Косач. Зрештою, і сам великий майстер "поглядів" з великим своїм досвідом і авторитетом, не може "покищо" зорганізувати чогось, що його він сугерує мені. Між нами, літераторами, ледве знайдеш півтузіна тих самих поглядів. І, можливо, воно не так вже зле. Гірше, коли ми з тими самими поглядами колимось, ділимось, самонищимось за дірку в бублику, а яка там різниця між Багряним і Маланюком, коли один щось там теревенить про "соціалізм", другий – "націоналізм", а коли приглянешся – Багряний більший націоналіст, ніж Маланюк, а Маланюк більший соціяліст, ніж Багряний. І єдине, що їх різнить – їх "погляд". І за це вони ворогують.
Наговоривши десять сторінок всякої-всячини з величезними дозами патосу й нервів, наш шановний Савонарола закінчує своє посланіє так:
"Але звертаюся, пане Самчук, до Вас! Чи Ви думаєте про "Вістник" та його редактора так само, як новий п. Доленга? Коли так, то чи й тоді так думали, коли – літами – були співробітником "Вістника"? Коли ж ні, що Вас спонукало видрукувати напад? Чи думаєте, що цей напад є в гармонії з ухваленими на засіданні МУРу 9 травня б.p., засадами про "морально-етичне наставлення" Вашої організації, які вимагають "льояльности, толерантности та пошани до людини та її особистих переконань"? Чи Ви згоджуєтесь з висказом Ю. Клена, що "коли ми зустрічаємося з неетичною методою критики, то єдине, що лишається нам, не сідати з тими людьми за один стіл"? Чи думаєте, що уміщення Вами, без жодної дезавучої примітки, нападу проти мене і "Віст-ника" направду свідчить, що члени МУРу, як Ви кажете, разом з Вами і напасником, "служать одному Богові? Якому?"