У останньому листі, Шерех пише: "Обидва питання (конкурсу і Осьмачки) по моєму, Ви розв’язали правильно. Випадок з Осьмачкою справді заслуговує тільки на принагідне висвітлення. Осьмаччиній поведінці ніхто не надає серьозного значення. А особливо добре з конкурсом"… Він цілком годиться з моєю думкою, і пояснює, як це сталося, що це питання виринуло в такій формі. Спочатку малось на увазі, що конкурс має бути проголошений ЦПУЕ, але згодом це перетворилося у конкурс газети "Час", що є органом однієї з наших політичних груп. Тож то ми вважаємо себе організацією понад груповою і незалежною. Амінь.
З Москви подали вість про так зване уневажнення Берестейської унії з 1596 року. Греко-католицька церква зливається назад з православною і зробив це хто? Сталін. Йосип Вісаріонович. Сонце Кремля, батько народів, геній людства… Воз’єднання за воз’єднанням… Рим, кажуть, протестує, але… тихо. Скільки дивізій має папа – запитав Сталін Чорчіла, коли той покликався на опінію папи в справі Сходу Европи.
21 березня. Ой, не легко, дуже не легко, жити в таборі… Мучились, мучились ми в тому курнику і сьогодні – бац!… Прийшов приказ, що до понеділка, двадцять третього, наш табір має бути ліквідований, бо сюди прийде військо. Ха, ха! Значить, пакуй манатки і в путь дорогу. Не знаємо ще, куди повезуть, але всі пакуються… В суботу й неділю почнуть нас вивозити.
Таким чином вирішуються старі наші лементи з приміщенням тут, а почнуться нові десь інде. Я зрезигнований. Все одно куди повезуть. Працювати і так годі… Сьогодні згадується особливий мій 21-ий березня 1942 року в Рівному. Тоді мене арештовано німцями з дуже невиразними перспективами на майбутнє. Мало-мало не опинився я, раб Божий, у якомусь концентраку… Тепер ось також "концентрак", але без варти, йди, куди хоч. Перед нами дві дороги… Назад, це Сибір, вперед – Америка. А третьої нема.
22 березня. П’ятниця. Вже дістали розпорядження вивозу. Завтра, о годині 10-ій, приїдуть військові авта і повезуть нас до Майнц-Кастелю на Річці Майн, де вона впадає до Рейну; старовинне місто з часів римських, батьківщина перводрукаря Гутенберга, трохи далі на захід від Франкфурту. Табір пакується. У нас великий кіш, чотири валізи і кілька міхів. Книги, архіви, картини, одяги, білизна, постіль. Тягнемо це за собою від самого Рівного різними засобами комунікації, через Львів, Краків, Відень, Люнденбурґ, Берлін, Ваймар, Герсфельд, Гальсдорф… Протягом ось скоро трьох років. І куди далі?
Дуже хвилюючі вісті зі світу політики. Здається, що ось-ось має вибухнуть нова війна, в американській пресі про це повно… Большевики загрожують окупувати Тегеран і вони мають бути вже в марші.
Приємний, теплий, вітряний день, небо злегка крите хмарами, в повітрі вогкість і повно весни…
Ми весь день на ногах, весь час на дворі, розмови з людьми… Востаннє побував разом з Тодьом у "нашому" лісі, куди ми не раз заходили. І пакування… Страшенно обридло те пакування… Весь день чути гарматну стрілянину, це вправи і це збільшує воєнний настрій… Над вечір раптово зчинилася буря з дощем… Було б це цікаво, коли б і завтра це продовжувалось.
Остання ніч в Оффенбасі, Lager DP, Pionierpark.
Майнц Кастель
Ввесь день збирались та вкладались
І світа тільки що дождались,
Та посідали на човни.
І. Котляревський, "Енеїда".
24 березня. Не на човни, а на тягарові машини з шоферами в уніформі "єнькі", які везли нас і старанно жували ґуму. Вкинули нас до великих, чотириповерхових будівель, без вікон, без дверей з пообливаними дощовою водою, брудними стінами, стеля місцями провалена, на помості купи тинку і сміття.
Табір український. У нашій кімнаті тільки четверо ліжок і більше нічого. Нас дві родини, ми і молоде подружжя з малою дитиною, яких ми вперше бачимо. Це на другому поверсі, перед вікнами Майн, а там далі французька зона окупації… У коридорі гармідер і рух, у сусідній кімнаті родина Лівицьких і Холодних, десь там далі Смаль-Стоцький і всі інші наші знайомі, у кімнатах по вісім, десять і більше людей, неодружені у спільній залі по кілька десятків люда.
І абсолютна пасивність й безділля, наші речі не розпаковані, дістали тільки щось для спання, нам сказали, що це тимчасово, що нас розселять по ліпших приміщеннях, начальство табору в клопоті.
Але настрій не розпачливий. Своєрідна розгубленість, розглядання довкілля, знайомство з людьми. Радіо з Лондону повідомляє, що в Чехословаччині арештовано понад сто людей, які готовили повстання проти влади і мали зв’язки з українськими партизанами. Уперше з Лондону згадано про наше УПА.
27 березня. Тільки що повернулись з Вісбадену, їздили туди трамваєм з Танею і в товаристві Ковпаненка та Нечая. Хотілося втекти з наших руїн. Оглянули виставку різнородного німецького малярства зібраного з різних галерій, які вже не існують. Вісбаден досить добре зберігся, багато вулиць нерозбитих, десь-не-десь щось продається, знайшли навіть кавяреньку, де випили мінеральну воду та з’їли кілька своєрідних "кухен" з чорної муки і з невідомо яким солодом.
Після цього Таня й Ковпаненко поїхали назад до казарми, а ми з Нечаєм залишились оглянути місто.
Пройшлися сюди і туди, і натрапили на кіно, де давали "документальний" американський фільм, дуже старанно спрепарований про останню Гітлеро-Сталінську війну з намаганням показати, який то поганий Гітлер, а який добрий Сталін і що громадяни СССР живуть, поживають і добра наживають, ходять до церкви, моляться, кадять, дзвонять, співають. Клюква жахлива і в загальному – пропаганда комунізму за гроші капіталістів. Так робиться політика нашого перверзного часу з якимсь незбагнутим замислом незбагнутих людей, яким хочеться конче з Европи зробити СССР з голодом, рабством, Сибіром, Сталіном, НКВД.
Всі ті чудові, рожеві, солодкі мрійники, що йшли на барикади визволяти "трудовий народ"… Де вони тепер? Після того, як мільйони, й мільйони невинних, добрих розумних людей затоптано, зграсовано, виголоджено і доведено справу до краю руїни. За одне дякуймо Сталіну… Що він у своїх голокостах не оминув також і тих, руками яких і зроблено було ціле те нещастя. Всіх тих Троцьких, Бухаріних і прочая, і прочая, ген аж до Тухачевських і Бабелів включно…