Себастьєн Цорн і його товариші повернулися в Паго-Паго через внутрішню частину острова. Наскільки дивовижні густі хащі дерев, перевитих ліанами, —кокосових пальм, диких бананів, інших місцевих порід, придатних для виробництва дорогих меблів! Поля представляють плантації таро, цукрової тростини, кавового дерева, бавовни, коричнику. Всюди апельсинові дерева, гуаяви, манго, авокадо, а також виткі рослини, орхідеї та деревовидні папороті. Тут, в теплому і вологому кліматі, ґрунт породжує дивовижно пишну флору. Що стосується самоанської фауни, то вона зводиться до деяких видів птахів, нешкідливих плазунів, а тубільним ссавцем є маленька щур, єдиний представник сімейства гризунів.
Через чотири дні, 18 грудня, Стандарт-Айленд покинув Тутуілу, а "провіденціальний випадок", якого прагнув директор, так і не відбувся.
Однак відносини між двома ворогуючими родинами явно поліпшуються.
Не більше дванадцяти льє відокремлює Тутуілу від Уполу. На наступний день вранці комодор Сімкоо, йдучи на відстані чверті милі від берега, минув один за іншим острівці Нунтуа, Самуся та Салуафата, які прикривають великий острів, мов три висунутих вперед форти. Він маневрує надзвичайно вміло і вже вдень закріплюється на своїй стоянці навпроти міста Апіа.
Уполу з шістнадцятьма тисячами жителів — найзначніший з островів архіпелагу. Німеччина, Америка і Англія обрали саме його місцеперебуванням своїх резидентів, що утворюють разом щось на зразок ради для захисту інтересів їхніх співвітчизників. Що стосується короля архіпелагу, то він "царює", оточений своїм двором, в Малінуа, на східному краю мису Апіа.
Зовнішній вигляд Уполу — той же, що у Тутуіли; це нагромадження гір, над якими панує пік хребта Місії, що простягнувся через весь острів, немов хребетний стовп. Стародавні згаслі вулкани до самих кратерів поросли густими лісами. У підніжжя гір розкинулися рівнини і поля, які з’єднуються з смугою алювіальних наносів узбережжя, де розкошує рослинність, породжена буйною фантазією тропічної природи.
На наступний день губернатор Сайрес Бікерстаф, обидва його помічника, дехто з іменитих громадян висаджуються в порту Апіа. Треба нанести офіційний візит резидентам Німеччини, Англії та Сполучених Штатів, які представляють собою свого роду змішаний муніципалітет, в чиїх руках зосереджені всі адміністративні функції на архіпелазі.
Поки Сайрес Бікерстаф і його свита відвідують резидентів, Себастьєн Цорн, Фрасколен, Івернес і Пеншіна, які теж вийшли на берег, оглядають на дозвіллі острів.
Перш за все їх вражає контраст між європейськими будинками, де знаходяться лавки купців, і хижами старовинного Канакского села, розсіяними по берегах річки Апіа, де завзято продовжують селитися тубільці; їх низькі дахи визирають з-під витончених парасольок пальм.
Порт не позбавлений пожвавлення. На всьому архіпелазі Апіа це — найбільш відвідуваний порт, і Гамбурзьке торговельне товариство утримує в ньому флотилію суден каботажного плавання між архіпелагом Самоа і прилеглими островами.
Однак, хоча на цьому архіпелазі переважає потрійний — англо-американо-німецький вплив, Францію представляють тут католицькі місіонери. Завдяки своїй порядності і ревним старанням заслужити довіру самоанців вони досягли успіху. Наших музикантів охопило глибоке хвилювання, коли вони побачили церковку католицької місії, яка нічим не нагадує протестантські храми з їх пуританськи суворим виглядом, і, трохи віддалік, триколірний прапор Франції, що розвівається над будівлею школи.
Туди вони і попрямували, і через кілька хвилин їх приймають у цьому французькому будинку. Приїжджим "фаланіям" — так самоанці називають чужинців — влаштували патріотичну зустріч. Католицька місія складається з трьох священиків, які знаходяться тут, на Уполу, ще двох — на Савайі, і кількох монахинь, які живуть на різних островах.
Члени квартету мали цікаву бесіду з настоятелем французької католицької місії, глибоким старцем, який вже багато років проживає на островах Самоа. Він в свою чергу радіє зустрічі зі співвітчизниками і до того ж артистами! Приправою до розмови є напої, приготовані місіонером за рецептом, відомому йому одному.
— Перш за все, — каже старий, — не думайте, що острови нашого архіпелагу населені дикунами. На Самоа ви не знайдете тубільців, прихильних до людоїдства...
— Та ми їх досі ніде не зустрічали, — перебиває його Фрасколен.
— На превеликий наш жаль! — вставляє Пеншіна.
— Тобто як це... на жаль?
— Ви вже вибачте цікавого парижанина! Це все від пристрасті до місцевого колориту!
— Ну, — каже Себастьєн Цорн, — подорож наша ще не скінчилася, і, може бути, людожери, про які мріє мій друг, попадуться на нашому шляху в набагато більшій кількості, ніж потрібно...
— Цілком можливо, — відповідає настоятель. — Мореплавцям слід проявляти велику обережність в районі західних архіпелагів, Нових Гебрід та Соломонових островів. Але на Таїті, на Маркізьких архіпелазі, на островах Товариства і Самоа цивілізація зробила значні успіхи. Я знаю, що через винищення супутників Лаперуза самоанці уславилися лютими дикунами, людоїдами. Однак з тих пір багато що змінилося під впливом віри Христової. На острів проникло просвітництво, тепер у самоанців і уряд на європейський лад, і парламент, і навіть бувають революції...
— Теж на європейський лад ?.. — Запитує Івернес.
— Абсолютно вірно, син мій. Самоанському населенню теж знайомі політичні розбіжності!
— Кажуть, — зауважує Пеншіна, — що тут тільки що відбувалася династична війна між представниками двох королівських домів...
— Так, друзі мої, король Тупуа, нащадок давніх володарів архіпелагу, якого ми всіляко підтримуємо, вів боротьбу проти короля Маліетоа, ставленика англійців та німців. Було пролито багато крові, особливо в великій битві в грудні тисяча вісімсот вісімдесят сьомого року. Обох монархів по черзі то зводили на престол, то скидали, але врешті-решт три великі держави за пропозицією берлінського двору проголосили королем Маліетоа. — При слові "Берлін" старий місіонер не міг стриматися: він судорожно здригнувся. — Бачите, до останнього часу на Самоа