— Велено передати,— сказав той коротко і пішов геть.
То була записка Понтію Пілату від дружини: "Прокураторе, чоловіче мій, не роби, прошу тебе, непоправної шкоди цьому мандрівцю, званому, як переказують, Христом. Усі говорять, що він некривдний праведник, чудовий зцілитель усіляких недугів. А те, що він немовби син Божий, месія і мало не цар Іудейський, то це, можливо, його обмовили. Не мені судити, чи це так. Сам знаєш, який скандальний і одержимий народ ці іудеї. А що, коли це правда? Адже дуже часто те, що на вустах жалюгідного натовпу, згодом підтверджується. І якщо все справдиться і цього разу, тебе ж потім проклянуть. Подейкують, що служителі тутешніх синагог та міські старійшини злякалися і зненавиділи цього Ісуса Христа через те, що народ немовби до нього прихилився, отож із заздрощів священики його оббрехали і нацькували на нього одурений натовп. Ті, що вчора молились на нього, сьогодні били його камінням. Мені здається, що коли ти погодишся на страту цього юродивого, то вся недобра слава згодом упаде на тебе, чоловіче мій. Адже нам не ьічно сидіти в Іудеї, Я хочу, щоб ти повернувся в Рим з гідними тебе ВМСОКИ?У?И почестями. Не роби цього. Нині, коли його вела варта, я бачила, який він гарний, ну чисто молодий бог. До речі, мені сон приснився напередодні. Потім розповім. Не накликай прокляття на себе і на своїх нащадків!"
— О боги, боги! Чим я вас прогнівив? — простогнав Понтій Пілат і вже вкотре пожалкував, що не відправив одразу ж без зайвих слів і зволікань цього неосудного і нестямного лжепророка з вартою до катів туди, за міські сади, де на узвишші мала відбутися страта, якої вимагало єрусалимське судилище. І ось тепер і дружина втручається в його проку-раторські справи, в чім йому вбачалась якщо не прихована дія сил, які стоять за Ісусом Христом, то принаймні опір небесних сил цій справі. Але небожителів земні діла мало цікавлять, а дружина — що вона розуміє своїм жіночим розумом у політиці, навіщо йому пробуджувати ворожнечу первосвященика Каіафи і єрусалимської верхівки, відданої і незрадливої Риму, заради цього сумнівного нетяги Ісуса, який знеславлює кесаріз? Звідки вона взяла, що цей тип гарний, як молодий бог? Ну, молодий. Тільки й усього. А краси ніякої особливої у нього немає. Ось він стоїть, побитий, як собака. І що знайшла вона в ньому? Прокуратор за-думливо пройшов кілька кроків, обмірковуючи зміст записки, і знову, зітхнувши, сів у крісло. А тим часом у нього майнула ще одна думка, що вже не раз наверталася до голови: здавалося б, які нікчемні люди — паскудять, мочаться, злягаються, народжуються, вмирають, знову народжуються і вмирають, скільки підлості і злодіянь несуть вони в собі, і серед усієї цієї бридоти і мерзенності раптом звідкілясь — провидіння, пророки, злети духу. Взяти хоча б оцього — він так повірив у своє призначення, що немов у сні живе, а не наяву. Але досить, доведеться його протверезити! Час закінчувати!
— І все-таки ось що я хочу сказати,— звернувся прокуратор до Ісуса, що так само мовчки стояв на своєму місці,— припустимо, ти праведник, а не зловмисник, який сіє смуту серед довірливих людей, припустимо, розповідаючи про Царство справедливості, ти заперечуєш право кесаря володіти світом, припустимо, я повірю тобі, так-от скажи мені: що змушує тебе йти на смерть? Відкрийся мені, що тобою рухає? Якщо ти намірився у такий спосіб воцаритися над народом ізраїлевим, я тебе не підтримую, але я тебе зрозумію. Але для чого ти спочатку рубаєш сучок, на якому збираєшся сидіти? Як же ти станеш кесарем, коли ти заперечуєш владу кесаря? Сам розумієш, зараз у моїй волі залишити тебе в живих або послати на страту. То чого ж ти мовчиш? Занімів від страху?
— Так, наміснику римський, я страшусь смертної кари. І кесарем я зовсім не збираюсь бути.
— Тоді покайся на всіх міських площах, осуди себе. Визнай, що ти лжепровидець, лжепророк, не запевняй, що ти цар Іудейський, щоб чернь відвернулась від тебе, щоб не спокушати її марним і злочинним очікуванням. Ніякого Царства справедливості бути не може. Справедливе завжди те, що є. Є в світі імператор Тіверій, отож він і є непорушний оплот світобудови. А Царство справедливості, промовами про яке ти підбиваєш легковажних ремствувати,— нікчемна справа! Подумай! І не мороч голову ні собі, ні іншим. А втім, хто ти такий, щоб римський імператор тебе остерігався,— якийсь безвісний мандрівник, сумнівний пророк, базарний горлопан, яких повно-повнісінько на землі Іудеї. Але ти спокусу посіяв своїм ученням, і цим дуже заклопотаний ваш первосвященик, тому розкрий свій обман. А сам іди в Сірію або в інші країни, і я, як римський прокуратор, спробую тобі допомогти. Погоджуйся, доки не пізно. Чого ж ти знову мовчиш?
— Я думаю про те, наміснику римський, що обидва ми такі різні, що навряд чи зрозуміємо один одного. Чого ж я кривитиму душею і зрекатимуся вчення Господа в такий спосіб, щоб тобі й кесарю було вигідно, а істина страждала?
— Не вигадуй, що вигідно Риму — то понад усе.
— Понад усе істина, а істина одна. Двох істин не буває.
— Знову лукавиш, нетяго?
— Не лукавив ні колись, ні тепер. А відповідь моя така: перше — не личить зрікатися того, що сказано в ім'я істини, бо ти сам того хотів. І друге — не личить брати на себе гріх за несподіяне тобою і бити себе в груди, щоб від недоброї слави відбілитися. Коли поговір фальшивий, він сам умре.
— Але спершу помреш ти, царю Іудейський! Отже, ти йдеш на смерть, хоч би який був шлях до порятунку?
— До порятунку мені тільки цей шлях залишено.
— До якого порятунку? — не зрозумів прокуратор.
— До порятунку світу.
— Досить юродствувати! — втратив терпець Понтій Пі-лат.— Отже, ти добровільно йдеш на загибель?
— Так, бо іншої путі в мене немає.
— О боги, боги! — стомлено пробелькотів прокуратор, провівши рукою по глибоких зморшках, що поорали його лоб.— Спека яка, чи не до зміни погоди? — буркнув він собі під ніс. І прийняв остаточне рішення: "Навіщо мені все оце? Для чого стараюся вигородити того, хто не бачить у тому сексу? Теж дивак я!" І сказав: — У такому випадку я умиваю руки!
— Воля твоя, наміснику,— відповів Ісус і похилив голову.