— Валера!
Аж тоді він озирнувся і висмикнув рученята з кишеньок, щоб піднести їх на рівень грудей і вдати щось схоже на обійми, і здивовано вигукнув:
— Дя Твердя?
— Ну, Валера! Давно ж ми з тобою не бачилися!
— Дядюня Твердюня?
Він вірив і не вірив, але право власника вже владно промовляло в ньому, Валера вчепився в Твердохлібову руку, допитувався:
— Ви в нас скільки будете?
— Ну, трохи побуду. Мені ж треба на роботу.
— А де ваша робота?
— Вона далеко звідси.
— А там є ваші негорюнчики? Твердохліб розгубився.
— Мабуть, є. Власне, там повно негорюнчиків. Тому я вам про них і...
— А сьогодні ти нам розкажеш про негорюнчиків?
— Неодмінно! Я вже хотів тебе шукати, щоб розповісти про них.
— А чого мене шукати? От ми зустрілися і підемо до садочка...
В дитсадку було те, що й завжди. Діти нічого не забувають. Вигніздувалися на Твердохлібові, мов на розгалуженому дереві, зазирали йому в очі, кожне домагалося свого, але всім хотілося й чогось одного, настирливих відтручували, на занадто набридливих цитькали, а самі допитувалися:
— Дядюню Твердюню, а як розмовляють негорюнчики?
— Вони не розмовляють.
— Як же це?
— Я ж сказав: НЕ розмовляють. Це означає: розмовляють через "не". Наприклад. Ось Валера хоче сказати своїй мамі: "Я сьогодні не їстиму манної каші". У негорюнчиків це вийде так: "Не я не сьогодні не їстиму манної каші". Розумій, як хочеш!
— Дя Твердя! А коли треба сказати: "Я не хочу вчити цей віршик"?
— Тоді так: "Не я не хочу не вчити не цей віршик". І ніхто нічого не зрозуміє, і поганий віршик вам не треба буде вчити.
— От здорово!
— Оце так!
— Дядюню Твердюню, а як негорюнчики сказали б отаке: "Я не хочу спати?"
— Спати все ж треба. Всі люди сплять, щоб набиратися сили для роботи. Але негорюнчики не сплять ніколи, бо вони оберігають наше життя. Тому негорюнчики і слово "спати" вимовляють так: "не спати". У них завжди оце "не", ним вони рятуються від жорстокостей і несправедливостей світу, а ще від горюнчиків, які страшенно заздрять негорюнчикам і роблять їм усілякі капості.
— Дя Твердя! А які це горюнчики? Ви ж про них нам не розповідали?
— Про горюнчиків я розповім наступного разу. А сьогодні скажу тільки те, що горюнчики дуже люблять плакати, тому, підстеживши, де зібралося багато негорюнчиків, наплакують туди цілі озера сліз, щоб потопити негорюнчиків. Тепер ви розумієте, як це негарно плакати?
— Розуміємо! Розуміємо! — кричала малеча, проводжаючи Твердохліба.
А він сам би радо поплакав над собою, та тільки не вмів. Гадав, що вдалося позбутися проклятого "не", віддавши його негорюнчикам, але з жахом пересвідчився, що воно переслідує його невідчепно, і вже він і не Твердохліб, як завжди, а не-Твердохліб і Наталка для нього не-Наталка, і саме життя не-життя.
Тільки прокуратура зоставалася прокуратурою.
Нечиталюк прийшов свіженький, виспаний, готовий до якнайшвидкісного потирання рук, вивернувся на стільці, пограв щоками, підпираючи язиком то одну, то другу, скривився:
— Обстановочка в тебе, га! Убого живеш!
— Мені вже про це казали.
— Хто? Підслідні? Не біда — переживуть! Слухай, старий, знаєш, чого я забрів?
— Скажеш — почую.
— Вітання від Савочки. Ростеш?
— Росту.
— Страшенно інтересується телевізорами!
— Якими — кольоровими чи чорно-білими?
— Старий, ти ж знаєш: тими, що ти копаєш.
— Звідки?
— Не пойняв.
— Інтересується звідки — з реанімації чи з біотрона?
— Уже в рідних пенатах. Проходить стадію реабілітації. Але на роботу рветься з страшною силою! Телевізори — ставка всього життя! Розкопаєш — Савочка на пенсії!
— Скільки разів уже чули!
— Тепер саме воно! Орден, статті в центральній пресі — і на заслужений!
— Боюсь, довго ждати.
— А ти не тягни.
— Само тягнеться.
— Там же народний контроль усе розчистив. Нульовий цикл.
— Отож-бо: нульовий. А докази? Доказів немає — самі припущення та суми збитків. А де сьогодні немає збитків?
Нечиталюк скис. По діагоналі прослизнув до дверей, мовби його тут і не було, тріпнув ручечкою:
— Старий, кріпись!
Що ми знаємо про життя? Мало не щодня у "Вечірньому Києві" траурні рамки, некрологи. Смерть знижувала свою межу, косила вже сорокалітніх: "Раптово помер...", "Після недовгої тяжкої...", "Після тривалої тяжкої...".
Твердохлібові хотілося вмерти. Побував у світі незі-псованому, чистому, безгрішному, молодому, повному надій і щастя, але не втримався там. Виявився недостойним.
І мовби на ствердження його гірких думок з'явилася Косокоса.
— Що це в нас таке робиться,— кокетливо відки-даючи пасмо пишного волосся, що нависало їй на око, забідкалася Косокоса,— що це в нас робиться? Така справа, така група, а жінок туди не беруть, і хто ж не бере? Твердохліб?
— Телевізори чоловічого роду,— буркнув Твердохліб.
— Не зрозуміла!
— Коли будуть радіоли або магнітоли, тоді доручать тобі. По жіночій лінії.
Косокоса оглянула Твердохліба з ніг до голови з погано прихованою зневагою.
— З яких це пір ти став чоловічим родом?
— А ти знаєш, чому мавпи не говорять? — примружився Твердохліб.
— Ах, який учений! І чому ж?
— Бояться, що їх примусять працювати.
— Це що — натяк?
— Ну, ти не боїшся нічого! І базікаєш з ранку до вечора, та ще й іншим заважаєш.
— Грубіян.
— Пробачте за компанію!..
Кожен захищається як може. А тепер слід виявити запал і взятися до роботи, яка рятує нас від тяжких думок, від божевілля і, до речі, не дає вмерти з голоду. Слідчий — кріт істини. Досконале вивчення того чи іншого випадку, предмета, об'єкта, життя окремої людини, вивчення системне, по колу — від найвіддаленіших зв'язків до найближчих, до звичок, гідностей, вад, тут неминуче порушуються природні права людини, але ж не слід забувати, що вона перед цим порушила священне право цілого суспільства. Сказано, що слідчий — дослідник, а відкриття часто трагічні.
А як з телевізорами? Загальна картина вже вимальовувалася. Недосконалість системи виробництво — торгівля — побутове обслуговування неминуче мала призвести до величезних втрат і майже суцільної плутанини та безконтрольності. "Зайві" телевізори виникли у всіх цих трьох ланках, найбільше там, де вони вироблялися. А коли є зайве, його хочеться комусь віддати. Тягли всі, хто міг тягнути. Виносили з заводу деталі, монтували собі системи вдома. Як співають по телевізору в дитячій передачі: "Папа мне принес с работы настоящую пилу". Всьому на світі настає кінець. Бездонною була тільки бочка Данаїд. А тут ніякої міфології. Збитків державі на мільйони. А за мільйони вже й судити мовби не личить. Тут щось вище. Що ж?