Твердохліб упіймав себе на думці, що до Борисогліб-ського в нього виробилася стійка неприязнь з тої самої хвилі, як він почав знайомитися з телевізорною справою. Знав, що не має права керуватися почуттями, і нічого не міг удіяти. Не помогло й те, що Борисоглібський своєю зовнішністю зламав Твердохлібове уявлення про стереотип діляги, був суцільна млявість і незацікавленість у діях цього світу. Мов святий. І прізвище мав відповідне. Аж кортіло спитати: чи не від перших київських великомучеників його родовід? Вже мав колись справу з отаким святенницьким прізвищем — то й що? Кінчилося не святістю, а холодною жорстокістю. Може, той спогад про невдалий початок своєї кар'єри теж відповідно вплинув на Твердохлібів настрій, коли він почув прізвище Шостого, і тепер неприязнь до заступника ще посилилася. Все в ньому для Твердохліба було неприємне, чуже, мало не відворотне: і його млявість, і рідке волоссячко, й ота розплющеність, і хода. Коли Борисоглібський ішов, то враження було таке, ніби він переполовинюється, мов передавлений дощовий черв'як. Передня частина тіла просовується нормально, а задня тягнеться за нею, ніби причеплена й ось-ось відірветься.
— Зайдемо до мене? — спитав Борисоглібський. Твердохліб злякався. Кабінет Шостого уявлявся йому
пасткою, гнилою тванню, яка миттю засмокче тебе, щойно ти ступиш туди, зітканою з облуди й брехні павутиною, яка обплутає й задушить будь-кого, а вже Твердохліба найперше.
— Ні, ні,— квапливо промовив Твердохліб.— 3 вами засядемо згодом. Це ще встигнемо. У нас розмов буде багато. А зараз я хотів би трохи познайомитися з виробництвом, з обстановкою...
— Директор доручив інформації. Тоді нам треба спуститися на перший поверх.
Вони пішли вниз. Твердохліб пробував думати про Борисоглібського з максимальною об'єктивністю. Шостий серед одинадцяти заступників — посередині. Коли число про щось свідчить, то в ієрархії цього об'єднання він ще не останній, є набагато малозначніші. Це так. Але ж сам генеральний сказав, що телевізори для нього нуль цілих і одна десята процента, отже, продукція тьху! А коли виробництво не основне, не профільне, то й ставлення до нього на всіх рівнях таке собі (наплювацьке!), а від цього радості мало. Брак у виробництві телевізорів "Імпульс" досягає шістнадцяти процентів. У Західній Європі допускається дванадцять, а фактично чотири-шість процентів, на львівському "Електроні" три й вісім десятих, у японців — один процент. І чотири, і шістнадцять процентів бракованих телевізорів — це зовсім не те, що браковані, скажімо, комбайни "Нива", бетонні панелі або металеві конструкції. Промисловість покірливо ковтає брак (віддячуючи іншим підприємствам таким самим щастям), колгоспи й радгоспи, крекчучи й сиплючи прокльони, "доводять" до кондиції непридатну нову техніку, але окремі громадяни знати нічого не хочуть ні про які недоробки і лагодження додаткові, бо в них плачуть грошики не державні, як у всіх отих керівних дядь, і не кооперативно-колгоспні, а власні, особисті, трудові, тяжко зароблені. Зважаючи на цю досить вагому обставину, держава стає на захист своїх громадян і планує виробництво телевізорів (та хіба тільки телевізорів?) без будь-якого браку. Стопроцентна якість? Прекрасно. Але телевізор все ж таки не бетонна панель. Ніхто й ніколи не може гарантувати його ідеальної якості. Це треба визнати відверто, записати в план, передбачити відповідані асигнування на усунення неполадок, виробити систему потрібних заходів, щоб не мати великих втрат за рахунок послаблення контролю в торгівлі і нечіткої системи ремонту телевізорів у системі побутового обслуговування.
Ми не хочемо визнати можливого браку. Плануємо ідеальну якість. Ідеальну і... неможливу. Усвідомлюючи цей незаперечний факт, Комітет по цінах, Міністерство фінансів і Міністерство торгівлі виробили положення для торговельних організацій, де говориться, що всі сто процентів кольорових телевізорів мають бути підготовлені для продажу. Як їх готують? Продавець вмикає телевізор, і коли той працює, можна продавати. Не працює — відправляють на завод, трясуть у вагонах сотні або й тисячі кілометрів, і привозять брухт замість цінної апаратури. Це перший етап. Другий (коли телевізор куплено, і він ламається протягом гарантійного строку в покупця) — це служба "Побутрадіотехніка". Завод відпускає на кожен телевізор 50 карбованців для гарантійного ремонту. В майстернях "Побутрадіотехніки" намагаються якомога швидше витратити ці 50 карбованців, а тоді щедро роздають довідки на заміну покупки або на відшкодування її вартості. Знов мандрують сотні тисяч телевізорів по безконечних дорогах нашої землі, прибувають на свої рідні заводи вже в такому стані, що тільки й годяться на те, щоб розібрати на деталі або викинути на смітник.
Але ж на заміну треба повернути покупцеві новий телевізор і цього разу безкоштовно? Це вже клопіт тільки заводу, який продукує брак. Починається з реклами-закликів і хвастощів. Кінчається рекламаціями-збитками і фінансовими катастрофами. Навіть незначний процент браку при такій недосконалій системі збуту й гарантійного лагодження завдає заводам величезних збитків. А коли це непрофільна продукція, як на "Імпульсі"?
Скільки повертається телевізорів зовсім непридатних, скільки вдається полагодити, скільки розбирається на деталі, скільки йде в брухт — цього вже незмога проконтролювати. На "Імпульсі" великий процент браку давав змогу нечесним людям використовувати цю обставину для злочинних махінацій. Телевізори нібито списувалися в брухт, покупцям нібито посилалися нові апарати, а насправді вони одержували полагоджені, а нові йшли то на подарунки, то за півціни потрібним людям, то для відомої операції "я тобі — ти мені". Починалося, як завжди буває, обережно, скромно, несміливо, далі набуло розмаху, сміливості, нахабства, кінчалося тим, що завод став працювати майже на самий брак, обурилися робітники, втрутився народний контроль, справа дійшла до прокуратури. Дисциплінарної відповідальності вже не досить, доведеться відповідати перед законом. Кому саме — це має встановити Твердохліб зі своїми товаришами. І починати саме з цього невиразного чоловічка, що веде його широкими, розкішними, як в музеях або палацах, сходами нижче й нижче, іде неохоче, мовби й не пересувається в просторі, а зависає, загрожуючи поглинути своєю безтілесністю Твердохліба.